- 25.11.2023
- 146 Переглядів
26 листопада Православна Церква вшановує пам'ять святителя Іоанна Златоуста.
Святитель Іоанн Златоуст, архієпископ Константинопольський, один з трьох Вселенських святителів, народився в Антіохії, у родині воєначальника.
Його батько, Секунд, помер невдовзі після народження сина. Мати святого Іоанна, Анфуса, залишившись у двадцять років вдовою, не стала більше виходити заміж і віддала всі сили вихованню сина в правилах християнського благочестя.
Юнак навчався у кращих філософів і риторів. Майбутній святитель рано звернувся до поглибленого вивчення Святого Письма і молитовного споглядання. Святитель Мелетій, єпископ Антіохійський, що полюбив Іоанна як сина, наставив його у вірі та у 367 році хрестив.
Коли померла мати Іоанна, він прийняв чернецтво, яке називав «істинною філософією». Святий Іоанн написав «Шість слів про священство», велике творіння православного пастирського Богослов’я.
Чотири роки провів святий у працях, живучи у пустелі, подвизаючись під керівництвом досвідченого духовного наставника. Тут були ним написані книги «Проти тих, хто озброюється на шукаючих чернецтва» та твір «Порівняння інока з царем» («Порівняння влади, багатства і переваг царських з істинною і християнською любомудрістю чернечого життя»), проникнуті високою уявою про гідність чернечого звання.
Два роки святий зберігав повне мовчання, перебуваючи у відокремленій печері. У 386 році святий Іоанн був хіротонізований єпископом Антіохійським Флавіаном у пресвітера. На нього поклали обов’язок проповідувати Слово Боже. Святий Іоанн виявився блискучим проповідником, і за рідкісний дар Богодухновенного слова отримав від пастви ім’я «Златоуст». Дванадцять років святий, при зібранні натовпів народу, зазвичай двічі на тиждень, а іноді – щоденно, проповідував у храмі, глибоко зворушуючи серця слухачів.
У 397 році, після преставлення Константинопольського архієпископа Нектарія, він був викликаний з Антіохії для поставлення на Константинопольську кафедру. У столиці святий архіпастир не міг проповідувати так часто, як в Антіохії.
Ревність святителя до утвердження християнської віри поширювалася не лише на жителів Константинополя, але і на Фракію, включаючи слов’ян і готів, Малу Азію і Понтійську область. Ним був поставлений єпископ для Церкви Боспора, що знаходилась в Криму.
У Фінікію, Персію, до скіфів для звернення язичників до Христа святий Іоанн направляв ревних місіонерів, писав послання в Сирію, щоб повернути маркіонитів, і домігся цього. Зберігаючи єдність Церкви, святий не дозволяв могутньому готському воєначальнику, котрий диктував свої умови імператору, відкрити в Константинополі аріанський храм.
Багато трудів святитель поклав на влаштування благоліпного Богослужіння: упорядкував чин Літургії, ввів антифонний спів за всенічним бдінням, написав кілька молитов чину єлеоосвячення.
Розбещеність столичних звичаїв, особливо імператорського двору, знайшла в особі святителя справедливого викривача. Коли імператриця Євдоксія розпорядилася про конфіскацію останньої власності у вдови та дітей опального вельможі, святий став на їхній захист.
Суд постановив скинути святого Іоанна та за образу імператриці піддати смертній карі. Імператор замінив страту вигнанням. Після виведення його із столиці, пожежа перетворила на попіл храм Святої Софії та будівлю сенату. Невдовзі розпочалися спустошливі набіги варварів, а в жовтні 404 року померла Євдоксія. Навіть язичники вбачали у цих подіях небесне покарання за неправедне осудження угодника Божого.
Взимку 406 року святитель Іоанн був прикутий хворобою до ліжка. Але вороги його не вгамовувалися. Зі столиці прийшов наказ перевести святого Іоанна в глухий Пітіус (в Абхазії). Виснажений хворобами святитель, у супроводі конвою, три місяці в дощ і спеку звершував свій останній перехід.
В Команах сили залишили його. Біля склепу святого Василіска, причастившись Святих Таїн, вселенський святитель зі словами «Слава Богу за все!» відійшов до Господа 14 вересня 407 року.
Святі мощі Іоанна Златоуста урочисто були перенесені в Константинополь у 438 році.
Святитель Іоанн Златоуст, архієпископ Константинопольський, один з трьох Вселенських святителів, народився в Антіохії, у родині воєначальника.
Його батько, Секунд, помер невдовзі після народження сина. Мати святого Іоанна, Анфуса, залишившись у двадцять років вдовою, не стала більше виходити заміж і віддала всі сили вихованню сина в правилах християнського благочестя.
Юнак навчався у кращих філософів і риторів. Майбутній святитель рано звернувся до поглибленого вивчення Святого Письма і молитовного споглядання. Святитель Мелетій, єпископ Антіохійський, що полюбив Іоанна як сина, наставив його у вірі та у 367 році хрестив.
Коли померла мати Іоанна, він прийняв чернецтво, яке називав «істинною філософією». Святий Іоанн написав «Шість слів про священство», велике творіння православного пастирського Богослов’я.
Чотири роки провів святий у працях, живучи у пустелі, подвизаючись під керівництвом досвідченого духовного наставника. Тут були ним написані книги «Проти тих, хто озброюється на шукаючих чернецтва» та твір «Порівняння інока з царем» («Порівняння влади, багатства і переваг царських з істинною і християнською любомудрістю чернечого життя»), проникнуті високою уявою про гідність чернечого звання.
Два роки святий зберігав повне мовчання, перебуваючи у відокремленій печері. У 386 році святий Іоанн був хіротонізований єпископом Антіохійським Флавіаном у пресвітера. На нього поклали обов’язок проповідувати Слово Боже. Святий Іоанн виявився блискучим проповідником, і за рідкісний дар Богодухновенного слова отримав від пастви ім’я «Златоуст». Дванадцять років святий, при зібранні натовпів народу, зазвичай двічі на тиждень, а іноді – щоденно, проповідував у храмі, глибоко зворушуючи серця слухачів.
У 397 році, після преставлення Константинопольського архієпископа Нектарія, він був викликаний з Антіохії для поставлення на Константинопольську кафедру. У столиці святий архіпастир не міг проповідувати так часто, як в Антіохії.
Ревність святителя до утвердження християнської віри поширювалася не лише на жителів Константинополя, але і на Фракію, включаючи слов’ян і готів, Малу Азію і Понтійську область. Ним був поставлений єпископ для Церкви Боспора, що знаходилась в Криму.
У Фінікію, Персію, до скіфів для звернення язичників до Христа святий Іоанн направляв ревних місіонерів, писав послання в Сирію, щоб повернути маркіонитів, і домігся цього. Зберігаючи єдність Церкви, святий не дозволяв могутньому готському воєначальнику, котрий диктував свої умови імператору, відкрити в Константинополі аріанський храм.
Багато трудів святитель поклав на влаштування благоліпного Богослужіння: упорядкував чин Літургії, ввів антифонний спів за всенічним бдінням, написав кілька молитов чину єлеоосвячення.
Розбещеність столичних звичаїв, особливо імператорського двору, знайшла в особі святителя справедливого викривача. Коли імператриця Євдоксія розпорядилася про конфіскацію останньої власності у вдови та дітей опального вельможі, святий став на їхній захист.
Суд постановив скинути святого Іоанна та за образу імператриці піддати смертній карі. Імператор замінив страту вигнанням. Після виведення його із столиці, пожежа перетворила на попіл храм Святої Софії та будівлю сенату. Невдовзі розпочалися спустошливі набіги варварів, а в жовтні 404 року померла Євдоксія. Навіть язичники вбачали у цих подіях небесне покарання за неправедне осудження угодника Божого.
Взимку 406 року святитель Іоанн був прикутий хворобою до ліжка. Але вороги його не вгамовувалися. Зі столиці прийшов наказ перевести святого Іоанна в глухий Пітіус (в Абхазії). Виснажений хворобами святитель, у супроводі конвою, три місяці в дощ і спеку звершував свій останній перехід.
В Команах сили залишили його. Біля склепу святого Василіска, причастившись Святих Таїн, вселенський святитель зі словами «Слава Богу за все!» відійшов до Господа 14 вересня 407 року.
Святі мощі Іоанна Златоуста урочисто були перенесені в Константинополь у 438 році.