- Сьогодні
- 10 Переглядів
28 жовтня святкується пам'ять святителя Афанасія Ковровського, частинка мощів якого знаходиться в нашому храмі.
Святитель Афанасій (у миру Сергій Григорович Сахаров) народився 2 липня 1887 року у Володимирі. З дитинства він вирізнявся глибокою вірою, любов’ю до богослужіння та прагненням присвятити своє життя Церкві. Після закінчення духовної семінарії та духовної академії прийняв чернечий постриг з ім’ям Афанасій, а згодом був висвячений на священника.
Особливе місце в його житті посідали богослужіння, церковна гімнографія та вшанування святих. Він працював над службою Всім святим, що в землі нашій просіяли, яка стала визначною пам’яткою православної літургійної традиції. Святитель також укладав молитви за Батьківщину, ув’язнених, стражденних і за мир у всьому світі.
У 1921 році Афанасія висвятили на єпископа Ковровського. Він ревно захищав Православну Церкву від обновленського розколу, закликав вірян зберігати вірність Патріарху Тихону та канонічному церковному устрою.
За свою відданість Церкві святитель зазнав численних переслідувань. Від першого арешту в 1922 році розпочався його багаторічний шлях в’язницями, таборами та засланнями. Він перебував на Соловках, у Маріїнських і Темніковських таборах та в інших місцях ув’язнення. Попри голод, тяжку працю, хвороби й постійні допити, владика не втрачав віри, дотримувався церковного уставу, молився та підтримував інших ув’язнених. Він ніколи не нарікав на свої страждання, а закликав дякувати Богові за все.
У 1955 році святителя звільнили. Останні роки життя він провів у Петушках Володимирської області, продовжуючи духовно наставляти людей, листуватися з колишніми співв’язнями та допомагати нужденним. Попри підірване здоров’я, він залишався смиренним, добрим і сповненим любові до ближніх.
На запитання, як спастися, святитель відповідав, що найголовнішими є віра, покаяння, молитва та добрі діла, а найгіршим за всякий гріх є відчай.
28 жовтня 1962 року святитель Афанасій мирно відійшов до Господа. Його життя стало прикладом непохитної віри, терпіння, смирення та безмежної любові до Бога, Церкви й людей. Навіть серед найтяжчих випробувань він зберіг духовну радість і вчив інших не втрачати надії на Божу милість.
Святитель Афанасій (у миру Сергій Григорович Сахаров) народився 2 липня 1887 року у Володимирі. З дитинства він вирізнявся глибокою вірою, любов’ю до богослужіння та прагненням присвятити своє життя Церкві. Після закінчення духовної семінарії та духовної академії прийняв чернечий постриг з ім’ям Афанасій, а згодом був висвячений на священника.
Особливе місце в його житті посідали богослужіння, церковна гімнографія та вшанування святих. Він працював над службою Всім святим, що в землі нашій просіяли, яка стала визначною пам’яткою православної літургійної традиції. Святитель також укладав молитви за Батьківщину, ув’язнених, стражденних і за мир у всьому світі.
У 1921 році Афанасія висвятили на єпископа Ковровського. Він ревно захищав Православну Церкву від обновленського розколу, закликав вірян зберігати вірність Патріарху Тихону та канонічному церковному устрою.
За свою відданість Церкві святитель зазнав численних переслідувань. Від першого арешту в 1922 році розпочався його багаторічний шлях в’язницями, таборами та засланнями. Він перебував на Соловках, у Маріїнських і Темніковських таборах та в інших місцях ув’язнення. Попри голод, тяжку працю, хвороби й постійні допити, владика не втрачав віри, дотримувався церковного уставу, молився та підтримував інших ув’язнених. Він ніколи не нарікав на свої страждання, а закликав дякувати Богові за все.
У 1955 році святителя звільнили. Останні роки життя він провів у Петушках Володимирської області, продовжуючи духовно наставляти людей, листуватися з колишніми співв’язнями та допомагати нужденним. Попри підірване здоров’я, він залишався смиренним, добрим і сповненим любові до ближніх.
На запитання, як спастися, святитель відповідав, що найголовнішими є віра, покаяння, молитва та добрі діла, а найгіршим за всякий гріх є відчай.
28 жовтня 1962 року святитель Афанасій мирно відійшов до Господа. Його життя стало прикладом непохитної віри, терпіння, смирення та безмежної любові до Бога, Церкви й людей. Навіть серед найтяжчих випробувань він зберіг духовну радість і вчив інших не втрачати надії на Божу милість.