- Сьогодні
- 11 Переглядів
22 березня Православна Церква вшановує святого праведного Феодосія Балтського, частинка мощів якого знаходиться в нашому храмі.
Святий народився 11 січня 1791 року в селі Коритне Кам’янець-Подільської губернії в благочестивій родині священика Нестора та Юстини Левицьких. То були важкі часи для православного населення Поділля, що перебувало під владою Польщі. Вихований у православному дусі, Феодосій у 13 років був направлений для подальшого навчання до Кам'янець-Подільської духовної семінарії.
Після закінчення в 1815 році курсу семінарії Феодосій хотів зовсім відійти від світу і цілком присвятити себе служінню Богу, але з благословення архієпископа Подільського Іоаннікія юнак 5 вересня 1815 року одружився, а 1 жовтня того ж року був висвячений на священика.
Через рік помер його батько, а в 1818 році померли одночасно його дружина і новонароджений син. Того ж року померла і його мати. Втративши близьких йому людей за такий короткий час, отець Феодосій сприйняв це як Божу волю. Звільнившись від пут подружнього життя, він повністю віддав себе служінню Господу.
Проводячи більшу частину часу в молитві, богомисленні, корисному для душі читанні, святий здійснював своє служіння в дусі євангельської любові, звертаючи тих, хто збився зі шляху істини. Глибоко проникнутий спасительною пам'яттю про смертних після кончини своїх близьких, о. Феодосій пише твір про Страшний Суд Божий, який був представлений імператору Олександру I. Прочитавши його із задоволенням, государ побажав особисто побачити самого автора. 20 травня о. Феодосій прибув до Санкт-Петербурга. Він, як і раніше, проводив час у самоті, в молитві та богомисленні. Недовго тривало його життя в столиці: незабаром праведника обмовили й перевели до Коневецького монастиря, де він проводив час у духовних бесідах з братією, а найбільше — у молитовних подвигах і келійній тиші. Але паства, що його любила, з надією чекала на нього, і Господь повернув людям їхнього пастиря.
2 лютого 1828 року отець Феодосій прибув до Балти і був зустрінутий зі сльозами радості. З дитинства, привчивши себе до суворого життя, він і серед світу жив відлюдником, виходив тільки до храму для богослужіння і до парафії — здійснювати треби. Відомо, що у нього було бажання влаштувати в Балті чоловічий монастир на честь святого Іоанна Предтечі, щоб самому провести в ньому решту років. Але Богу не було угодно виконати це бажання за його життя. Власних коштів у нього не було, і отець Феодосій влаштував у Балті невеликий притулок. Безліч людей приходило до отця Феодосія. Про дивного подвижника стало відомо далеко за межами Балти, до нього почали звертатися як під час зустрічей, так і письмово за порадами та настановами з найрізноманітніших і віддалених місць.
Крім постійних тілесних недуг, особливо постійних болей у ногах, о. Феодосій зазнавав безліч і душевних страждань. Особливо пригнічувало його страждальне становище біснуватих, яких нерідко приводили до батюшки з навколишніх місць, щоб він помолився за них і ім'ям Божим вигнав з них біса-мучителя, від якого згодом отець Феодосій чимало перетерпів. Але праведник мужньо протистояв усім спокусам і мудро, з твердістю віри Іова, руйнував усі підступи диявола. Хоча він ще не був у похилому віці, але постійні келійні подвиги, письменні заняття та багато інших праць потроху виснажили його тілесні сили, він помітно постарів і часто хворів, хоча нікому не скаржився і не сумував. Незабаром його сили зовсім вичерпалися. У 1844 році навіть у саму Пасху отець Феодосій не зміг відправити Божественну літургію. Йому з кожним днем ставало гірше. До Великого посту 1845 року праведний Феодосій терпляче і благодушно переносив хворобливе виснаження. У Сиропустну неділю, прощаючись із паствою, він благословив кожного і дав настанови на шляху великого і спасительного Великого посту.
Помер 9 березня 1845 року. Перед смертю батюшка прощався з рідними йому людьми. О 10-й годині вечора він покликав своїх домашніх і причастився Святих Христових Таїн. Потім, перехрестившись, благословив присутніх і через п'ять хвилин після причастя тихо відійшов до Господа.
Поховання отця Феодосія здійснили 24 священики з сусідніх парафій, при великому скупченні народу, серед загального плачу через 12 днів після його праведної кончини.
Незабаром після смерті о. Феодосія на місці його будинку була побудована церква на честь Покрови Божої Матері. А через 63 роки після його смерті збулася мрія святого. 24 березня 1908 року Святійший Синод благословив заснувати Покровський чоловічий монастир у садибі притулку для бідних. Після його відкриття в 1909 році відбулося знаходження та урочисте перенесення до Свято-Троїцького храму обителі чесних мощей подвижника Балтського. Крім сотень і тисяч звичайних прочан, цілющу раку святого щодня оточували десятки страждаючих від різних тяжких недуг. Багато з них отримали полегшення у своїх недугах, а деякі й повне зцілення.
Пресвітер Феодосій Левицький був зарахований до лику місцевошанованих святих Української Православної Церкви рішенням її Священного Синоду від 18 квітня 2008 року.
Святий народився 11 січня 1791 року в селі Коритне Кам’янець-Подільської губернії в благочестивій родині священика Нестора та Юстини Левицьких. То були важкі часи для православного населення Поділля, що перебувало під владою Польщі. Вихований у православному дусі, Феодосій у 13 років був направлений для подальшого навчання до Кам'янець-Подільської духовної семінарії.
Після закінчення в 1815 році курсу семінарії Феодосій хотів зовсім відійти від світу і цілком присвятити себе служінню Богу, але з благословення архієпископа Подільського Іоаннікія юнак 5 вересня 1815 року одружився, а 1 жовтня того ж року був висвячений на священика.
Через рік помер його батько, а в 1818 році померли одночасно його дружина і новонароджений син. Того ж року померла і його мати. Втративши близьких йому людей за такий короткий час, отець Феодосій сприйняв це як Божу волю. Звільнившись від пут подружнього життя, він повністю віддав себе служінню Господу.
Проводячи більшу частину часу в молитві, богомисленні, корисному для душі читанні, святий здійснював своє служіння в дусі євангельської любові, звертаючи тих, хто збився зі шляху істини. Глибоко проникнутий спасительною пам'яттю про смертних після кончини своїх близьких, о. Феодосій пише твір про Страшний Суд Божий, який був представлений імператору Олександру I. Прочитавши його із задоволенням, государ побажав особисто побачити самого автора. 20 травня о. Феодосій прибув до Санкт-Петербурга. Він, як і раніше, проводив час у самоті, в молитві та богомисленні. Недовго тривало його життя в столиці: незабаром праведника обмовили й перевели до Коневецького монастиря, де він проводив час у духовних бесідах з братією, а найбільше — у молитовних подвигах і келійній тиші. Але паства, що його любила, з надією чекала на нього, і Господь повернув людям їхнього пастиря.
2 лютого 1828 року отець Феодосій прибув до Балти і був зустрінутий зі сльозами радості. З дитинства, привчивши себе до суворого життя, він і серед світу жив відлюдником, виходив тільки до храму для богослужіння і до парафії — здійснювати треби. Відомо, що у нього було бажання влаштувати в Балті чоловічий монастир на честь святого Іоанна Предтечі, щоб самому провести в ньому решту років. Але Богу не було угодно виконати це бажання за його життя. Власних коштів у нього не було, і отець Феодосій влаштував у Балті невеликий притулок. Безліч людей приходило до отця Феодосія. Про дивного подвижника стало відомо далеко за межами Балти, до нього почали звертатися як під час зустрічей, так і письмово за порадами та настановами з найрізноманітніших і віддалених місць.
Крім постійних тілесних недуг, особливо постійних болей у ногах, о. Феодосій зазнавав безліч і душевних страждань. Особливо пригнічувало його страждальне становище біснуватих, яких нерідко приводили до батюшки з навколишніх місць, щоб він помолився за них і ім'ям Божим вигнав з них біса-мучителя, від якого згодом отець Феодосій чимало перетерпів. Але праведник мужньо протистояв усім спокусам і мудро, з твердістю віри Іова, руйнував усі підступи диявола. Хоча він ще не був у похилому віці, але постійні келійні подвиги, письменні заняття та багато інших праць потроху виснажили його тілесні сили, він помітно постарів і часто хворів, хоча нікому не скаржився і не сумував. Незабаром його сили зовсім вичерпалися. У 1844 році навіть у саму Пасху отець Феодосій не зміг відправити Божественну літургію. Йому з кожним днем ставало гірше. До Великого посту 1845 року праведний Феодосій терпляче і благодушно переносив хворобливе виснаження. У Сиропустну неділю, прощаючись із паствою, він благословив кожного і дав настанови на шляху великого і спасительного Великого посту.
Помер 9 березня 1845 року. Перед смертю батюшка прощався з рідними йому людьми. О 10-й годині вечора він покликав своїх домашніх і причастився Святих Христових Таїн. Потім, перехрестившись, благословив присутніх і через п'ять хвилин після причастя тихо відійшов до Господа.
Поховання отця Феодосія здійснили 24 священики з сусідніх парафій, при великому скупченні народу, серед загального плачу через 12 днів після його праведної кончини.
Незабаром після смерті о. Феодосія на місці його будинку була побудована церква на честь Покрови Божої Матері. А через 63 роки після його смерті збулася мрія святого. 24 березня 1908 року Святійший Синод благословив заснувати Покровський чоловічий монастир у садибі притулку для бідних. Після його відкриття в 1909 році відбулося знаходження та урочисте перенесення до Свято-Троїцького храму обителі чесних мощей подвижника Балтського. Крім сотень і тисяч звичайних прочан, цілющу раку святого щодня оточували десятки страждаючих від різних тяжких недуг. Багато з них отримали полегшення у своїх недугах, а деякі й повне зцілення.
Пресвітер Феодосій Левицький був зарахований до лику місцевошанованих святих Української Православної Церкви рішенням її Священного Синоду від 18 квітня 2008 року.