
- 13.08.2025
- 58 Переглядів
14 серпня - свято Походження (винесення) Чесних Древ Животворящого Хреста Господнього, з якого починається приготування до свята Успіння Пресвятої Богородиці.
Слово «походження» може дещо збивати з пантелику, тому що мова йде не про походження Хреста, на якому був розіп’ятий Спаситель, а про благочестивий звичай, що зародився в IX столітті — з першого дня серпня — місяця, який на півдні завжди був особливо щедрий на всілякі епідемії — урочисто виносити з царської скарбниці частину Хреста Господнього.
Як пам’ятаємо із передання Церкви, Хрест Господній одразу після віднайдення його царицею Єленою був розділений на дві частини, одну з яких залишили в Єрусалимі, а іншу відправили до Константинополя. Цю другу частину і покладали з великими урочистостями на престолі Софійського собору.
Потім, як йдеться в грецькому часослові 1897 року, впродовж першої половини серпня, аж до самого свята Успіння цю частину рятівного Древа носили Хресними ходами вулицями Константинополя, молячись про позбавлення від хвороб і пропонуючи для поклоніння людям.
На Русі свято з’явилося з поширенням Єрусалимського уставу в кінці XIV століття. У селах, де також відбувалося урочисте винесення хреста, навіть проходили Хресні ходи до водоймищ, відбувалися молебні та освячення води. Через щирі молитви віруючих Господь через Свою святиню багато разів зупиняв епідемії. Тому цього дня в усіх православних храмах священики виносять з вівтаря напрестольний Хрест і служать водосвятний молебень, просячи в Бога милості, здоров’я і благословення для нашого народу.
У сучасній богослужбовій практиці Української Православної Церкви напередодні (тобто 13 серпня) увечері звершується вечірня й утреня служба. Перед вечірньою відбувається перенесення Хреста з жертовника на престол за чином, установленим для Хрестопоклонного Тижня. Якщо ж утреня відправляється зранку, то Хрест переноситься на престол після відпусту вечірної.
Відповідно до прийнятого зараз в УПЦ чину Мале освячення води 14 серпня відбувається до або після Літургії. За традицією разом із освяченням води здійснюється освячення меду.
«Христос терпів і нам велів», — говорить народна мудрість. Хрест — символ любові, що спонукає до терпіння, а піст — період посиленого терпіння, зосередженого несення свого особистого хреста, яким душа очищується і рятується. Тому хрестоношення — суть посту як такого, незалежно від тривалості або зв’язку з тим чи іншим святом.
Церковні молитви пронизують світ, живлять природу, а з нею радощі людської душі. Трава, дерева, світила, небо, ранок, вечір, весна і сніг через церковні Таїнства, чини та освячення часу благодаттю Святого Духа, разом з людиною долучаються до події спасіння та оновлення.
Слово «походження» може дещо збивати з пантелику, тому що мова йде не про походження Хреста, на якому був розіп’ятий Спаситель, а про благочестивий звичай, що зародився в IX столітті — з першого дня серпня — місяця, який на півдні завжди був особливо щедрий на всілякі епідемії — урочисто виносити з царської скарбниці частину Хреста Господнього.
Як пам’ятаємо із передання Церкви, Хрест Господній одразу після віднайдення його царицею Єленою був розділений на дві частини, одну з яких залишили в Єрусалимі, а іншу відправили до Константинополя. Цю другу частину і покладали з великими урочистостями на престолі Софійського собору.
Потім, як йдеться в грецькому часослові 1897 року, впродовж першої половини серпня, аж до самого свята Успіння цю частину рятівного Древа носили Хресними ходами вулицями Константинополя, молячись про позбавлення від хвороб і пропонуючи для поклоніння людям.
На Русі свято з’явилося з поширенням Єрусалимського уставу в кінці XIV століття. У селах, де також відбувалося урочисте винесення хреста, навіть проходили Хресні ходи до водоймищ, відбувалися молебні та освячення води. Через щирі молитви віруючих Господь через Свою святиню багато разів зупиняв епідемії. Тому цього дня в усіх православних храмах священики виносять з вівтаря напрестольний Хрест і служать водосвятний молебень, просячи в Бога милості, здоров’я і благословення для нашого народу.
У сучасній богослужбовій практиці Української Православної Церкви напередодні (тобто 13 серпня) увечері звершується вечірня й утреня служба. Перед вечірньою відбувається перенесення Хреста з жертовника на престол за чином, установленим для Хрестопоклонного Тижня. Якщо ж утреня відправляється зранку, то Хрест переноситься на престол після відпусту вечірної.
Відповідно до прийнятого зараз в УПЦ чину Мале освячення води 14 серпня відбувається до або після Літургії. За традицією разом із освяченням води здійснюється освячення меду.
«Христос терпів і нам велів», — говорить народна мудрість. Хрест — символ любові, що спонукає до терпіння, а піст — період посиленого терпіння, зосередженого несення свого особистого хреста, яким душа очищується і рятується. Тому хрестоношення — суть посту як такого, незалежно від тривалості або зв’язку з тим чи іншим святом.
Церковні молитви пронизують світ, живлять природу, а з нею радощі людської душі. Трава, дерева, світила, небо, ранок, вечір, весна і сніг через церковні Таїнства, чини та освячення часу благодаттю Святого Духа, разом з людиною долучаються до події спасіння та оновлення.