- Вчора
- 12 Переглядів
Вселенська батьківська (м’ясопусна) поминальна субота, що цього року припадає на 14 лютого, є початковим богослужбовим днем для переживання Церквою цілої низки подій. Головний сенс цього особливого дня полягає в тому, щоб, вийшовши на великопісну дорогу до Воскресіння Христового, знищити межу між живими та померлими та з новою силою ствердити: Христос переміг смерть.
Субота з дня земного спокою стала символом радісного спокою в Царстві Небесному: «Отож, людові Божому залишається суботство. Хто бо ввійшов був у Його відпочинок, то й той відпочив від учинків своїх, як і Бог від Своїх» (Євр.4: 9-10). Звідси звичай, закріплений Уставом Церкви, здійснювати спеціальні заупокійні служби в суботу. Встановлення Вселенської батьківської мясопусної суботи бере початок у першому християнському столітті.
У Синаксарі на цей день (Тріодь пісна) говориться, що «святі отці узаконили, від священних апостолів прийнявши, творити в цей день пам’ять всіх від віку побожно померлих людей».
День цей обраний тому, що мясопусний тиждень нагадує про майбутній Страшний Суд. Напередодні цього дня, в суботу, якби передуючи Суду, Церква посилено молиться про всіх своїх покійних чад, благаючи Господа явити їм милість і зробити учасниками вічного блаженного життя. Ця давня традиція збереглася завдяки численним переданням Церкви, що розповідають про можливість врятування душ померлих милістю Божою від вічних мук. Для цього християни земної Церкви мають у щирій любові вимолити у Господа ці милості.
Святитель Афанасій писав:
«Свята Церква, подаючи нам безліч нагод до молитви за наших близьких, дорогих спочилих і до поминання їх поіменно, водночас у своїх заупокійних піснеспівах і молитвах постійно навчає нас молити Господа і про упокоєння всіх Божих рабів, які відійшли, всіх раніше спочилих православних християн. Тим самим вона нагадує нам, що, окрім улюблених нами родичів і друзів, у нас є ще безліч братів у Христі, яких ми, навіть не бачивши їх, повинні любити, за яких, навіть не знаючи їхніх імен, повинні молитися. Так вона встановлює й намагається підтримати такий порядок, за якого молитва за кожного православного християнина безперестанно буде возноситися навіть тоді, коли не залишиться в живих нікого з тих, хто його знав особисто, коли його ім’я забудеться на землі – молитва за нього безперестанно буде підноситися аж до кінця віку».
Батьківські суботи – дні особливого поминання спочилих православних християн. Кожна субота (окрім тих випадків, коли на цей день припадає свято – полієлейне, бдінне або велике) у церковному календарі присвячена поминанню спочилих, але є і спеціально виділені суботи.
Називаються вони батьківськими тому, що батьки – найрідніші для нас люди, однак у ці дні моляться не лише за родичів.
Субота з дня земного спокою стала символом радісного спокою в Царстві Небесному: «Отож, людові Божому залишається суботство. Хто бо ввійшов був у Його відпочинок, то й той відпочив від учинків своїх, як і Бог від Своїх» (Євр.4: 9-10). Звідси звичай, закріплений Уставом Церкви, здійснювати спеціальні заупокійні служби в суботу. Встановлення Вселенської батьківської мясопусної суботи бере початок у першому християнському столітті.
У Синаксарі на цей день (Тріодь пісна) говориться, що «святі отці узаконили, від священних апостолів прийнявши, творити в цей день пам’ять всіх від віку побожно померлих людей».
День цей обраний тому, що мясопусний тиждень нагадує про майбутній Страшний Суд. Напередодні цього дня, в суботу, якби передуючи Суду, Церква посилено молиться про всіх своїх покійних чад, благаючи Господа явити їм милість і зробити учасниками вічного блаженного життя. Ця давня традиція збереглася завдяки численним переданням Церкви, що розповідають про можливість врятування душ померлих милістю Божою від вічних мук. Для цього християни земної Церкви мають у щирій любові вимолити у Господа ці милості.
Святитель Афанасій писав:
«Свята Церква, подаючи нам безліч нагод до молитви за наших близьких, дорогих спочилих і до поминання їх поіменно, водночас у своїх заупокійних піснеспівах і молитвах постійно навчає нас молити Господа і про упокоєння всіх Божих рабів, які відійшли, всіх раніше спочилих православних християн. Тим самим вона нагадує нам, що, окрім улюблених нами родичів і друзів, у нас є ще безліч братів у Христі, яких ми, навіть не бачивши їх, повинні любити, за яких, навіть не знаючи їхніх імен, повинні молитися. Так вона встановлює й намагається підтримати такий порядок, за якого молитва за кожного православного християнина безперестанно буде возноситися навіть тоді, коли не залишиться в живих нікого з тих, хто його знав особисто, коли його ім’я забудеться на землі – молитва за нього безперестанно буде підноситися аж до кінця віку».
Батьківські суботи – дні особливого поминання спочилих православних християн. Кожна субота (окрім тих випадків, коли на цей день припадає свято – полієлейне, бдінне або велике) у церковному календарі присвячена поминанню спочилих, але є і спеціально виділені суботи.
Називаються вони батьківськими тому, що батьки – найрідніші для нас люди, однак у ці дні моляться не лише за родичів.