- Вчора
- 13 Переглядів
7 червня — перша неділя після дня П’ятидесятниці. У цей день Православна Церква згадує всіх святих, які вшановуються в православному світі.
Не випадково день, присвячений всім святим, встановлений в першу неділю після П’ятидесятниці, тобто перше, що ми згадуємо після дня заснування Церкви – це святість. Це вказівка на те, що святі – це результат дії Церкви в цьому світі. Церква і святість – взаємопов’язані: без Церкви не може бути ніякої святості, але, в той же час, і сама Церква не мислиться без святих. Якби в Церкві не було святих, це було б знаком, що в Ній не діє Дух Святий, що в Ній не виконуються слова Господа, сказані Ним ще в Старому Завіті: «Будьте святі, Я бо святий» (Лев. 11:45). Отже, якщо в Церкві немає святих, – значить це не Церква Христова. І саме тому, відразу ж після дня П’ятидесятниці, коли ми згадуємо події зішестя Духа Святого на апостолів, Церква шанує всіх святих.
Вшановуючи святих, ми ще раз стверджуємо – Церква свята, в ній є Дух Святий, а якщо є Дух Святий, – значить є святі. І до кінця часів, поки буде існувати цей світ, святість і святих в Церкві не умалиться, незважаючи ні на які спокуси й випробування.
Так що ж таке святість? Якщо ми читаємо Святе Письмо і вивчаємо твори святих отців, то можемо побачити, що святість – це, перш за все, життя в Бозі. Святий – це не та людина, яка ніколи нічого злого не зробила і навіть не подумала про зло. Святий – це той, хто повністю живе заради Христа, у Христі і з Христом; той, чиє життя щомиті присвячене виконанню волі Божої, адже воля Божа – це початок, підстава і завершення святості. Святим може бути тільки та людина, яка прагне до джерела святості – до Бога. І Господь, знаючи і бачивши, що є люди, які хочуть жити за Його заповідями і бути єдиними з Ним, сходить до них і робить їх долученими до Себе. Саме так і народжується святість.
У сьогоднішньому євангельському читанні лунають наступні слова: «хто любить батька або матір більше, ніж Мене, той недостойний Мене; і хто любить сина або дочку більше за Мене, той недостойний Мене» (Мф. 10:37). Як таке може бути? Адже батьки для дітей, а діти для батьків – це найдорожче, що тільки може бути у людини. Як в такому випадку правильно розуміти ці слова Христа? Звичайно ж, ці слова не призивають людину не любити своїх батьків, дітей, близьких. Ми пам’ятаємо, що навіть в Старому Завіті є заповідь про шанування батьків, до того ж ця заповідь – єдина з усіх заповідей декалога – завершується обітницею «так добре тобі буде і довголітній будеш на землі» (Втор. 5:16; Еф. 6:23). Слова Спасителя про не достойність тих, хто більше полюбить ближніх, ніж Христа, вказують, насамперед, на те, щоб в нашому сприйнятті була вибудувана правильна система цінностей: спочатку Бог, а потім всі інші – батьки, діти, близькі і т.д. І навіть більше того, тільки люблячи Бога по-справжньому, ми зможемо навчитися по-справжньому любити і своїх ближніх. Любов до Бога зовсім не скасовує любові до наших рідних і близьких, вона робить її чистішою, і якщо можна так висловитися, очищеною від усякого домішку гріха, страсті, пороку, вади. Саме в цьому полягає сенс тих слів, які ми чули в сьогоднішньому Євангелії.
В сьогоднішній день, згадуючи всіх святих, ми повинні зрозуміти, що святий – це людина, що живе заради Бога. Святий – це людина, яка любить усіх і все, але не прив’язує серце ні до кого і ні до чого, тому що його серце цілком віддане Господу Богу.
В день, коли ми вшановуємо Всіх святих, Церква ще раз вказує всім на найбільшу таємницю свого буття: будь-яка людина, навіть найзапекліший грішник, може стати святим в Церкві Христовій. Немає грішника, який би не міг покаятися і стати святим; немає гріха, який би не міг бути прощений Господом; немає людини, яка б була відкинута Церквою! І тисячолітній досвід святості підтверджує цю істину сонмом святих, що славлять Бога на віки віків. Амінь!
Не випадково день, присвячений всім святим, встановлений в першу неділю після П’ятидесятниці, тобто перше, що ми згадуємо після дня заснування Церкви – це святість. Це вказівка на те, що святі – це результат дії Церкви в цьому світі. Церква і святість – взаємопов’язані: без Церкви не може бути ніякої святості, але, в той же час, і сама Церква не мислиться без святих. Якби в Церкві не було святих, це було б знаком, що в Ній не діє Дух Святий, що в Ній не виконуються слова Господа, сказані Ним ще в Старому Завіті: «Будьте святі, Я бо святий» (Лев. 11:45). Отже, якщо в Церкві немає святих, – значить це не Церква Христова. І саме тому, відразу ж після дня П’ятидесятниці, коли ми згадуємо події зішестя Духа Святого на апостолів, Церква шанує всіх святих.
Вшановуючи святих, ми ще раз стверджуємо – Церква свята, в ній є Дух Святий, а якщо є Дух Святий, – значить є святі. І до кінця часів, поки буде існувати цей світ, святість і святих в Церкві не умалиться, незважаючи ні на які спокуси й випробування.
Так що ж таке святість? Якщо ми читаємо Святе Письмо і вивчаємо твори святих отців, то можемо побачити, що святість – це, перш за все, життя в Бозі. Святий – це не та людина, яка ніколи нічого злого не зробила і навіть не подумала про зло. Святий – це той, хто повністю живе заради Христа, у Христі і з Христом; той, чиє життя щомиті присвячене виконанню волі Божої, адже воля Божа – це початок, підстава і завершення святості. Святим може бути тільки та людина, яка прагне до джерела святості – до Бога. І Господь, знаючи і бачивши, що є люди, які хочуть жити за Його заповідями і бути єдиними з Ним, сходить до них і робить їх долученими до Себе. Саме так і народжується святість.
У сьогоднішньому євангельському читанні лунають наступні слова: «хто любить батька або матір більше, ніж Мене, той недостойний Мене; і хто любить сина або дочку більше за Мене, той недостойний Мене» (Мф. 10:37). Як таке може бути? Адже батьки для дітей, а діти для батьків – це найдорожче, що тільки може бути у людини. Як в такому випадку правильно розуміти ці слова Христа? Звичайно ж, ці слова не призивають людину не любити своїх батьків, дітей, близьких. Ми пам’ятаємо, що навіть в Старому Завіті є заповідь про шанування батьків, до того ж ця заповідь – єдина з усіх заповідей декалога – завершується обітницею «так добре тобі буде і довголітній будеш на землі» (Втор. 5:16; Еф. 6:23). Слова Спасителя про не достойність тих, хто більше полюбить ближніх, ніж Христа, вказують, насамперед, на те, щоб в нашому сприйнятті була вибудувана правильна система цінностей: спочатку Бог, а потім всі інші – батьки, діти, близькі і т.д. І навіть більше того, тільки люблячи Бога по-справжньому, ми зможемо навчитися по-справжньому любити і своїх ближніх. Любов до Бога зовсім не скасовує любові до наших рідних і близьких, вона робить її чистішою, і якщо можна так висловитися, очищеною від усякого домішку гріха, страсті, пороку, вади. Саме в цьому полягає сенс тих слів, які ми чули в сьогоднішньому Євангелії.
В сьогоднішній день, згадуючи всіх святих, ми повинні зрозуміти, що святий – це людина, що живе заради Бога. Святий – це людина, яка любить усіх і все, але не прив’язує серце ні до кого і ні до чого, тому що його серце цілком віддане Господу Богу.
В день, коли ми вшановуємо Всіх святих, Церква ще раз вказує всім на найбільшу таємницю свого буття: будь-яка людина, навіть найзапекліший грішник, може стати святим в Церкві Христовій. Немає грішника, який би не міг покаятися і стати святим; немає гріха, який би не міг бути прощений Господом; немає людини, яка б була відкинута Церквою! І тисячолітній досвід святості підтверджує цю істину сонмом святих, що славлять Бога на віки віків. Амінь!