- Вчора
- 5 Переглядів
4 жовтня Православна Церква святкує знайдення мощей святителя Димитрія Ростовського. Частинка мощів святого знаходиться в нашому храмі.
Святитель Димитрій, у миру Данило Туптало, народився в грудні 1651 року у містечку Макарів, за сорок верст від Києва.
В одинадцять років Данило вступив до Київського Братського училища при Богоявленському монастирі, заснованому в 1615 році.
Одразу ж проявилися розумові здібності Данила, а також схильність до подвижницького та споглядального життя. У ньому бачили майбутнього ченця.
Це були роки війни, Київ неодноразово переходив то в російські, то в польські руки, і в 1665 році поляки зруйнували училище.
Навчання Данила було перервано, і на сімнадцятому році життя він з дозволу батьків вступив до Кирилівського монастиря. Там 9 липня 1668 року він був пострижений у чернецтво з ім’ям Димитрій, а через рік був возведений в сан ієродиякона. Проходячи звичайні монастирські послухи, він водночас займався духовно-літературними працями, продовжуючи свою освіту.
23 травня 1675 року, в день Зішестя Святого Духа, він був висвячений в сан ієромонаха. Тоді розпочалася проповідницька діяльність майбутнього святителя. Спершу він був проповідником при архієпископі Лазарі (Барановичі), якого називав “великим стовпом церковним”. Потім отець Димитрій служив у Вільні і Слуцьку.
Після повернення до України йому довелося бути ігуменом у різних монастирях, бо багато обителей просили призначити його до них настоятелем. Двічі складав він з себе посаду. Проте люди змушували його знову приймати її на себе.
У 1684 році, з благословення митрополита Київського Варлаама (Ясинського), святий Димитрій взявся за головну працю свого життя, а саме складання Четій-Міней, або Житій святих. Протягом двадцяти п’яти років він сам спостерігав за друком складених ним життєписів.
У 1701 році святий став митрополитом Сибірським і Тобольським. Уже в 1702 році його призначили митрополитом Ростовським.
Багато трудився святитель над улаштуванням духовного життя своєї пастви. При своєму будинку він відкрив училище для підготовки пастирів із дітей духовенства і сам стежив за їхньою освітою та вихованням.
Святителя Димитрія глибоко шанувала вся православна Русь.
26 жовтня, у свій день Ангела, він служив Літургію, але повчання вже не міг говорити. На другий день він відвідав черницю Варсонофію, годувальницю царевича Олексія Петровича. Назад владика ішов насилу. Потім він послав за півчими і слухав, гріючись біля печі, як вони співали складені ним піснеспіви. Коли вони пішли, він затримав одного із них, Савву Яковлева, який переписував його твори. Святитель став розповідати йому про своє дитинство, своє життя, про те, як він молився Богу, і закінчив словами: “І ви так само моліться, чада! ”
Відпускаючи півчого, митрополит благословив його і мало не до землі вклонився йому. Він здригнувся і сказав: “Чи мені, владико, останньому рабу, ти так кланяєшся?” Святитель лагідно відповів: “Дякую тобі, чадо!”. Півчий пішов у сльозах. Тоді святитель замкнувся і наодинці віддався палкій молитві.
Так уранці його і знайшли — померлим на колінах. Молитва, така улюблена ним за життя, супроводжувала його до смерті. Святитель Димитрій помер 28 жовтня 1709 року у віці п’ятдесяти восьми років.
Незважаючи на бажання святителя, висловлене в заповіті, духовенство й жителі Ростова просили поховати святого в соборному храмі міста, поруч з попередником святителя Димитрія, святителем Іоасафом. Але, дотримуючись заповіту свого покійного друга, митрополит Стефан наполіг на похованні тіла святителя Димитрія в зазначеному місці.
Однак до прибуття митрополита місце поховання приготовлене не було, хоча від дня кончини пройшло близько місяця. У зв’язку з невідкладним від’їздом митрополита Стефана із Ростова у викопаній могилі був зроблений нашвидку заготовлений дерев’яний зруб, де і було поховано тіло святителя. Ця обставина, передбачена Промислом Божим, призвела до швидкого знайдення мощей.
У 1752 році під час ремонту в соборній церкві монастиря, коли лагодили підлогу, було знайдено нетлінне тіло святителя Димитрія. Місце поховання виявилося сирим, дубовий гроб зітлів, але тіло святителя, а також омофор, сакос, митра й шовкові чотки збереглися нетлінними.
Після знайдення святих мощей біля них стали відбуватися зцілення. Звістка про це поширилася по всій країні. У 1757 році святитель Димитрій був причислений до лику святих. Відтоді багато вірян прибувають до Ростова зі всього православного світу, аби вклонитися мощам великого святителя.
Святитель Димитрій, у миру Данило Туптало, народився в грудні 1651 року у містечку Макарів, за сорок верст від Києва.
В одинадцять років Данило вступив до Київського Братського училища при Богоявленському монастирі, заснованому в 1615 році.
Одразу ж проявилися розумові здібності Данила, а також схильність до подвижницького та споглядального життя. У ньому бачили майбутнього ченця.
Це були роки війни, Київ неодноразово переходив то в російські, то в польські руки, і в 1665 році поляки зруйнували училище.
Навчання Данила було перервано, і на сімнадцятому році життя він з дозволу батьків вступив до Кирилівського монастиря. Там 9 липня 1668 року він був пострижений у чернецтво з ім’ям Димитрій, а через рік був возведений в сан ієродиякона. Проходячи звичайні монастирські послухи, він водночас займався духовно-літературними працями, продовжуючи свою освіту.
23 травня 1675 року, в день Зішестя Святого Духа, він був висвячений в сан ієромонаха. Тоді розпочалася проповідницька діяльність майбутнього святителя. Спершу він був проповідником при архієпископі Лазарі (Барановичі), якого називав “великим стовпом церковним”. Потім отець Димитрій служив у Вільні і Слуцьку.
Після повернення до України йому довелося бути ігуменом у різних монастирях, бо багато обителей просили призначити його до них настоятелем. Двічі складав він з себе посаду. Проте люди змушували його знову приймати її на себе.
У 1684 році, з благословення митрополита Київського Варлаама (Ясинського), святий Димитрій взявся за головну працю свого життя, а саме складання Четій-Міней, або Житій святих. Протягом двадцяти п’яти років він сам спостерігав за друком складених ним життєписів.
У 1701 році святий став митрополитом Сибірським і Тобольським. Уже в 1702 році його призначили митрополитом Ростовським.
Багато трудився святитель над улаштуванням духовного життя своєї пастви. При своєму будинку він відкрив училище для підготовки пастирів із дітей духовенства і сам стежив за їхньою освітою та вихованням.
Святителя Димитрія глибоко шанувала вся православна Русь.
26 жовтня, у свій день Ангела, він служив Літургію, але повчання вже не міг говорити. На другий день він відвідав черницю Варсонофію, годувальницю царевича Олексія Петровича. Назад владика ішов насилу. Потім він послав за півчими і слухав, гріючись біля печі, як вони співали складені ним піснеспіви. Коли вони пішли, він затримав одного із них, Савву Яковлева, який переписував його твори. Святитель став розповідати йому про своє дитинство, своє життя, про те, як він молився Богу, і закінчив словами: “І ви так само моліться, чада! ”
Відпускаючи півчого, митрополит благословив його і мало не до землі вклонився йому. Він здригнувся і сказав: “Чи мені, владико, останньому рабу, ти так кланяєшся?” Святитель лагідно відповів: “Дякую тобі, чадо!”. Півчий пішов у сльозах. Тоді святитель замкнувся і наодинці віддався палкій молитві.
Так уранці його і знайшли — померлим на колінах. Молитва, така улюблена ним за життя, супроводжувала його до смерті. Святитель Димитрій помер 28 жовтня 1709 року у віці п’ятдесяти восьми років.
Незважаючи на бажання святителя, висловлене в заповіті, духовенство й жителі Ростова просили поховати святого в соборному храмі міста, поруч з попередником святителя Димитрія, святителем Іоасафом. Але, дотримуючись заповіту свого покійного друга, митрополит Стефан наполіг на похованні тіла святителя Димитрія в зазначеному місці.
Однак до прибуття митрополита місце поховання приготовлене не було, хоча від дня кончини пройшло близько місяця. У зв’язку з невідкладним від’їздом митрополита Стефана із Ростова у викопаній могилі був зроблений нашвидку заготовлений дерев’яний зруб, де і було поховано тіло святителя. Ця обставина, передбачена Промислом Божим, призвела до швидкого знайдення мощей.
У 1752 році під час ремонту в соборній церкві монастиря, коли лагодили підлогу, було знайдено нетлінне тіло святителя Димитрія. Місце поховання виявилося сирим, дубовий гроб зітлів, але тіло святителя, а також омофор, сакос, митра й шовкові чотки збереглися нетлінними.
Після знайдення святих мощей біля них стали відбуватися зцілення. Звістка про це поширилася по всій країні. У 1757 році святитель Димитрій був причислений до лику святих. Відтоді багато вірян прибувають до Ростова зі всього православного світу, аби вклонитися мощам великого святителя.