- Вчора
- 23 Перегляда
2 серпня Православна Церква молитовно вшановує пам'ять преподобномучеників Звіринецьких — святих подвижників давнього Звіринецького монастиря, які, за переданням, прийняли мученицьку кончину під час ворожого нападу та були живцем поховані в печерах. Їхній подвиг і сьогодні надихає вірних на твердість у вірі, жертовність і відданість Христові. Частинка мощів святих знаходиться в нашому храмі.
У 1888 році було відкрито Звіринецькі печери — залишки одного з найдавніших монастирів Київської Русі, заснованого у Х–ХІ століттях. У печерах зберігся давній підземний монастирський храм, який є унікальною пам'яткою духовної та культурної спадщини.
Відразу після відкриття Звіринецькі печери стали місцем паломництва численних вірян. Це сприяло відродженню церковного шанування давніх насельників Звіринецького монастиря. У писемних джерелах збереглися згадки про звіринецьких преподобних як про шанованих київських святих.
Під час дослідження Звіринецьких печер було виявлено 48 ніш-поховань, у яких спочивали останки 96 осіб, а також численні людські останки, що лежали вздовж печерних проходів у різних положеннях. Це свідчить про те, що над багатьма загиблими не було здійснено належного поховального обряду. Імена братії цього печерного монастиря не збереглися. Проте пам'ять про них донесли до нас написи, що вціліли на глиняних стінах печер, а також унікальний синодик із сімома іменами звіринецьких ігуменів, накреслений над жертовником печерного вівтаря.
На думку істориків, печерний монастир загинув під час одного з численних набігів половців або татар, які в різні часи спустошували Русь. Розташування людських останків уздовж печерних проходів, особливо поблизу виходу, дає підстави припускати, що під час ворожого нападу братія сховалася в печерах. Нападники, ймовірно, помітили місце схову. Через вузькі проходи двоє чи троє ченців могли тривалий час стримувати ворога. Не маючи змоги захопити їх живими, нападники засипали входи до печер. Унаслідок цього монахи опинилися живцем похованими.
Помираючи від голоду, спраги та нестачі повітря, вони падали там, де залишали їх останні сили. Про це свідчать поодинокі скелети, знайдені в різних частинах печер, а також велике скупчення людських останків у келії біля входу. Очевидно, саме тут в останні хвилини життя зібралися приречені ченці, які, знесилені, падали один на одного. За оцінками дослідників, під час цієї трагедії загинуло близько 35 осіб.
Господь зберіг для нашого покоління безцінні мощі Звіринецьких подвижників, які й сьогодні, як і понад століття тому, притягують до себе численних вірян. Багато людей, відвідавши Звіринецькі печери хоча б один раз, прагнуть повернутися сюди знову, щоб помолитися в цьому святому місці.
Чимало паломників свідчать про допомогу, отриману за молитвами до Звіринецьких преподобних. Одні дякують за зцілення від хвороб, інші — за підтримку й допомогу у важких життєвих обставинах. За свідченнями віруючих, люди, які страждають від бісівських спокус, знаходять полегшення після молитви та поклоніння святим мощам, що зберігаються в печерах. Парафіяни й паломники також розповідають про незвичайні явища: деякі мощі виділяють приємні пахощі, а на інших з'являється рівномірний шар маслянистої рідини, хоча протягом багатьох років вони залишалися абсолютно сухими.
У 1993 році на кафедрі рентгенорадіології Київського медичного інституту було проведено дослідження мощей, що зберігаються у Звіринецьких печерах. Його результати підтвердили давність поховань, датувавши їх приблизно Х–ХІІ століттями. Крім того, дослідження засвідчили, що люди, чиї останки спочивають у Звіринецькому печерному монастирі, за життя страждали на захворювання, характерні для тривалого перебування в умовах підвищеної вологості та холоду. Це ще раз свідчить про самовідданість і суворий аскетичний подвиг давніх насельників Звіринецьких печер, які, прагнучи підкорити тіло духові, добровільно переносили тяжкі випробування в непохитній надії успадкувати вічне життя в Царстві Небесному.
У 1888 році було відкрито Звіринецькі печери — залишки одного з найдавніших монастирів Київської Русі, заснованого у Х–ХІ століттях. У печерах зберігся давній підземний монастирський храм, який є унікальною пам'яткою духовної та культурної спадщини.
Відразу після відкриття Звіринецькі печери стали місцем паломництва численних вірян. Це сприяло відродженню церковного шанування давніх насельників Звіринецького монастиря. У писемних джерелах збереглися згадки про звіринецьких преподобних як про шанованих київських святих.
Під час дослідження Звіринецьких печер було виявлено 48 ніш-поховань, у яких спочивали останки 96 осіб, а також численні людські останки, що лежали вздовж печерних проходів у різних положеннях. Це свідчить про те, що над багатьма загиблими не було здійснено належного поховального обряду. Імена братії цього печерного монастиря не збереглися. Проте пам'ять про них донесли до нас написи, що вціліли на глиняних стінах печер, а також унікальний синодик із сімома іменами звіринецьких ігуменів, накреслений над жертовником печерного вівтаря.
На думку істориків, печерний монастир загинув під час одного з численних набігів половців або татар, які в різні часи спустошували Русь. Розташування людських останків уздовж печерних проходів, особливо поблизу виходу, дає підстави припускати, що під час ворожого нападу братія сховалася в печерах. Нападники, ймовірно, помітили місце схову. Через вузькі проходи двоє чи троє ченців могли тривалий час стримувати ворога. Не маючи змоги захопити їх живими, нападники засипали входи до печер. Унаслідок цього монахи опинилися живцем похованими.
Помираючи від голоду, спраги та нестачі повітря, вони падали там, де залишали їх останні сили. Про це свідчать поодинокі скелети, знайдені в різних частинах печер, а також велике скупчення людських останків у келії біля входу. Очевидно, саме тут в останні хвилини життя зібралися приречені ченці, які, знесилені, падали один на одного. За оцінками дослідників, під час цієї трагедії загинуло близько 35 осіб.
Господь зберіг для нашого покоління безцінні мощі Звіринецьких подвижників, які й сьогодні, як і понад століття тому, притягують до себе численних вірян. Багато людей, відвідавши Звіринецькі печери хоча б один раз, прагнуть повернутися сюди знову, щоб помолитися в цьому святому місці.
Чимало паломників свідчать про допомогу, отриману за молитвами до Звіринецьких преподобних. Одні дякують за зцілення від хвороб, інші — за підтримку й допомогу у важких життєвих обставинах. За свідченнями віруючих, люди, які страждають від бісівських спокус, знаходять полегшення після молитви та поклоніння святим мощам, що зберігаються в печерах. Парафіяни й паломники також розповідають про незвичайні явища: деякі мощі виділяють приємні пахощі, а на інших з'являється рівномірний шар маслянистої рідини, хоча протягом багатьох років вони залишалися абсолютно сухими.
У 1993 році на кафедрі рентгенорадіології Київського медичного інституту було проведено дослідження мощей, що зберігаються у Звіринецьких печерах. Його результати підтвердили давність поховань, датувавши їх приблизно Х–ХІІ століттями. Крім того, дослідження засвідчили, що люди, чиї останки спочивають у Звіринецькому печерному монастирі, за життя страждали на захворювання, характерні для тривалого перебування в умовах підвищеної вологості та холоду. Це ще раз свідчить про самовідданість і суворий аскетичний подвиг давніх насельників Звіринецьких печер, які, прагнучи підкорити тіло духові, добровільно переносили тяжкі випробування в непохитній надії успадкувати вічне життя в Царстві Небесному.