- Сьогодні
- 15 Переглядів
5 серпня вшановується Почаївська ікона Божої Матері.
1559 року грецький (за іншими джерелами, болгарський) митрополит Неофіт, який подорожував Руссю, приїхав на Волинь. На знак подяки за гостинність, яку виявила до нього у своєму маєтку побожна дворянка Анна Гойська, до володінь котрої належав і Почаїв, владика благословив її іконою Пресвятої Богородиці.
Найвірогідніше, це була сімейна ікона, яка, можливо, належала роду самого Неофіта. У південних слов’ян, як і в інших народів, був тоді поширений благочестивий звичай обирати собі особливих покровителів зі святих, пам’ять яких із покоління в покоління відзначали як сімейне свято. Прикметно те, що у всіх написах, які збереглися на тій іконі, письмо і мова слов’янські.
Довго перебувала святиня в каплиці дворянської садиби. Служниці багато разів бачили ікону в сяйві, про що розповідали своїй господині.
Богоматір уві сні з’являлась і самій Гойській. Нарешті, одного разу, ставши наяву свідком того, як від образа виходить дивне світло, благочестива жінка повірила, що ікона має особливу благодать, і веліла запалити перед святинею лампаду.
По молитвам біля ікони стали відбуватися чудеса. Коли ж завдяки чудотворному образу зцілився сліпий брат Гойської Филип, то Анна, здивована і зраділа, покликала ченців. Ними був відслужений молебень, і святиня була хресним ходом перенесена на Почаївську гору й віддана на вічне зберігання монахам, які жили в печері на горі.
Ця подія відбулася в 1597 році. На горі була влаштована церква на честь Успіння Богоматері, а при ній було створено монастир, на утримання якого Гойська пожертвувала кошти. Відтоді ікона стала називатися Почаївською.
До 1664 року різні чудотворіння не записувалися. Однак народний поголос про такі події швидко розносився по всіх кінцях Русі. Звідусіль стали стікатися до Почаївської ікони Божої Матері безліч прочан.
Влітку 1675 року під час Збаразької війни з турками, за царювання польського короля Яна Собеського (1674–1696 рр.), полки, що складалися з татар, під проводом хана Нурредина через Вишнівець підступили до Почаївської обителі, обступивши її з трьох боків. Слабка монастирська огорожа, як і декілька кам’яних будівель обителі, не становила ніякого захисту для обложених.
Ігумен монастиря Іосиф Добромирський переконав братію і мирян звернутися до небесних захисників: Пресвятої Богородиці й преподобного Іова Почаївського. Ченці і миряни старанно молилися, припадаючи до чудотворного образа Божої Матері й до раки з мощами преподобного Іова.
Вранці 23 липня, зі сходом сонця, татари проводили останню нараду про штурм обителі. Ігумен же велів співати акафіст Божої Матері. З першими словами «Взбранной Воеводе» над обителлю раптово з’явилася Сама Пречиста Богородиця, «омофор белоблистящийся распуская», з небесними ангелами, які тримали оголені мечі. Преподобний Іов знаходився біля Божої Матері, кланяючись Їй і молячись про захист обителі.
Татари вирішили, що це примара, в сум’ятті стали стріляти в Пресвяту Богородицю і преподобного Іова, але стріли поверталися й ранили тих, хто їх пускав. Жах охопив нападників. Тікаючи у паніці, не розбираючи своїх, вони вбивали один одного. Захисники монастиря кинулися в погоню і захопили багатьох у полон. Деякі полонені згодом прийняли православну віру і залишилися в обителі назавжди.
Нині чудотворна ікона поміщена в Успенському соборі Лаври в зіркоподібному кіоті в третьому ярусі іконостасу. Його пожертвував в 1859 році імператор Олександр II на пам’ять про паломництво до Почаївської обителі.
Щодня о п’ятій годині ранку в Успенському соборі, освітленому в передранкових сутінках самими лише лампадами, монастирською братією служиться полунощниця. Після неї, під спів тропаря «Непроходимая Врата», чудотворний Почаївський образ Божої Матері повільно опускається і зупиняється на рівні людського зросту. Ікона тримається на двох шовкових стрічках. Поруч з нею стоїть ієромонах, званий за традицією «кіотним». Ченці, а слідом за ними і всі, хто молиться в храмі, безмовно й неквапливо підходять та прикладаються до чудотворного образа.
Святиню опускають для поклоніння і щосуботи після соборного акафіста перед нею, а також у недільні та святкові дні після пізньої Божественної літургії.
Чудеса зцілення біля цієї ікони нескінченні, як і потік паломників із України й інших країн, котрі приїжджають до неї в Лавру.
Далеко не на кожного сходять чудеса від Почаївської святині, але кожному, хто звертається до неї з сердечною молитвою, і таємно, і явно подається допомога духовна, душевна і тілесна. У кожного із тих, хто приїжджає до святині, є щось, що можна висловити лише молитовним подихом. І для цього завжди не вистачає слів.
1559 року грецький (за іншими джерелами, болгарський) митрополит Неофіт, який подорожував Руссю, приїхав на Волинь. На знак подяки за гостинність, яку виявила до нього у своєму маєтку побожна дворянка Анна Гойська, до володінь котрої належав і Почаїв, владика благословив її іконою Пресвятої Богородиці.
Найвірогідніше, це була сімейна ікона, яка, можливо, належала роду самого Неофіта. У південних слов’ян, як і в інших народів, був тоді поширений благочестивий звичай обирати собі особливих покровителів зі святих, пам’ять яких із покоління в покоління відзначали як сімейне свято. Прикметно те, що у всіх написах, які збереглися на тій іконі, письмо і мова слов’янські.
Довго перебувала святиня в каплиці дворянської садиби. Служниці багато разів бачили ікону в сяйві, про що розповідали своїй господині.
Богоматір уві сні з’являлась і самій Гойській. Нарешті, одного разу, ставши наяву свідком того, як від образа виходить дивне світло, благочестива жінка повірила, що ікона має особливу благодать, і веліла запалити перед святинею лампаду.
По молитвам біля ікони стали відбуватися чудеса. Коли ж завдяки чудотворному образу зцілився сліпий брат Гойської Филип, то Анна, здивована і зраділа, покликала ченців. Ними був відслужений молебень, і святиня була хресним ходом перенесена на Почаївську гору й віддана на вічне зберігання монахам, які жили в печері на горі.
Ця подія відбулася в 1597 році. На горі була влаштована церква на честь Успіння Богоматері, а при ній було створено монастир, на утримання якого Гойська пожертвувала кошти. Відтоді ікона стала називатися Почаївською.
До 1664 року різні чудотворіння не записувалися. Однак народний поголос про такі події швидко розносився по всіх кінцях Русі. Звідусіль стали стікатися до Почаївської ікони Божої Матері безліч прочан.
Влітку 1675 року під час Збаразької війни з турками, за царювання польського короля Яна Собеського (1674–1696 рр.), полки, що складалися з татар, під проводом хана Нурредина через Вишнівець підступили до Почаївської обителі, обступивши її з трьох боків. Слабка монастирська огорожа, як і декілька кам’яних будівель обителі, не становила ніякого захисту для обложених.
Ігумен монастиря Іосиф Добромирський переконав братію і мирян звернутися до небесних захисників: Пресвятої Богородиці й преподобного Іова Почаївського. Ченці і миряни старанно молилися, припадаючи до чудотворного образа Божої Матері й до раки з мощами преподобного Іова.
Вранці 23 липня, зі сходом сонця, татари проводили останню нараду про штурм обителі. Ігумен же велів співати акафіст Божої Матері. З першими словами «Взбранной Воеводе» над обителлю раптово з’явилася Сама Пречиста Богородиця, «омофор белоблистящийся распуская», з небесними ангелами, які тримали оголені мечі. Преподобний Іов знаходився біля Божої Матері, кланяючись Їй і молячись про захист обителі.
Татари вирішили, що це примара, в сум’ятті стали стріляти в Пресвяту Богородицю і преподобного Іова, але стріли поверталися й ранили тих, хто їх пускав. Жах охопив нападників. Тікаючи у паніці, не розбираючи своїх, вони вбивали один одного. Захисники монастиря кинулися в погоню і захопили багатьох у полон. Деякі полонені згодом прийняли православну віру і залишилися в обителі назавжди.
Нині чудотворна ікона поміщена в Успенському соборі Лаври в зіркоподібному кіоті в третьому ярусі іконостасу. Його пожертвував в 1859 році імператор Олександр II на пам’ять про паломництво до Почаївської обителі.
Щодня о п’ятій годині ранку в Успенському соборі, освітленому в передранкових сутінках самими лише лампадами, монастирською братією служиться полунощниця. Після неї, під спів тропаря «Непроходимая Врата», чудотворний Почаївський образ Божої Матері повільно опускається і зупиняється на рівні людського зросту. Ікона тримається на двох шовкових стрічках. Поруч з нею стоїть ієромонах, званий за традицією «кіотним». Ченці, а слідом за ними і всі, хто молиться в храмі, безмовно й неквапливо підходять та прикладаються до чудотворного образа.
Святиню опускають для поклоніння і щосуботи після соборного акафіста перед нею, а також у недільні та святкові дні після пізньої Божественної літургії.
Чудеса зцілення біля цієї ікони нескінченні, як і потік паломників із України й інших країн, котрі приїжджають до неї в Лавру.
Далеко не на кожного сходять чудеса від Почаївської святині, але кожному, хто звертається до неї з сердечною молитвою, і таємно, і явно подається допомога духовна, душевна і тілесна. У кожного із тих, хто приїжджає до святині, є щось, що можна висловити лише молитовним подихом. І для цього завжди не вистачає слів.