- 24.09.2025
- 66 Переглядів
24 вересня Правослана Церква вшановує Зимненську чудотворну ікону Божої Матері, яка є найбільшою святинею Зимненського Святогірського Успенського монастиря. Вона є однією із найдавніших пам’яток православ’я і свідком доленосних та знакових історичних подій.
Згідно з літописом, 988 року, завоювавши Корсунь «…послав Володимир [послів] до цесаря Василія і Константина, говорячи так: „Осе город ваш славний я взяв. Та чую ось я, що сестру ви маєте, дівчину. Тож якщо її не отдасте за мене, то вчиню вашому городу [те], що сьому вчинив». Перемовини зі співправителями Константиполя зумовили приїзд до Корсуня принцеси Анни, сестри Василія ІІ.
За примхою долі саме в цей час Володимир тяжко захворів та осліп. Літопис повідомляє: «…І не бачив він нічого, і тужив вельми, і не догадувався, що зробити. І послала до нього цариця [посла], кажучи: „Якщо ти хочеш болісті сеї позбутися, то відразу охрестись. Якщо ж ні, то не позбудешся сього”. І, це почувши, Володимир сказав: „Якщо буде се правда, воістину велик Бог християнський”. І повелів він охрестити себе. І тоді єпископ корсунський з попами цесарициними, огласивши його, хрестили Володимира».
До князя повернувся зір. За одним із припущень, першим, що побачив Володимир після зцілення, було сяйво від ікони Божої Матері. Саме цією іконою, яку привезла з собою грецька царівна, згодом константинопольський патріарх Миколай ІІ Хризоверг благословив шлюб князя Володимира з Анною. Цю ж сімейну ікону в 1006 році князь подарував до Богородичної церкви Зимненського монастиря під час освячення обителі. Відтоді повниться чаша чудотворінь Зимненської ікони Божої Матері, благодатної покровительки Святої Гори.
Ікона виконана в манері грецького письма на кипарисовій дошці. У 1757 році зображення Богоматері та Іісуса вкрили срібною позолоченою ризою. Можна припустити, беручи до уваги опис 1695 року, що до вказаного часу ризи не було. Інша частина ікони, поле та рама, вкриті пластиною з чистого золота, прибитою до дерева золотими гвіздочками. Ікона взята в широку раму древньої чеканної роботи.
У ХVІІ столітті чудотворну ікону було прикрашено алмазами та іншим дорогоцінним камінням, перлами, яких, за описом, було дев’ятнадцять ниток. Також на образі було близько ста двадцяти різних привісок.
Після прийняття волинським єпископом унії у 1569 році розпочалася боротьба православної обителі проти насильницького покатоличення. У 1724 році князь Казимир Чарторийський продав зимненські землі з монастирем і селами володимирському старості Михайлу Чацькому. Новий господар був ревним католиком, зневажав православну віру. Тому, грабуючи монастирське майно, він забрав найцінніше з храмів і не погребував навіть предметами із усипальниць монастиря. Не боячись небесної кари, одного разу він підійшов до чудотворного образа Божої Матері, позривав із нього коштовності та привіски і став глумливо потішатися перед іконою: „Що ж, православна чудотворна святине, так і не змогла ти врятувати свій монастир?” З цими словами насмішник осліп.
Двері храму, де зберігалася ікона, Чацький наказав забити дошками, а награбоване роздав родичам. Через три роки він помер. Усіх його нащадків-чоловіків чекало страшне покарання: за три роки до смерті вони втрачали зір.
У зачиненому храмі Зимненська чудотворна ікона була до 1797 року, коли відбувся третій поділ Польщі. Після цього монастир знову став православним, щоправда, уже жіночим.
1914 року нова хвиля нещасть прийшла на волинські землі. Монастир було закрито. Ігуменя Аріадна з благочинною та келійницею, забравши Зимненську ікону, виїхала до Житомира. Там сестри, не мали змоги звершувати чернечий подвиг в обителі, тоді працювали на заводі. Домашня молитва біля однієї із найбільших православних святинь і збереження великої таємниці місця її перебування стали змістом їхнього нового життя.
Так тривало багато років. Коли із трьох сестер залишилась живою лише стариця-черниця Іуліанія, вона, аби врятувати древню святиню, попросила настоятельку Корецького жіночого монастиря взяти Зимненську чудотворну ікону до своєї обителі на збереження. З 1966 року Корецький монастир охороняв таємницю Зимненської ікони, яку впродовж багатьох десятиріч розшукували для вилучення в музей.
Божа Матір не раз являла Свою милість через Зимненський образ. Не інакше як дивом можна назвати ще одну історію, значення якої Господь сподобив зрозуміти тільки з плином часу.
У 1981 році на Різдвяній службі в Корецькому монастирі біля Зимненської ікони стояла одна з наймолодших черниць обителі. Вона була настільки зосереджена на молитві, що не помітила, як на її одяг та головний убір пролилася олія з лампадки перед іконою. Коли черниця побачила, що трапилося, то спочатку розгубилася, адже вона не пам’ятала, чи зачепила лампадку. Сестра так засмутилась і розхвилювалася, що проплакала цілу ніч — тоді їй здавалося, що прикрий випадок затьмарив свято і замість вітати настоятельку, вона мусила давати лад одягові. Інші насельниці Корецької обителі заспокоювали сестру, розраджували. Серед них була й старша, черниця Сергія.
Пояснення згаданій події знайшлося рівно через десять років, коли цю молоду черницю на ім’я Стефана направили в Зимне відновлювати монастир та відроджувати на Святій Горі чернече життя. Коли стало відомо про нове місце звершення чернечого послуху матушки, до неї підійшла сестра Сергія й нагадала про давно забуті події: «Пам’ятаєш, ти так плакала. А Матір Божа вже тоді помазала тебе на Зимненський монастир». Сьогодні невтомна настоятелька Зимненського монастиря ігуменя Стефана по-особливому сприймає ті події, адже за її плечима двадцять років нелегкої праці для того, аби монастир постав з руїн.
Саме стараннями настоятельки Стефани та благочинної Миколаї і за сприяння вищого духовного й світського керівництва країни Зимненська ікона Божої Матері повернулася додому, до рідної обителі. Сталася ця знаменна подія 23 вересня 1995 року під час урочистого святкування 500-літнього ювілею Успенського храму, яке очолював Блаженніший Володимир, Митрополит Київський і всієї України.
Згідно з літописом, 988 року, завоювавши Корсунь «…послав Володимир [послів] до цесаря Василія і Константина, говорячи так: „Осе город ваш славний я взяв. Та чую ось я, що сестру ви маєте, дівчину. Тож якщо її не отдасте за мене, то вчиню вашому городу [те], що сьому вчинив». Перемовини зі співправителями Константиполя зумовили приїзд до Корсуня принцеси Анни, сестри Василія ІІ.
За примхою долі саме в цей час Володимир тяжко захворів та осліп. Літопис повідомляє: «…І не бачив він нічого, і тужив вельми, і не догадувався, що зробити. І послала до нього цариця [посла], кажучи: „Якщо ти хочеш болісті сеї позбутися, то відразу охрестись. Якщо ж ні, то не позбудешся сього”. І, це почувши, Володимир сказав: „Якщо буде се правда, воістину велик Бог християнський”. І повелів він охрестити себе. І тоді єпископ корсунський з попами цесарициними, огласивши його, хрестили Володимира».
До князя повернувся зір. За одним із припущень, першим, що побачив Володимир після зцілення, було сяйво від ікони Божої Матері. Саме цією іконою, яку привезла з собою грецька царівна, згодом константинопольський патріарх Миколай ІІ Хризоверг благословив шлюб князя Володимира з Анною. Цю ж сімейну ікону в 1006 році князь подарував до Богородичної церкви Зимненського монастиря під час освячення обителі. Відтоді повниться чаша чудотворінь Зимненської ікони Божої Матері, благодатної покровительки Святої Гори.
Ікона виконана в манері грецького письма на кипарисовій дошці. У 1757 році зображення Богоматері та Іісуса вкрили срібною позолоченою ризою. Можна припустити, беручи до уваги опис 1695 року, що до вказаного часу ризи не було. Інша частина ікони, поле та рама, вкриті пластиною з чистого золота, прибитою до дерева золотими гвіздочками. Ікона взята в широку раму древньої чеканної роботи.
У ХVІІ столітті чудотворну ікону було прикрашено алмазами та іншим дорогоцінним камінням, перлами, яких, за описом, було дев’ятнадцять ниток. Також на образі було близько ста двадцяти різних привісок.
Після прийняття волинським єпископом унії у 1569 році розпочалася боротьба православної обителі проти насильницького покатоличення. У 1724 році князь Казимир Чарторийський продав зимненські землі з монастирем і селами володимирському старості Михайлу Чацькому. Новий господар був ревним католиком, зневажав православну віру. Тому, грабуючи монастирське майно, він забрав найцінніше з храмів і не погребував навіть предметами із усипальниць монастиря. Не боячись небесної кари, одного разу він підійшов до чудотворного образа Божої Матері, позривав із нього коштовності та привіски і став глумливо потішатися перед іконою: „Що ж, православна чудотворна святине, так і не змогла ти врятувати свій монастир?” З цими словами насмішник осліп.
Двері храму, де зберігалася ікона, Чацький наказав забити дошками, а награбоване роздав родичам. Через три роки він помер. Усіх його нащадків-чоловіків чекало страшне покарання: за три роки до смерті вони втрачали зір.
У зачиненому храмі Зимненська чудотворна ікона була до 1797 року, коли відбувся третій поділ Польщі. Після цього монастир знову став православним, щоправда, уже жіночим.
1914 року нова хвиля нещасть прийшла на волинські землі. Монастир було закрито. Ігуменя Аріадна з благочинною та келійницею, забравши Зимненську ікону, виїхала до Житомира. Там сестри, не мали змоги звершувати чернечий подвиг в обителі, тоді працювали на заводі. Домашня молитва біля однієї із найбільших православних святинь і збереження великої таємниці місця її перебування стали змістом їхнього нового життя.
Так тривало багато років. Коли із трьох сестер залишилась живою лише стариця-черниця Іуліанія, вона, аби врятувати древню святиню, попросила настоятельку Корецького жіночого монастиря взяти Зимненську чудотворну ікону до своєї обителі на збереження. З 1966 року Корецький монастир охороняв таємницю Зимненської ікони, яку впродовж багатьох десятиріч розшукували для вилучення в музей.
Божа Матір не раз являла Свою милість через Зимненський образ. Не інакше як дивом можна назвати ще одну історію, значення якої Господь сподобив зрозуміти тільки з плином часу.
У 1981 році на Різдвяній службі в Корецькому монастирі біля Зимненської ікони стояла одна з наймолодших черниць обителі. Вона була настільки зосереджена на молитві, що не помітила, як на її одяг та головний убір пролилася олія з лампадки перед іконою. Коли черниця побачила, що трапилося, то спочатку розгубилася, адже вона не пам’ятала, чи зачепила лампадку. Сестра так засмутилась і розхвилювалася, що проплакала цілу ніч — тоді їй здавалося, що прикрий випадок затьмарив свято і замість вітати настоятельку, вона мусила давати лад одягові. Інші насельниці Корецької обителі заспокоювали сестру, розраджували. Серед них була й старша, черниця Сергія.
Пояснення згаданій події знайшлося рівно через десять років, коли цю молоду черницю на ім’я Стефана направили в Зимне відновлювати монастир та відроджувати на Святій Горі чернече життя. Коли стало відомо про нове місце звершення чернечого послуху матушки, до неї підійшла сестра Сергія й нагадала про давно забуті події: «Пам’ятаєш, ти так плакала. А Матір Божа вже тоді помазала тебе на Зимненський монастир». Сьогодні невтомна настоятелька Зимненського монастиря ігуменя Стефана по-особливому сприймає ті події, адже за її плечима двадцять років нелегкої праці для того, аби монастир постав з руїн.
Саме стараннями настоятельки Стефани та благочинної Миколаї і за сприяння вищого духовного й світського керівництва країни Зимненська ікона Божої Матері повернулася додому, до рідної обителі. Сталася ця знаменна подія 23 вересня 1995 року під час урочистого святкування 500-літнього ювілею Успенського храму, яке очолював Блаженніший Володимир, Митрополит Київський і всієї України.