- Сьогодні
- 11 Переглядів
14 квітня прославляється Іверська ікона Божої Матері.
Через невимовну любов до людей Божа Мати благословила святого Апостола і Євангеліста Луку написати Її зображення ще в дні свого життя.
Історія цього образу проглядається з 9 століття – часу іконоборчих гонінь у Візантії, коли за наказом імператора шанувальників святих образів катували, вбивали, а самі ікони всюди ретельно розшукували, викидали з храмів і будинків, рубали на шматки, спалювали. Щоб зберегти святині від поругання та знищення, благочестиві люди ховали їх, опускали у води річок, морів, вручаючи їхню долю волі Божій. Так сталося і з Іверською іконою.
За царювання імператора — іконоборця Феофіла (829-842) неподалік міста Нікеї жила благочестива вдова з сином. В її будинку зберігалася давня ікона Божої Матері. Іконоборці, що знищували святині, прийшли до будинку цієї християнки. Один із воїнів ударив списом образ Богородиці. Удар припав на зображення правої ланити Пречистої, і з рани виступила кров. Воїни злякалися. Вдова на колінах почала благати воїнів пощадити ікону і почекати до світанку, поки вона не зможе зібрати гроші на викуп. Воїни погодилися, назвали величезну суму для сплати і не торкнулися ікони, будучи збентеженими кровью, що виступила на ній.
Бажаючи врятувати чудотворну ікону від поругання, після старанної молитви до Богоматері вдова опустила ікону в море. На велику її радість, ікона рушила морем на захід. Подальша доля вдови невідома. Син її благополучно дістався Афона і прийняв там постриг. Від нього і дізналися ченці Святої Гори про історію стародавньої ікони Богоматері та отримали її опис.
Пройшло багато років, але розповідь про ікону продовжувала жити в межах Афонських ченців. Під час ігуменства святого Євфимія іверські ченці були вражені дивним і страшним баченням: у вівторок Світлої седмиці 27 квітня 999 року на морі перед обителью ченці побачили вогняний стовп, який вершиною здіймався в небеса. Підпливши на човні, вони побачили ікону Пресвятої Діви, що любовно схилилася до Богонемовля. Але всі спроби взяти Святиню були марні: образ вислизав від людських рук.
Після старанної молитви Пресвята Богородиця з'явилася уві сні ченцю Іверського монастиря Гавриїлу і сказала: «Я маю бажання дати вам Мою ікону на допомогу та покров. Увійди в море і прийди хвилями з вірою, тоді всі пізнають Мою любов і благовоління до вашої обителі». Старець оголосив настоятелю про видіння, попросивши благословення, ступив на хвилю; на здивування присутніх, легко пішов нею: ікона Сама пішла йому назустріч.
Іноки поставили Святиню на почесне місце, у влаштовану для неї на березі каплицю, і три доби звершували перед нею молитви. Потім ікону перенесли до соборного храму обителі, а на березі, на місці, де була ікона, відкрилося джерело чистої солодкої води.
На другий день ікону не знайшли на тому місці, вранці виявили, що вона перемістилася на браму обителі. Ікону повернули до храму – наступного дня все повторилося. Нарешті Божа Мати знову з’явилася Гавриїлу і сказала: «Скажи ченцям, щоб Мене більше не спокушали. Не для того прибула Я, щоб ви Мене охороняли, але щоб Я охороняла вас, і не тільки в цьому житті, а й у майбутньому. Нехай уповають на милосердя Сина Мого всі, хто перебуває в добродійному житті і страху Божому. Доки моя ікона буде в обителі вашій, доти благодать і милість Сина Мого до вас не збідніє».
Іноки збудували надбрамну церкву на честь Богоматері, Хранительки обителі, в якій чудотворна ікона перебуває й донині. Чудову ікону назвали Портаїтіссою, що в перекладі з грецької означає воротарка, а Іверською, по назві монастиря. Історія Іверського монастиря зберегла безліч випадків чудесної допомоги Божої Матері: порятунок обителі від варварів, чудового поповнення запасів пшениці, борошна та оливи, зцілення хворих та багато незліченних чудес.
Понад тисячу років Божа Матір через Свій Іверський образ охороняє не тільки Іверську обитель, а й увесь світ. Численні списки з цієї ікони розійшлися по всьому світу, і багато з них прославилися чудотвореннями.
Через невимовну любов до людей Божа Мати благословила святого Апостола і Євангеліста Луку написати Її зображення ще в дні свого життя.
Історія цього образу проглядається з 9 століття – часу іконоборчих гонінь у Візантії, коли за наказом імператора шанувальників святих образів катували, вбивали, а самі ікони всюди ретельно розшукували, викидали з храмів і будинків, рубали на шматки, спалювали. Щоб зберегти святині від поругання та знищення, благочестиві люди ховали їх, опускали у води річок, морів, вручаючи їхню долю волі Божій. Так сталося і з Іверською іконою.
За царювання імператора — іконоборця Феофіла (829-842) неподалік міста Нікеї жила благочестива вдова з сином. В її будинку зберігалася давня ікона Божої Матері. Іконоборці, що знищували святині, прийшли до будинку цієї християнки. Один із воїнів ударив списом образ Богородиці. Удар припав на зображення правої ланити Пречистої, і з рани виступила кров. Воїни злякалися. Вдова на колінах почала благати воїнів пощадити ікону і почекати до світанку, поки вона не зможе зібрати гроші на викуп. Воїни погодилися, назвали величезну суму для сплати і не торкнулися ікони, будучи збентеженими кровью, що виступила на ній.
Бажаючи врятувати чудотворну ікону від поругання, після старанної молитви до Богоматері вдова опустила ікону в море. На велику її радість, ікона рушила морем на захід. Подальша доля вдови невідома. Син її благополучно дістався Афона і прийняв там постриг. Від нього і дізналися ченці Святої Гори про історію стародавньої ікони Богоматері та отримали її опис.
Пройшло багато років, але розповідь про ікону продовжувала жити в межах Афонських ченців. Під час ігуменства святого Євфимія іверські ченці були вражені дивним і страшним баченням: у вівторок Світлої седмиці 27 квітня 999 року на морі перед обителью ченці побачили вогняний стовп, який вершиною здіймався в небеса. Підпливши на човні, вони побачили ікону Пресвятої Діви, що любовно схилилася до Богонемовля. Але всі спроби взяти Святиню були марні: образ вислизав від людських рук.
Після старанної молитви Пресвята Богородиця з'явилася уві сні ченцю Іверського монастиря Гавриїлу і сказала: «Я маю бажання дати вам Мою ікону на допомогу та покров. Увійди в море і прийди хвилями з вірою, тоді всі пізнають Мою любов і благовоління до вашої обителі». Старець оголосив настоятелю про видіння, попросивши благословення, ступив на хвилю; на здивування присутніх, легко пішов нею: ікона Сама пішла йому назустріч.
Іноки поставили Святиню на почесне місце, у влаштовану для неї на березі каплицю, і три доби звершували перед нею молитви. Потім ікону перенесли до соборного храму обителі, а на березі, на місці, де була ікона, відкрилося джерело чистої солодкої води.
На другий день ікону не знайшли на тому місці, вранці виявили, що вона перемістилася на браму обителі. Ікону повернули до храму – наступного дня все повторилося. Нарешті Божа Мати знову з’явилася Гавриїлу і сказала: «Скажи ченцям, щоб Мене більше не спокушали. Не для того прибула Я, щоб ви Мене охороняли, але щоб Я охороняла вас, і не тільки в цьому житті, а й у майбутньому. Нехай уповають на милосердя Сина Мого всі, хто перебуває в добродійному житті і страху Божому. Доки моя ікона буде в обителі вашій, доти благодать і милість Сина Мого до вас не збідніє».
Іноки збудували надбрамну церкву на честь Богоматері, Хранительки обителі, в якій чудотворна ікона перебуває й донині. Чудову ікону назвали Портаїтіссою, що в перекладі з грецької означає воротарка, а Іверською, по назві монастиря. Історія Іверського монастиря зберегла безліч випадків чудесної допомоги Божої Матері: порятунок обителі від варварів, чудового поповнення запасів пшениці, борошна та оливи, зцілення хворих та багато незліченних чудес.
Понад тисячу років Божа Матір через Свій Іверський образ охороняє не тільки Іверську обитель, а й увесь світ. Численні списки з цієї ікони розійшлися по всьому світу, і багато з них прославилися чудотвореннями.