- 10.09.2024
- 94 Перегляда
11 вересня Православна Церква вшановує усікновення глави святого Предтечі Господнього Іоанна Хрестителя.
Про мученицьку кончину Предтечі Господнього в 32 році після Різдва Христового оповідають Євангелія від Матвія (Мф.14:1-12) і Марка (Мк.6:14-29). Однак Священний переказ Апостольської Церкви зберіг деякі подробиці цих подій, що відбувалися незадовго до Розп'яття і Воскресіння Христового.
Після смерті Ірода Великого римляни розділили територію Палестини на чотири частини і в кожній частині поставили правителем свого ставленика. Ірод Антипа отримав від імператора Августа в управління Галілею. У нього була законна дружина, дочка аравійського царя Арефи. Ірод залишив її і співмешкав з Іродіадою, дружиною свого брата. Пророк Іоанн неодноразово викривав його, але цар не наважився заподіяти йому зла, бо шанував Іоанна Хрестителя як пророка і боявся народного гніву. Все ж святий Іоанн Хреститель був посаджений у темницю царем Іродом (Лк. 3:19-20).
У день свого народження Ірод влаштував багатий бенкет, на якому перед гостями танцювала Саломея, дочка Іродіади. Вона так догодила цим Іродові, що він заприсягся перед гостями дати їй усе, чого б вона не попросила. Саломея пішла до матері за порадою. Іродіада навчила дочку просити голову святого Іоанна Хрестителя. Ірод засмутився: він боявся гніву Божого за вбивство пророка, але не міг порушити необережної клятви.
Іоанну Хрестителю відрубали голову і віддали Саломеї. За переказами, голова продовжувала викривати Ірода та Іродіаду. Несамовита Іродіада поколола язик пророка шпилькою і закопала голову в нечистому місці. Але Іоанна, дружина царського домоправителя Хузи, таємно взяла святу голову, поклала в посудину і поховала її на Оливній горі, в одному з маєтків Ірода. Тіло святого Іоанна Хрестителя взяли його учні й поховали його.
Божий гнів обрушився на тих, хто наважився погубити пророка. Саломея переходила взимку річку Сікоріс і провалилася під лід. Вона висіла тілом у воді, а голова її перебувала над льодом. Подібно до того, як вона колись танцювала ногами по землі, тепер вона, немов танцююча, робила безпорадні рухи в крижаній воді. Так вона висіла доти, доки гострий лід не перерізав її шию. Голову її, відрізану гострою крижиною, принесли Іродові та Іродіаді, як колись принесли їм голову Іоанна Предтечі, а тіло її так і не знайшли. Аравійський цар Арефа, щоб помститися за безчестя своєї доньки - дружини Ірода четвертовласника, - рушив свої війська проти нечестивого царя і завдав йому поразки. Римський імператор Гай Юлій Цезар Калігула (37-41 рр.) у гніві заслав Ірода разом з Іродіадою в ув'язнення до Галлії, а потім до Іспанії. Там їх поглинула земля, що розверзлася. Через багато років після страти Іоанна Хрестителя, коли земля, в якій спочивала посудина зі святою главою Предтечі, перейшла у власність благочестивому вельможі Інокентію, цю посудину знайшли під час будівництва церкви, Інокентій дізнався про велич святині через чудеса та знамення, які при цьому відбувалися. Але перед своєю смертю, боячись, як би святиня не була зганьблена іновірцями, він знову сховав її в тому ж місці.
Минуло багато років, церква, побудована Інокентієм, прийшла в запустіння. Під час правління імператора Костянтина Великого двом ченцям, які прийшли на поклоніння до Єрусалима, двічі з'явився святий Іоанн Хреститель і вказав місце знаходження своєї чесної глави. Відкопавши святиню, ченці поклали її в мішок із верблюжої вовни і вирушили додому, але дорогою зустріли незнайомого гончаря, якому довірили нести дорогоцінну ношу. Тоді гончареві з'явився сам Предтеча і велів тікати від недбайливих ченців разом із ношею. У сім'ї гончаря чесна глава зберігалася і передавалася з покоління в покоління в запечатаній посудині, поки нею не заволодів священик Євстафій, заражений єрессю аріанства. Користуючись чудодійною силою, що йшла від глави, він спокусив безліч людей у єресь. Коли ж його блюзнірство відкрилося, він утік, закопавши святиню в печері поблизу Емесси, сподіваючись згодом знову забрати її. Але Бог цього не допустив. У печері оселилися благочестиві ченці, і виник монастир. У 452 році архімандриту монастиря Маркеллу святий Іоанн вказав у видіннях місце приховування своєї глави, і вона була знову знайдена. Святиню перенесли в Емессу, а потім до Константинополя. Свято першого і другого чудесного віднайдення глави Іоанна Хрестителя відзначається Церквою 8 березня (24 лютого ст. ст.).
За часів іконоборства главу Іоанна Хрестителя таємно вивезли з Константинополя і сховали в Команах (поблизу Сухумі), де 407 року помер, повертаючись із заслання, святитель Іоанн Златоуст. Тільки після VII Вселенського Собору, який відновив у 787 році православне шанування ікон, за переказами, патріарх Ігнатій під час нічної молитви отримав вказівку про місцезнаходження святині. За наказом імператора Михайла III в Комани було направлено посольство, яке близько 850 року знайшло главу Іоанна Предтечі в зазначеному патріархом місці. Після цього главу було перенесено до Константинополя і покладено в придворній церкві; частина її зберігається на Афоні. Свято третього обрітення глави святого Іоанна Предтечі - 7 червня (25 травня ст. ст.).
На згадку усікновення глави святого Іоанна Хрестителя Церквою встановлене свято і суворий піст, як вираз скорботи християн про насильницьку смерть великого Пророка.
Про мученицьку кончину Предтечі Господнього в 32 році після Різдва Христового оповідають Євангелія від Матвія (Мф.14:1-12) і Марка (Мк.6:14-29). Однак Священний переказ Апостольської Церкви зберіг деякі подробиці цих подій, що відбувалися незадовго до Розп'яття і Воскресіння Христового.
Після смерті Ірода Великого римляни розділили територію Палестини на чотири частини і в кожній частині поставили правителем свого ставленика. Ірод Антипа отримав від імператора Августа в управління Галілею. У нього була законна дружина, дочка аравійського царя Арефи. Ірод залишив її і співмешкав з Іродіадою, дружиною свого брата. Пророк Іоанн неодноразово викривав його, але цар не наважився заподіяти йому зла, бо шанував Іоанна Хрестителя як пророка і боявся народного гніву. Все ж святий Іоанн Хреститель був посаджений у темницю царем Іродом (Лк. 3:19-20).
У день свого народження Ірод влаштував багатий бенкет, на якому перед гостями танцювала Саломея, дочка Іродіади. Вона так догодила цим Іродові, що він заприсягся перед гостями дати їй усе, чого б вона не попросила. Саломея пішла до матері за порадою. Іродіада навчила дочку просити голову святого Іоанна Хрестителя. Ірод засмутився: він боявся гніву Божого за вбивство пророка, але не міг порушити необережної клятви.
Іоанну Хрестителю відрубали голову і віддали Саломеї. За переказами, голова продовжувала викривати Ірода та Іродіаду. Несамовита Іродіада поколола язик пророка шпилькою і закопала голову в нечистому місці. Але Іоанна, дружина царського домоправителя Хузи, таємно взяла святу голову, поклала в посудину і поховала її на Оливній горі, в одному з маєтків Ірода. Тіло святого Іоанна Хрестителя взяли його учні й поховали його.
Божий гнів обрушився на тих, хто наважився погубити пророка. Саломея переходила взимку річку Сікоріс і провалилася під лід. Вона висіла тілом у воді, а голова її перебувала над льодом. Подібно до того, як вона колись танцювала ногами по землі, тепер вона, немов танцююча, робила безпорадні рухи в крижаній воді. Так вона висіла доти, доки гострий лід не перерізав її шию. Голову її, відрізану гострою крижиною, принесли Іродові та Іродіаді, як колись принесли їм голову Іоанна Предтечі, а тіло її так і не знайшли. Аравійський цар Арефа, щоб помститися за безчестя своєї доньки - дружини Ірода четвертовласника, - рушив свої війська проти нечестивого царя і завдав йому поразки. Римський імператор Гай Юлій Цезар Калігула (37-41 рр.) у гніві заслав Ірода разом з Іродіадою в ув'язнення до Галлії, а потім до Іспанії. Там їх поглинула земля, що розверзлася. Через багато років після страти Іоанна Хрестителя, коли земля, в якій спочивала посудина зі святою главою Предтечі, перейшла у власність благочестивому вельможі Інокентію, цю посудину знайшли під час будівництва церкви, Інокентій дізнався про велич святині через чудеса та знамення, які при цьому відбувалися. Але перед своєю смертю, боячись, як би святиня не була зганьблена іновірцями, він знову сховав її в тому ж місці.
Минуло багато років, церква, побудована Інокентієм, прийшла в запустіння. Під час правління імператора Костянтина Великого двом ченцям, які прийшли на поклоніння до Єрусалима, двічі з'явився святий Іоанн Хреститель і вказав місце знаходження своєї чесної глави. Відкопавши святиню, ченці поклали її в мішок із верблюжої вовни і вирушили додому, але дорогою зустріли незнайомого гончаря, якому довірили нести дорогоцінну ношу. Тоді гончареві з'явився сам Предтеча і велів тікати від недбайливих ченців разом із ношею. У сім'ї гончаря чесна глава зберігалася і передавалася з покоління в покоління в запечатаній посудині, поки нею не заволодів священик Євстафій, заражений єрессю аріанства. Користуючись чудодійною силою, що йшла від глави, він спокусив безліч людей у єресь. Коли ж його блюзнірство відкрилося, він утік, закопавши святиню в печері поблизу Емесси, сподіваючись згодом знову забрати її. Але Бог цього не допустив. У печері оселилися благочестиві ченці, і виник монастир. У 452 році архімандриту монастиря Маркеллу святий Іоанн вказав у видіннях місце приховування своєї глави, і вона була знову знайдена. Святиню перенесли в Емессу, а потім до Константинополя. Свято першого і другого чудесного віднайдення глави Іоанна Хрестителя відзначається Церквою 8 березня (24 лютого ст. ст.).
За часів іконоборства главу Іоанна Хрестителя таємно вивезли з Константинополя і сховали в Команах (поблизу Сухумі), де 407 року помер, повертаючись із заслання, святитель Іоанн Златоуст. Тільки після VII Вселенського Собору, який відновив у 787 році православне шанування ікон, за переказами, патріарх Ігнатій під час нічної молитви отримав вказівку про місцезнаходження святині. За наказом імператора Михайла III в Комани було направлено посольство, яке близько 850 року знайшло главу Іоанна Предтечі в зазначеному патріархом місці. Після цього главу було перенесено до Константинополя і покладено в придворній церкві; частина її зберігається на Афоні. Свято третього обрітення глави святого Іоанна Предтечі - 7 червня (25 травня ст. ст.).
На згадку усікновення глави святого Іоанна Хрестителя Церквою встановлене свято і суворий піст, як вираз скорботи християн про насильницьку смерть великого Пророка.