- 10.09.2025
- 59 Переглядів
11 вересня Православна Церква вшановує Усікновіння глави Святого Славного пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Іоанна.
Про мученицьку кончину Предтечі Господнього в 32 році після Різдва Христового оповідають Євангелія від Матфея (Мф. 14: 1-12) та Марка (Мк. 6: 14-29). Також переказ Апостольської Церкви зберіг деякі подробиці цих подій, що відбувалися незадовго до Розп’яття і Воскресіння Христового.
Після смерті Ірода Великого римляни розділили територію Палестини на чотири частини і в кожній частині поставили правителем свого ставленика. Ірод Антипа отримав від імператора Августа в управління Галілею. У нього була законна дружина, дочка аравійського царя Арефи. Ірод залишив її і співмешкав з Іродіадою, дружиною свого брата. Пророк Іоанн неодноразово викривав його, але цар не наважився заподіяти йому зла, бо шанував Іоанна Хрестителя як пророка і боявся народного гніву. Все ж святий Іоанн Хреститель був посаджений у темницю царем Іродом (Лк. 3: 19-20).
У день свого народження Ірод влаштував багатий бенкет, на якому перед гостями танцювала Саломія, дочка Іродіади. Вона так догодила цим Іродові, що він заприсягся перед гостями дати їй усе, чого б вона не попросила. Саломія пішла до матері за порадою. Іродіада навчила дочку просити голову святого Іоанна Хрестителя. Ірод засмутився: він боявся гніву Божого за вбивство пророка, але не міг порушити необережної клятви.
Іоанну Хрестителю відрубали голову і віддали Саломії. За переказами, голова продовжувала викривати Ірода та Іродіаду. Несамовита Іродіада сколола язик пророка шпилькою і закопала голову в нечистому місці. Але Іоанна, дружина царського домоправителя Хузи, таємно взяла святу голову, поклала в посудину і поховала її на Оливній горі, в одному з маєтків Ірода. Тіло святого Іоанна Хрестителя взяли його учні.
Божий гнів обрушився на тих, хто наважився погубити пророка. Саломія переходила взимку річку Сікоріс і провалилася під лід. Вона висіла тілом у воді, а голова її перебувала над льодом. Подібно до того, як вона колись танцювала ногами по землі, тепер вона, немов танцююча, робила безпорадні рухи в крижаній воді. Так вона висіла доти, доки гострий лід не перерізав її шию. Голову її, відрізану гострою крижиною, принесли Іродові та Іродіаді, як колись принесли їм голову Іоанна Предтечі, а тіло її так і не знайшли. Аравійський цар Арефа, щоб помститися за безчестя своєї доньки – дружини Ірода четвертовласника, – рушив свої війська проти нечестивого царя і завдав йому поразки. Римський імператор Гай Юлій Цезар Калігула (37-41 рр.) у гніві заслав Ірода разом з Іродіадою в ув’язнення до Галлії, а потім до Іспанії. Там їх поглинула земля, що розверзлася.
Через багато років після страти Іоанна Хрестителя, коли земля, в якій лежала ємність зі святою главою Предтечі, перейшла у власність благочестивому вельможі Інокентію, ця ємність була знайдена під час будівництва церкви, Інокентій дізнався про велич святині по чудесах і знаменнях, які при цьому відбувалися. Але перед своєю смертю, боячись, як би святиня не була зганьблена іновірцями, він знову сховав її в тому ж місці.
Минуло багато років, церква, побудована Інокентієм, прийшла в запустіння. Під час правління імператора Костянтина Великого двом ченцям, які прийшли на поклоніння до Єрусалима, двічі з’явився святий Іоанн Хреститель і вказав місце знаходження своєї чесної глави. Відкопавши святиню, ченці поклали її в мішок із верблюжої вовни і вирушили додому, але дорогою зустріли незнайомого гончара, якому довірили нести дорогоцінну ношу. Тоді гончареві з’явився сам Предтеча і велів тікати від недбайливих ченців разом із ношею. У сім’ї гончара чесна глава зберігалася і передавалася з покоління в покоління в запечатаній посудині, поки нею не заволодів священник Євстафій, заражений єрессю аріанства. Користуючись чудодійною силою, що йшла від глави, він спокусив безліч людей у єресь. Коли ж його блюзнірство відкрилося, він утік, закопавши святиню в печері поблизу Емесси, сподіваючись згодом знову забрати її. Але Бог цього не допустив. У печері оселилися благочестиві ченці, і виник монастир.
452 року архімандриту монастиря Маркеллу святий Іоанн вказав у видінні місце приховування своєї глави, і вона була знову знайдена. Святиню перенесли в Емессу, а потім до Константинополя. Свято першого і другого чудесного віднайдення глави Іоанна Хрестителя відзначається Церквою 8 березня (24 лютого ст. ст.).
За часів іконоборства главу Іоанна Хрестителя таємно вивезли з Константинополя і сховали в Команах (поблизу Сухумі), де 407 року помер, повертаючись із заслання, святитель Іоанн Златоуст. Тільки після VII Вселенського Собору, який відновив у 787 році православне шанування ікон, за переказами, патріарх Ігнатій під час нічної молитви отримав вказівку про місцезнаходження святині. За наказом імператора Михайла III в Комани було направлено посланців, котрі близько 850 року знайшли главу Іоанна Предтечі в зазначеному патріархом місці. Після цього главу було перенесено до Константинополя і покладено в придворній церкві; частина її зберігається на Афоні. Свято третього обрітення глави святого Іоанна Предтечі – 7 червня (25 травня ст. ст.).
На згадку усікновення глави святого Іоанна Хрестителя Церквою встановлене свято і суворий піст, як вираз скорботи християн про насильницьку смерть великого Пророка.
Про мученицьку кончину Предтечі Господнього в 32 році після Різдва Христового оповідають Євангелія від Матфея (Мф. 14: 1-12) та Марка (Мк. 6: 14-29). Також переказ Апостольської Церкви зберіг деякі подробиці цих подій, що відбувалися незадовго до Розп’яття і Воскресіння Христового.
Після смерті Ірода Великого римляни розділили територію Палестини на чотири частини і в кожній частині поставили правителем свого ставленика. Ірод Антипа отримав від імператора Августа в управління Галілею. У нього була законна дружина, дочка аравійського царя Арефи. Ірод залишив її і співмешкав з Іродіадою, дружиною свого брата. Пророк Іоанн неодноразово викривав його, але цар не наважився заподіяти йому зла, бо шанував Іоанна Хрестителя як пророка і боявся народного гніву. Все ж святий Іоанн Хреститель був посаджений у темницю царем Іродом (Лк. 3: 19-20).
У день свого народження Ірод влаштував багатий бенкет, на якому перед гостями танцювала Саломія, дочка Іродіади. Вона так догодила цим Іродові, що він заприсягся перед гостями дати їй усе, чого б вона не попросила. Саломія пішла до матері за порадою. Іродіада навчила дочку просити голову святого Іоанна Хрестителя. Ірод засмутився: він боявся гніву Божого за вбивство пророка, але не міг порушити необережної клятви.
Іоанну Хрестителю відрубали голову і віддали Саломії. За переказами, голова продовжувала викривати Ірода та Іродіаду. Несамовита Іродіада сколола язик пророка шпилькою і закопала голову в нечистому місці. Але Іоанна, дружина царського домоправителя Хузи, таємно взяла святу голову, поклала в посудину і поховала її на Оливній горі, в одному з маєтків Ірода. Тіло святого Іоанна Хрестителя взяли його учні.
Божий гнів обрушився на тих, хто наважився погубити пророка. Саломія переходила взимку річку Сікоріс і провалилася під лід. Вона висіла тілом у воді, а голова її перебувала над льодом. Подібно до того, як вона колись танцювала ногами по землі, тепер вона, немов танцююча, робила безпорадні рухи в крижаній воді. Так вона висіла доти, доки гострий лід не перерізав її шию. Голову її, відрізану гострою крижиною, принесли Іродові та Іродіаді, як колись принесли їм голову Іоанна Предтечі, а тіло її так і не знайшли. Аравійський цар Арефа, щоб помститися за безчестя своєї доньки – дружини Ірода четвертовласника, – рушив свої війська проти нечестивого царя і завдав йому поразки. Римський імператор Гай Юлій Цезар Калігула (37-41 рр.) у гніві заслав Ірода разом з Іродіадою в ув’язнення до Галлії, а потім до Іспанії. Там їх поглинула земля, що розверзлася.
Через багато років після страти Іоанна Хрестителя, коли земля, в якій лежала ємність зі святою главою Предтечі, перейшла у власність благочестивому вельможі Інокентію, ця ємність була знайдена під час будівництва церкви, Інокентій дізнався про велич святині по чудесах і знаменнях, які при цьому відбувалися. Але перед своєю смертю, боячись, як би святиня не була зганьблена іновірцями, він знову сховав її в тому ж місці.
Минуло багато років, церква, побудована Інокентієм, прийшла в запустіння. Під час правління імператора Костянтина Великого двом ченцям, які прийшли на поклоніння до Єрусалима, двічі з’явився святий Іоанн Хреститель і вказав місце знаходження своєї чесної глави. Відкопавши святиню, ченці поклали її в мішок із верблюжої вовни і вирушили додому, але дорогою зустріли незнайомого гончара, якому довірили нести дорогоцінну ношу. Тоді гончареві з’явився сам Предтеча і велів тікати від недбайливих ченців разом із ношею. У сім’ї гончара чесна глава зберігалася і передавалася з покоління в покоління в запечатаній посудині, поки нею не заволодів священник Євстафій, заражений єрессю аріанства. Користуючись чудодійною силою, що йшла від глави, він спокусив безліч людей у єресь. Коли ж його блюзнірство відкрилося, він утік, закопавши святиню в печері поблизу Емесси, сподіваючись згодом знову забрати її. Але Бог цього не допустив. У печері оселилися благочестиві ченці, і виник монастир.
452 року архімандриту монастиря Маркеллу святий Іоанн вказав у видінні місце приховування своєї глави, і вона була знову знайдена. Святиню перенесли в Емессу, а потім до Константинополя. Свято першого і другого чудесного віднайдення глави Іоанна Хрестителя відзначається Церквою 8 березня (24 лютого ст. ст.).
За часів іконоборства главу Іоанна Хрестителя таємно вивезли з Константинополя і сховали в Команах (поблизу Сухумі), де 407 року помер, повертаючись із заслання, святитель Іоанн Златоуст. Тільки після VII Вселенського Собору, який відновив у 787 році православне шанування ікон, за переказами, патріарх Ігнатій під час нічної молитви отримав вказівку про місцезнаходження святині. За наказом імператора Михайла III в Комани було направлено посланців, котрі близько 850 року знайшли главу Іоанна Предтечі в зазначеному патріархом місці. Після цього главу було перенесено до Константинополя і покладено в придворній церкві; частина її зберігається на Афоні. Свято третього обрітення глави святого Іоанна Предтечі – 7 червня (25 травня ст. ст.).
На згадку усікновення глави святого Іоанна Хрестителя Церквою встановлене свято і суворий піст, як вираз скорботи християн про насильницьку смерть великого Пророка.