- 10.06.2024
- 117 Переглядів
11 червня Православна Церква вшановує памʼять святителя Луки Кримського, частинка мощів якого знаходиться в нашому храмі.
Лауреат Сталінської премії, один із найкращих учених-медиків ХХ століття, фундатор гнійної хірургії, а ще – цілитель-чудотворець, святитель Лука (Войно-Ясенецький), архієпископ Сімферопольський і Кримський.
Він – майже наш сучасник. Відійшов до Бога 11 червня 1961 року. І напевно невипадково того року на це число випав день пам’яті всіх святих, що просіяли на Русі…
Лікар зі світовим ім’ям, він прийняв священицький сан у часи післяжовтневого лихоліття та пройшов за це через жах сталінських катівень, але пережив їх, та допоміг величезній кількості людей, зцілюючи їх не лише талантом хірурга, а й пастирським словом та прикладом відданого святительського служіння.
Розпочалась біографія цього святого у 1877 році в місті Керч у збіднілій старовинній шляхетській родині. Роки дитинства та навчання Валентин Войно-Ясенецький – а саме так звали святителя за його світського життя – провів у Золотоглавому Києві. Цікаво, але світ міг отримати в його особі видатного художника. Він з успіхом скінчив художню школу та навіть подав документи до знаменитої «Академії Художеств», натомість в останню мить вирішив стати лікарем.
Спонукало юнака на такий крок щире бажання бути корисним – в першу чергу – простим, бідним людям. Тому в 1898 році Валентин Войно-Ясенецький став студентом медичного факультету Київського Університету. Далі були Русько-японська війна, численні операції, а після – важка, сповнена самопожертви праця земським лікарем по різних обласних містечках.
І скрізь вірною помічницею була любляча дружина Анна — сестра милосердя, яка подарувала чоловікові трьох синів та доньку. До речі, нащадки святителя також пішли стежиною служіння людям як лікарі та досягли в цьому неабияких успіхів.
У ті роки віра в Бога у Валентина Феліксовича проявлялася у регулярних відвідуваннях храму та справах милосердя, адже лікував він найбільш незахищених, і робив це часто абсолютно безкоштовно. У 1919 році сталося горе – його дружина померла. За два роки перед тим, рятуючи її від туберкульозу, Валентин Феліксович переїхав до Ташкента. Тому саме в Туркестані судилося йому стати на шлях церковного служіння.
Смерть коханої загострила релігійні почуття чоловіка. В Ташкентській єпархії Войно-Ясенецького знали як активного мирянина та знавця Священного Писання. У 1920 році на пропозицію єпископа Туркестанського Інокентія стати священиком Валентин Феліксович погодився з радістю.
Відтоді і в лікарні, і в університеті він без остраху з’являється в рясі з хрестом на грудях, перед операцією завжди благословляє хворих, а в операційних ставить ікони. Його блискучі проповіді починають відроджувати віру в серцях у найкривавіші роки червоного терору, а спілкування з ним у лікарнях та на лекціях звертає до християнства тисячі відпалих душ. Невдовзі священик Валентин Войно-Ясенецький приймає високий святительський сан – а в ті часи бути єпископом дорівнювалося смертному вироку.
Незважаючи на світову лікарську славу, наукові праці з анестезії та гнійної хірургії, які врятували безліч хворих, святителя Луку постійно цькують, арештовують та висилають. Проте ніщо не змогло зламати в ньому образ Христа та змусити зректися своєї віри, яку він гідно проніс через усі терени випробувань, скінчивши свої дні архієпископом Симферопольським і Кримським. А численні дива по молитвах цього унікального цілителя людських душ і тілес і по сьогодні красномовно підтверджують його святість.
…Якось під час чергового судового процесу на запитання начальника Ташкентської ЧК Петерса чи бачив він під час операцій людську душу, святитель Лука відповів: «Ні. Але я багато оперував мозок, і відкриваючи черепну коробку, ніколи не бачив там розуму, і совісті там не бачив. Проте ніхто не має жодного сумніву в їхньому існуванні».
Тож нехай молитвами цього дивовижного святого в нас завжди вистачає розуму дослухатися голосу совісті та пам’ятати про наявність у кожного з нас – неповторної безсмертної душі!
Лауреат Сталінської премії, один із найкращих учених-медиків ХХ століття, фундатор гнійної хірургії, а ще – цілитель-чудотворець, святитель Лука (Войно-Ясенецький), архієпископ Сімферопольський і Кримський.
Він – майже наш сучасник. Відійшов до Бога 11 червня 1961 року. І напевно невипадково того року на це число випав день пам’яті всіх святих, що просіяли на Русі…
Лікар зі світовим ім’ям, він прийняв священицький сан у часи післяжовтневого лихоліття та пройшов за це через жах сталінських катівень, але пережив їх, та допоміг величезній кількості людей, зцілюючи їх не лише талантом хірурга, а й пастирським словом та прикладом відданого святительського служіння.
Розпочалась біографія цього святого у 1877 році в місті Керч у збіднілій старовинній шляхетській родині. Роки дитинства та навчання Валентин Войно-Ясенецький – а саме так звали святителя за його світського життя – провів у Золотоглавому Києві. Цікаво, але світ міг отримати в його особі видатного художника. Він з успіхом скінчив художню школу та навіть подав документи до знаменитої «Академії Художеств», натомість в останню мить вирішив стати лікарем.
Спонукало юнака на такий крок щире бажання бути корисним – в першу чергу – простим, бідним людям. Тому в 1898 році Валентин Войно-Ясенецький став студентом медичного факультету Київського Університету. Далі були Русько-японська війна, численні операції, а після – важка, сповнена самопожертви праця земським лікарем по різних обласних містечках.
І скрізь вірною помічницею була любляча дружина Анна — сестра милосердя, яка подарувала чоловікові трьох синів та доньку. До речі, нащадки святителя також пішли стежиною служіння людям як лікарі та досягли в цьому неабияких успіхів.
У ті роки віра в Бога у Валентина Феліксовича проявлялася у регулярних відвідуваннях храму та справах милосердя, адже лікував він найбільш незахищених, і робив це часто абсолютно безкоштовно. У 1919 році сталося горе – його дружина померла. За два роки перед тим, рятуючи її від туберкульозу, Валентин Феліксович переїхав до Ташкента. Тому саме в Туркестані судилося йому стати на шлях церковного служіння.
Смерть коханої загострила релігійні почуття чоловіка. В Ташкентській єпархії Войно-Ясенецького знали як активного мирянина та знавця Священного Писання. У 1920 році на пропозицію єпископа Туркестанського Інокентія стати священиком Валентин Феліксович погодився з радістю.
Відтоді і в лікарні, і в університеті він без остраху з’являється в рясі з хрестом на грудях, перед операцією завжди благословляє хворих, а в операційних ставить ікони. Його блискучі проповіді починають відроджувати віру в серцях у найкривавіші роки червоного терору, а спілкування з ним у лікарнях та на лекціях звертає до християнства тисячі відпалих душ. Невдовзі священик Валентин Войно-Ясенецький приймає високий святительський сан – а в ті часи бути єпископом дорівнювалося смертному вироку.
Незважаючи на світову лікарську славу, наукові праці з анестезії та гнійної хірургії, які врятували безліч хворих, святителя Луку постійно цькують, арештовують та висилають. Проте ніщо не змогло зламати в ньому образ Христа та змусити зректися своєї віри, яку він гідно проніс через усі терени випробувань, скінчивши свої дні архієпископом Симферопольським і Кримським. А численні дива по молитвах цього унікального цілителя людських душ і тілес і по сьогодні красномовно підтверджують його святість.
…Якось під час чергового судового процесу на запитання начальника Ташкентської ЧК Петерса чи бачив він під час операцій людську душу, святитель Лука відповів: «Ні. Але я багато оперував мозок, і відкриваючи черепну коробку, ніколи не бачив там розуму, і совісті там не бачив. Проте ніхто не має жодного сумніву в їхньому існуванні».
Тож нехай молитвами цього дивовижного святого в нас завжди вистачає розуму дослухатися голосу совісті та пам’ятати про наявність у кожного з нас – неповторної безсмертної душі!