Меню
Назад » » 2024 » Квітень » 26

Воскрешення праведного Лазаря

  • 26.04.2024
  • 57 Переглядів
У суботу 27 квітня Церква згадує воскрешення праведного Лазаря.

Святий праведний Лазар, брат Марти і Марії, жив у селі Віфанія, недалеко від Єрусалима. Під час Свого земного життя Господь Ісус Христос часто відвідував дім Лазаря, якого дуже любив і називав Своїм другом.

Після передчасної смерті Лазаря, проливши сльози над його гробом, Господь, як Всесильний, воскресив його з мертвих, коли Лазар уже кілька днів лежав у гробі і вже смердів (Ін.11:17-45). Це чудо відзначається Церквою в шосту суботу Великого посту (Лазарева субота).

Багато іудеїв, почувши про це, приходили до Віфанії і, переконавшись у дійсності цього найвеличнішого чуда, стали послідовниками Христа. За це першосвященики хотіли вбити Лазаря.

У воскресінні Лазаря Господь ясно показав риси і загального воскресіння - великого і страшного таїнства, яке має трапитися в останній день. Так, розмірковуючи про загальність воскресіння, преподобний Єфрем Сирін зауважує, що невипадково Господь воскресив 3 людей: дівчинку, що тільки-но померла, юнака, якого несли на цвинтар, та тліючого Лазаря: "У домі, на дорозі та з гробу повернув Він померлих до життя, щоб на всій стезі померлих розсіяти надію життя, і на початку, і в середині, і наприкінці її явити воскресіння". Як і воскресіння Лазаря, загальне воскресіння відбудеться в одну мить ока. Бо не вивітрився з печери сморід тіла, що розкладається, як Лазар, підкорюючись владному слову Господа, вийшов назустріч приголомшеним іудеям, вийшов живим, здоровим, сповненим життєвих соків. Гучний голос Спасителя, який закликав: "Лазарю, вийди геть!" - символізував велику сурму (трубу), що одного дня виголосить загальне воскресіння. Дивовижно й те, наскільки віфанське чудо збігається в деталях з одкровенням апостола Павла про останній день світу: "Кажу вам таємницю: не всі ми помремо, але всі змінимося раптом, в одну мить, під останньою сурмою, бо пролунає, і мертві воскреснуть нетлінними, а ми змінимося" (1 Кор. 15: 52).

Нарешті, явивши свою владу над смертю, Христос показав, що і Сам може воскреснути, якщо Йому доведеться пізнати смерть і зійти в пекло.

Для нас же особливо важливими є слова Господа, звернені до Марфи і сказані Ним перед звершенням дива: "Той, хто вірує в Мене, хоч і помре, оживе. І всякий, хто живе і вірує в Мене, не помре ніколи" (Ін. 11: 25-26). Євфимій Зігабен, візантійський чернець-збирач святоотцівських тлумачень Чотириєвангелія, пише, що "тут ідеться про тих, хто вірить у Христа, які, хоча й помирають смертю на землі, житимуть блаженним життям майбутнього віку. А ті, хто живуть тутешнім життям і віруючі, не помруть вічною смертю майбутнього віку. Говорячи це, Ісус Христос показав, що тільки в майбутньому віці є істинне життя і смерть, тому що вони не можуть змінюватися і змінювати одна одну, - і що про них і потрібно найбільше піклуватися".

Праведний Лазар згадується у Святому Евангелії ще один раз: коли за 6 днів до Великодня Господь знову прийшов до Віфанії, там був і охрещений Лазар (Ін.12:1-2, Ін.12:9-11).

Після воскресіння святий Лазар жив ще 30 років, був єпископом на острові Кіпр, де поширював християнство, і там же мирно спочив.

Святі мощі єпископа Лазаря були знайдені в Кіпрі. Вони лежали в мармуровому ковчезі, на якому було написано: "Лазар Чотириденний, друг Христовий". Візантійський імператор Лев Мудрий (886-911) пообіцяв у 898 році перенести мощі Лазаря до Константинополя і покласти в храмі в ім'я праведного Лазаря.