- 24.05.2023
- 182 Перегляда
25 травня, на 40-й день після Пасхи, Православна Церква святкує Вознесіння Господнє.
Вознесіння Ісуса Христа на небо - одна з головних подій Священної історії. Після Вознесіння видима земна присутність Христа поступається місцем Його невидимому перебуванню в Церкві. У церковній традиції Вознесінню Господньому присвячено окреме свято.
Подія Вознесіння докладно описується в Євангелії від Луки (Лк.24:50-51) і Діяннях св. апостолів (Діян.1:9-11). Короткий виклад цієї події наводиться в закінченні Євангелія від Марка (Мк.16:19).
Свято Вознесіння поєднує в собі радість зустрічі та радість розлуки.
Після спокутних страждань Учителя смерть розлучила апостолів із Ним. У скорботі перебували вони. Але після славного Воскресіння Свого Господь багато разів протягом сорока днів (від Великодня до Вознесіння) з'являвся їм, розмовляв із ними, наставляв їх. Кожна така зустріч учнів зі своїм Божественним Учителем була радістю для них.
Але ось настала остання зустріч. Остання бесіда Учителя з учнями. І за нею послідувала розлука на довгі, довгі часи. До самого Його другого пришестя на землю.
Треба б засмучуватися... А апостоли і найближчі учні Христові, ще маленька Церква, яка вже створилася на землі, перебувають у радості...
Євангеліст Лука оповідає нам, що після Вознесіння апостоли з радістю повернулися в Єрусалим (Лк. 24, 52).
Радіють вони за свого Господа й Учителя, бо знають, що Він повертається в ту славу, яка Йому належить. Радіють і за себе, і за весь рід людський.
Господь вознісся на небо для того, щоб приготувати його до прийняття всіх істинних Своїх послідовників.
"Іду приготувати вам місце, - говорив Він апостолам, а в їхній особі й усім нам, - і якщо приготую вам місце, то прийду ще раз, і заберу вас до Себе, щоб, як Я, так і ви були"...
Він залишив на землі Своє Божественне вчення, вказав шлях, ідучи яким ми можемо досягти вічного блаженного життя в невимовному Царстві Божому. Для спокутування наших гріхів прийняв людську плоть. Освятив її Своєю Божественною силою і з цією преображеною плоттю вознісся на небо. На те найвище небо, де особливо перебуває Бог, куди не проникає ні гріх, ні смерть, де перебувають тільки святість і правда, де Бог відкриває Свою славу в неприступному блиску. І ось там, у цьому місці постійної присутності Божої, наш Господь Спаситель пішов приготувати місце всім істинним послідовникам Його. Своїм Вознесінням на небо Господь з очевидністю засвідчив, що Він воістину Син Божий і істинний Бог. Адже підносився Він на небо Сам, Своєю власною силою, показавши при цьому Свою Божественну велич.
Святий Григорій Богослов каже: "Спасителеві не потрібна була колісниця, не потрібна була допомога й Ангелів, бо Творець Своєю Божественною силою вознісся на Небо. Повернувся туди, де перебував від віку..."
Небо, на яке вознісся Господь, - це не те зоряне небо, яке ми з вами бачимо над собою. І не нескінченний світовий простір, але найвище небо - місце вічного перебування Превічного Бога.
Вознесшись на небо і сівши праворуч Отця, Господь Спаситель показав тим самим, що як Син Божий Він і раніше мав владу єдину з Отцем. Але тепер отримав її ще й як Боголюдина, бо Він вознісся в тому самому тілі, в якому постраждав і воскрес із мертвих.
Господь усе зробив для нашого спасіння. Своїм Вознесінням на небо Син Божий відкрив нам шлях у небесні обителі. Але чи підемо ми зазначеним шляхом, чи зупинимося десь на півдорозі - залежить від нас.
Шлях, яким можна досягти і нам висоти святої слави, - той самий шлях, яким зійшов у славу Господь наш, тобто шлях хреста, шлях очищення, самовіддачі, шлях зовнішніх і внутрішніх страждань.
Підносячись на небо, Господь залишив Церкві Своїй дорогоцінну духовну спадщину - Своє благословення. Господь, підносячись, благословляв учнів і не переставав благословляти, доки не приховала Його хмара. Це всеутверджувальне і всеосвячувальне Боже благословення назавжди закарбувалося в пам'яті учнів. Його пронесли по всьому світу святі апостоли і проповідники християнства. Його відчуваємо і ми з вами. І нам, дорогі, треба знати й пам'ятати, що воно завжди живе й дієве, завжди сповнене благодатної сили, завжди несе із собою Боже дарування, підносить наші душі й серця до Бога. У цьому благословенні наша радість і джерело сил.
Вознесіння Ісуса Христа на небо - одна з головних подій Священної історії. Після Вознесіння видима земна присутність Христа поступається місцем Його невидимому перебуванню в Церкві. У церковній традиції Вознесінню Господньому присвячено окреме свято.
Подія Вознесіння докладно описується в Євангелії від Луки (Лк.24:50-51) і Діяннях св. апостолів (Діян.1:9-11). Короткий виклад цієї події наводиться в закінченні Євангелія від Марка (Мк.16:19).
Свято Вознесіння поєднує в собі радість зустрічі та радість розлуки.
Після спокутних страждань Учителя смерть розлучила апостолів із Ним. У скорботі перебували вони. Але після славного Воскресіння Свого Господь багато разів протягом сорока днів (від Великодня до Вознесіння) з'являвся їм, розмовляв із ними, наставляв їх. Кожна така зустріч учнів зі своїм Божественним Учителем була радістю для них.
Але ось настала остання зустріч. Остання бесіда Учителя з учнями. І за нею послідувала розлука на довгі, довгі часи. До самого Його другого пришестя на землю.
Треба б засмучуватися... А апостоли і найближчі учні Христові, ще маленька Церква, яка вже створилася на землі, перебувають у радості...
Євангеліст Лука оповідає нам, що після Вознесіння апостоли з радістю повернулися в Єрусалим (Лк. 24, 52).
Радіють вони за свого Господа й Учителя, бо знають, що Він повертається в ту славу, яка Йому належить. Радіють і за себе, і за весь рід людський.
Господь вознісся на небо для того, щоб приготувати його до прийняття всіх істинних Своїх послідовників.
"Іду приготувати вам місце, - говорив Він апостолам, а в їхній особі й усім нам, - і якщо приготую вам місце, то прийду ще раз, і заберу вас до Себе, щоб, як Я, так і ви були"...
Він залишив на землі Своє Божественне вчення, вказав шлях, ідучи яким ми можемо досягти вічного блаженного життя в невимовному Царстві Божому. Для спокутування наших гріхів прийняв людську плоть. Освятив її Своєю Божественною силою і з цією преображеною плоттю вознісся на небо. На те найвище небо, де особливо перебуває Бог, куди не проникає ні гріх, ні смерть, де перебувають тільки святість і правда, де Бог відкриває Свою славу в неприступному блиску. І ось там, у цьому місці постійної присутності Божої, наш Господь Спаситель пішов приготувати місце всім істинним послідовникам Його. Своїм Вознесінням на небо Господь з очевидністю засвідчив, що Він воістину Син Божий і істинний Бог. Адже підносився Він на небо Сам, Своєю власною силою, показавши при цьому Свою Божественну велич.
Святий Григорій Богослов каже: "Спасителеві не потрібна була колісниця, не потрібна була допомога й Ангелів, бо Творець Своєю Божественною силою вознісся на Небо. Повернувся туди, де перебував від віку..."
Небо, на яке вознісся Господь, - це не те зоряне небо, яке ми з вами бачимо над собою. І не нескінченний світовий простір, але найвище небо - місце вічного перебування Превічного Бога.
Вознесшись на небо і сівши праворуч Отця, Господь Спаситель показав тим самим, що як Син Божий Він і раніше мав владу єдину з Отцем. Але тепер отримав її ще й як Боголюдина, бо Він вознісся в тому самому тілі, в якому постраждав і воскрес із мертвих.
Господь усе зробив для нашого спасіння. Своїм Вознесінням на небо Син Божий відкрив нам шлях у небесні обителі. Але чи підемо ми зазначеним шляхом, чи зупинимося десь на півдорозі - залежить від нас.
Шлях, яким можна досягти і нам висоти святої слави, - той самий шлях, яким зійшов у славу Господь наш, тобто шлях хреста, шлях очищення, самовіддачі, шлях зовнішніх і внутрішніх страждань.
Підносячись на небо, Господь залишив Церкві Своїй дорогоцінну духовну спадщину - Своє благословення. Господь, підносячись, благословляв учнів і не переставав благословляти, доки не приховала Його хмара. Це всеутверджувальне і всеосвячувальне Боже благословення назавжди закарбувалося в пам'яті учнів. Його пронесли по всьому світу святі апостоли і проповідники християнства. Його відчуваємо і ми з вами. І нам, дорогі, треба знати й пам'ятати, що воно завжди живе й дієве, завжди сповнене благодатної сили, завжди несе із собою Боже дарування, підносить наші душі й серця до Бога. У цьому благословенні наша радість і джерело сил.