- Вчора
- 7 Переглядів
18 березня Православна Церква святкує знайдення мощей святителя сповідника Луки, архієпископа Кримського, частинка мощів якого знаходиться в нашому храмі.
Святитель Лука (Валентин Феліксович) народився 27 квітня 1877 року в місті Керч у сім’ї аптекаря, батьки виховували його у вірі та християнському благочесті. У дитинстві він цікавився малюванням, але з часом обрав професію лікаря. У 1898 року він вступив у Київський університет на медичний факультет, після закінчення якого планував стати земським лікарем, щоб допомагати бідним людям.
Але Російсько-Японська війна внесла корективи у його долю. У 1904 році він відправився на Далекий Схід, де займається хірургічною діяльністю, одружується з Анною Ланською та займається науковими пошуками зі своєї спеціальності. У 1915 році він повертається в Москву, де видає наукову працю “Регіональна анастезія”, яка отримала премію Варшавського університету.
Через сімейні обставити у 1917 році він переїжджає в Ташкент, де після смерті дружини постійно відвідує храм Божий, виступає на богословських зібраннях, чим завойовує увагу прихожан.
Згодом на нього звернув увагу єпископ Ташкентський та Туркестантський Іннокентій (Пустинський). “Лікарю, вам належить бути священником”, на що Валентин Феліксович, не роздумуючи, відповів: “Добре, владико! Буду священником, коли це угодно Богу”. Попри смутний час святитель не побоявся прийняти сан та служити Богові. Отець Валентин вдало поєднував священство з діяльністю вченого та хірурга.
У 1923 році отець Валентин вирішує прийняти чернецтво. Єпископ Уфимський Андрій таємно постригає отця Валентина у монахи з іменем апостола, євангеліста і художника Луки. Цього ж року святитель став архієреєм.
За його віру та достойне архіпастирське служіння святителя три рази арештовували та відправляли у заслання. Але і там він лікує хворих, а в 1934 році завершує наукову працю “Очерки гнійної хірургії”.
Попри тортури та зневагу, єпископ Лука після початку війни з прохання влади став головним хірургом Красноярського евакуаційного госпіталя, а в 1942 році єпископ Лука був возведений у сан архієпископа. Службу на Красноярській кафедрі він поєднував з відповідальною працею хірурга та науковою діяльністю. За наукову працю “Пізні резекції інфікованих поранень суставів” він удостоєний Сталінської премії першого ступеня.
На Кримську землю архієпископ прибув у 1946 році, де його зустріли післявійськова розруха, закриті храми, відсутність священства. Владиці довелося прикласти чимало зусиль, щоб зупинити закриття храмів та відкривати нові, він вимагав від священства ревності у їх служінні, боровся з єресями сектанства. Також владика мав безцінний дар точно ставити діагнози хворим та передбачати майбутнє. У своєму будинку він безкоштовно приймав хворих.
Архієрейське служіння владики та його милосердя на стільки підняти його авторитет, що хворі під час богослужіння намагалися торкнутися до його облачення, маючи віру, що після цього зможуть здолати недугу.
11 червня 1961 році архієпископ Лука відійшов в Оселі Небесні. Був похований біля храму Всіх Святих міста Сімферополь. Святитель Лука і після смерті продовжує допомагати хворим: молитва біля його могили, земля і вода з неї приносять зцілення.
22 листопада 1995 року рішенням синоду Української Православної Церкви архієпископ Лука був причислений до лику місцевошанованих святих. 22 березня 1996 року мощі святителя були перенесені до Свято-Троїцького собору, де вони покояться, звершуючи чудеса та зцілення.
У 2000 році на ювілейному Архієрейському Соборі архієпископ Лука причислений до сонму новомучеників та сповідників.
Святитель Лука (Валентин Феліксович) народився 27 квітня 1877 року в місті Керч у сім’ї аптекаря, батьки виховували його у вірі та християнському благочесті. У дитинстві він цікавився малюванням, але з часом обрав професію лікаря. У 1898 року він вступив у Київський університет на медичний факультет, після закінчення якого планував стати земським лікарем, щоб допомагати бідним людям.
Але Російсько-Японська війна внесла корективи у його долю. У 1904 році він відправився на Далекий Схід, де займається хірургічною діяльністю, одружується з Анною Ланською та займається науковими пошуками зі своєї спеціальності. У 1915 році він повертається в Москву, де видає наукову працю “Регіональна анастезія”, яка отримала премію Варшавського університету.
Через сімейні обставити у 1917 році він переїжджає в Ташкент, де після смерті дружини постійно відвідує храм Божий, виступає на богословських зібраннях, чим завойовує увагу прихожан.
Згодом на нього звернув увагу єпископ Ташкентський та Туркестантський Іннокентій (Пустинський). “Лікарю, вам належить бути священником”, на що Валентин Феліксович, не роздумуючи, відповів: “Добре, владико! Буду священником, коли це угодно Богу”. Попри смутний час святитель не побоявся прийняти сан та служити Богові. Отець Валентин вдало поєднував священство з діяльністю вченого та хірурга.
У 1923 році отець Валентин вирішує прийняти чернецтво. Єпископ Уфимський Андрій таємно постригає отця Валентина у монахи з іменем апостола, євангеліста і художника Луки. Цього ж року святитель став архієреєм.
За його віру та достойне архіпастирське служіння святителя три рази арештовували та відправляли у заслання. Але і там він лікує хворих, а в 1934 році завершує наукову працю “Очерки гнійної хірургії”.
Попри тортури та зневагу, єпископ Лука після початку війни з прохання влади став головним хірургом Красноярського евакуаційного госпіталя, а в 1942 році єпископ Лука був возведений у сан архієпископа. Службу на Красноярській кафедрі він поєднував з відповідальною працею хірурга та науковою діяльністю. За наукову працю “Пізні резекції інфікованих поранень суставів” він удостоєний Сталінської премії першого ступеня.
На Кримську землю архієпископ прибув у 1946 році, де його зустріли післявійськова розруха, закриті храми, відсутність священства. Владиці довелося прикласти чимало зусиль, щоб зупинити закриття храмів та відкривати нові, він вимагав від священства ревності у їх служінні, боровся з єресями сектанства. Також владика мав безцінний дар точно ставити діагнози хворим та передбачати майбутнє. У своєму будинку він безкоштовно приймав хворих.
Архієрейське служіння владики та його милосердя на стільки підняти його авторитет, що хворі під час богослужіння намагалися торкнутися до його облачення, маючи віру, що після цього зможуть здолати недугу.
11 червня 1961 році архієпископ Лука відійшов в Оселі Небесні. Був похований біля храму Всіх Святих міста Сімферополь. Святитель Лука і після смерті продовжує допомагати хворим: молитва біля його могили, земля і вода з неї приносять зцілення.
22 листопада 1995 року рішенням синоду Української Православної Церкви архієпископ Лука був причислений до лику місцевошанованих святих. 22 березня 1996 року мощі святителя були перенесені до Свято-Троїцького собору, де вони покояться, звершуючи чудеса та зцілення.
У 2000 році на ювілейному Архієрейському Соборі архієпископ Лука причислений до сонму новомучеників та сповідників.