- Сьогодні
- 14 Переглядів
21 вересня вшановується Почаївська ікона Божої Матері.
1559 року грецький (за іншими джерелами, болгарський) митрополит Неофіт, який подорожував Руссю, приїхав на Волинь. На знак подяки за гостинність, яку виявила до нього у своєму маєтку побожна дворянка Анна Гойська, до володінь котрої належав і Почаїв, владика благословив її іконою Пресвятої Богородиці.
Найвірогідніше, це була сімейна ікона, яка, можливо, належала роду самого Неофіта. У південних слов’ян, як і в інших народів, був тоді поширений благочестивий звичай обирати собі особливих покровителів зі святих, пам’ять яких із покоління в покоління відзначали як сімейне свято. Прикметно те, що у всіх написах, які збереглися на тій іконі, письмо і мова слов’янські.
Довго перебувала святиня в каплиці дворянської садиби. Служниці багато разів бачили ікону в сяйві, про що розповідали своїй господині.
Богоматір уві сні з’являлась і самій Гойській. Нарешті, одного разу, ставши наяву свідком того, як від образа виходить дивне світло, благочестива жінка повірила, що ікона має особливу благодать, і веліла запалити перед святинею лампаду.
По молитвам біля ікони стали відбуватися чудеса. Коли ж завдяки чудотворному образу зцілився сліпий брат Гойської Филип, то Анна, здивована і зраділа, покликала ченців. Ними був відслужений молебень, і святиня була хресним ходом перенесена на Почаївську гору й віддана на вічне зберігання монахам, які жили в печері на горі.
Ця подія відбулася в 1597 році. На горі була влаштована церква на честь Успіння Богоматері, а при ній було створено монастир, на утримання якого Гойська пожертвувала кошти. Відтоді ікона стала називатися Почаївською.
До 1664 року різні чудотворіння не записувалися. Однак народний поголос про такі події швидко розносився по всіх кінцях Русі. Звідусіль стали стікатися до Почаївської ікони Божої Матері безліч прочан.
Найвірогідніше, це була сімейна ікона, яка, можливо, належала роду самого Неофіта. У південних слов’ян, як і в інших народів, був тоді поширений благочестивий звичай обирати собі особливих покровителів зі святих, пам’ять яких із покоління в покоління відзначали як сімейне свято. Прикметно те, що у всіх написах, які збереглися на тій іконі, письмо і мова слов’янські.
Довго перебувала святиня в каплиці дворянської садиби. Служниці багато разів бачили ікону в сяйві, про що розповідали своїй господині.
Богоматір уві сні з’являлась і самій Гойській. Нарешті, одного разу, ставши наяву свідком того, як від образа виходить дивне світло, благочестива жінка повірила, що ікона має особливу благодать, і веліла запалити перед святинею лампаду.
По молитвам біля ікони стали відбуватися чудеса. Коли ж завдяки чудотворному образу зцілився сліпий брат Гойської Филип, то Анна, здивована і зраділа, покликала ченців. Ними був відслужений молебень, і святиня була хресним ходом перенесена на Почаївську гору й віддана на вічне зберігання монахам, які жили в печері на горі.
Ця подія відбулася в 1597 році. На горі була влаштована церква на честь Успіння Богоматері, а при ній було створено монастир, на утримання якого Гойська пожертвувала кошти. Відтоді ікона стала називатися Почаївською.
До 1664 року різні чудотворіння не записувалися. Однак народний поголос про такі події швидко розносився по всіх кінцях Русі. Звідусіль стали стікатися до Почаївської ікони Божої Матері безліч прочан.
Нині чудотворна ікона поміщена в Успенському соборі Лаври в зіркоподібному кіоті в третьому ярусі іконостасу.
Далеко не на кожного сходять чудеса від Почаївської святині, але кожному, хто звертається до неї з сердечною молитвою, і таємно, і явно подається допомога духовна, душевна і тілесна.