- 09.11.2024
- 258 Переглядів
10 листопада Православна Церква святкує пам'ять Святителя Димитрія, митрополита Ростовського. Частка мощей цього святого знаходиться у нашому храмі.
Святитель Димитрій (у світі Данило Савич Туптало) народився у грудні 1651 року в містечку Макарово, неподалік Києва, у благочестивій родині і виріс глибоко віруючим християнином. У 1662 році, невдовзі після переїзду батьків до Києва, Данила було віддано до Києво-Могилянської колегії, де вперше розкрилися обдарування та неабиякі здібності талановитого юнака. Він успішно вивчив грецьку та латинську мови та низку класичних наук.
9 липня 1668 року Данило прийняв чернецтво з ім'ям Димитрій, на честь великомученика Димитрія Солунського. До весни 1675 року він ніс послух у Київському Кириловому монастирі, де розпочалася його літературна та проповідницька діяльність. Чернігівський архієпископ Лазар (Баранович) рукоположив Димитрія 23 травня 1675 року в ієромонаха. Протягом кількох років ієромонах Димитрій подвизався, проповідуючи Слово Боже, у різних монастирях та храмах України, Литви та Білорусії. Певний час він був ігуменом Максимівської обителі, а потім Батуринського Микольського монастиря, звідки 1684 року був викликаний до Києво-Печерської Лаври. Настоятель Лаври архімандрит Варлаам (Ясинський), знаючи високу духовну налаштованість свого колишнього учня, його освіченість, схильність до наукової праці, а також безперечне літературне обдарування, доручив ієромонаху Димитрію складання Четіїх-Міней (Житій святих) на весь рік. З того часу все подальше життя святителя Димитрія було присвячене виконанню цього подвижницького, грандіозного за своїми масштабами праці. Робота вимагала величезної напруги сил, потрібно було зібрати і проаналізувати безліч розрізнених джерел і викласти їх мовою, гідною високого предмета викладу і водночас доступною всім віруючим. Божественна допомога не залишала святителя протягом його двадцятирічної праці. За свідченням преподобного, душа його наповнилася образами святих, які зміцнювали його дух і тіло, вселяли віру в благополучне завершення благородної праці. Водночас преподобний Димитрій був настоятелем кількох монастирів (по черзі).
Праці подвижника звернули на нього увагу патріарха Адріана. В 1701 указом Петра I архімандрит Димитрій був викликаний до Москви, де 23 березня в Успенському соборі Кремля був хіротонізований на Сибірську митрополичу кафедру в місто Тобольськ. Але через деякий час через важливість наукової праці та слабкого здоров'я святитель отримав нове призначення до Ростов-Ярославського, куди прибув 1 березня 1702 року митрополитом Ростовським. Як і раніше, він невпинно піклувався про зміцнення єдності Православної Церкви, ослабленої старообрядницьким розколом.
У його натхненних працях та проповідях багато поколінь богословів черпають духовні сили для творчості та молитви. Для всіх православних християн він залишається прикладом святого та аскетичного життя. По його смерті, що настала 28 жовтня 1709 року, у нього не знайшли ніякого майна, крім книг та рукописів.
Причислення святителя Димитрія, митрополита Ростовського до лику святих відбулося 22 квітня 1757 року. Святкування йому встановлено також 4 жовтня (21 вересня за ст. ст), у день здобуття мощів.
Святитель Димитрій (у світі Данило Савич Туптало) народився у грудні 1651 року в містечку Макарово, неподалік Києва, у благочестивій родині і виріс глибоко віруючим християнином. У 1662 році, невдовзі після переїзду батьків до Києва, Данила було віддано до Києво-Могилянської колегії, де вперше розкрилися обдарування та неабиякі здібності талановитого юнака. Він успішно вивчив грецьку та латинську мови та низку класичних наук.
9 липня 1668 року Данило прийняв чернецтво з ім'ям Димитрій, на честь великомученика Димитрія Солунського. До весни 1675 року він ніс послух у Київському Кириловому монастирі, де розпочалася його літературна та проповідницька діяльність. Чернігівський архієпископ Лазар (Баранович) рукоположив Димитрія 23 травня 1675 року в ієромонаха. Протягом кількох років ієромонах Димитрій подвизався, проповідуючи Слово Боже, у різних монастирях та храмах України, Литви та Білорусії. Певний час він був ігуменом Максимівської обителі, а потім Батуринського Микольського монастиря, звідки 1684 року був викликаний до Києво-Печерської Лаври. Настоятель Лаври архімандрит Варлаам (Ясинський), знаючи високу духовну налаштованість свого колишнього учня, його освіченість, схильність до наукової праці, а також безперечне літературне обдарування, доручив ієромонаху Димитрію складання Четіїх-Міней (Житій святих) на весь рік. З того часу все подальше життя святителя Димитрія було присвячене виконанню цього подвижницького, грандіозного за своїми масштабами праці. Робота вимагала величезної напруги сил, потрібно було зібрати і проаналізувати безліч розрізнених джерел і викласти їх мовою, гідною високого предмета викладу і водночас доступною всім віруючим. Божественна допомога не залишала святителя протягом його двадцятирічної праці. За свідченням преподобного, душа його наповнилася образами святих, які зміцнювали його дух і тіло, вселяли віру в благополучне завершення благородної праці. Водночас преподобний Димитрій був настоятелем кількох монастирів (по черзі).
Праці подвижника звернули на нього увагу патріарха Адріана. В 1701 указом Петра I архімандрит Димитрій був викликаний до Москви, де 23 березня в Успенському соборі Кремля був хіротонізований на Сибірську митрополичу кафедру в місто Тобольськ. Але через деякий час через важливість наукової праці та слабкого здоров'я святитель отримав нове призначення до Ростов-Ярославського, куди прибув 1 березня 1702 року митрополитом Ростовським. Як і раніше, він невпинно піклувався про зміцнення єдності Православної Церкви, ослабленої старообрядницьким розколом.
У його натхненних працях та проповідях багато поколінь богословів черпають духовні сили для творчості та молитви. Для всіх православних християн він залишається прикладом святого та аскетичного життя. По його смерті, що настала 28 жовтня 1709 року, у нього не знайшли ніякого майна, крім книг та рукописів.
Причислення святителя Димитрія, митрополита Ростовського до лику святих відбулося 22 квітня 1757 року. Святкування йому встановлено також 4 жовтня (21 вересня за ст. ст), у день здобуття мощів.