Меню
Назад » » 2024 » Жовтень » 27

Святитель Афанасій Ковровський

  • 27.10.2024
  • 105 Переглядів
28 жовтня вшановується пам'ять святителя Афанасія Ковровського, частинка мощів якого знаходиться в нашому храмі.

Народився майбутній єпископ Афанасій (Сергій Григорович Сахаров) 2 липня (ст. ст.) 1887 року, у свято Покладення чесної ризи Пресвятої Богородиці у Влахерні. Батьки Сергія, Григорій і Матрона, жили у Володимирі. 

Наречений на честь подвижника землі Руської преподобного Сергія Радонезького, майбутній владика глибоко сприйняв безмежну любов до Церкви і Вітчизни, яка так вирізняла преподобного.

Дитячі та юнацькі роки Сергія Сахарова пройшли у Володимирі-на-Клязьмі.

Труднощі та випробування в житті Сергія почалися змалечку, ставши тим життєвим середовищем, у якому він духовно мужнів. Батька хлопчик втратив у ранньому віці, але в матері своїй знайшов усе, що потрібно було для гідного входження в життя. Вона бажала бачити його в чернечому чині, і за це Сергій був вдячний їй усе життя. Сергій охоче ходив до парафіяльної церкви, ніколи не обтяжувався тривалістю церковних служб. Богослужіння як вищий ступінь молитви було головною любов'ю майбутнього владики. Він з дитинства передчував себе служителем Церкви і навіть одноліткам своїм зухвало говорив, що буде архієреєм.

Першим учителем і духовним наставником Сергія був архієпископ Володимирський Миколай (Налімов). Наступним педагогом став відомий богослов і суворий аскет, єпископ Феодор (Поздєєвський), який і постриг його в храмі Покрову Божої Матері з ім'ям Афанасій, на честь Патріарха Царгородського. Від руки владики Феодора чернець Афанасій отримує посвяту спочатку в ієродиякона, а потім і в ієромонаха. Але саме чернечий постриг владика Афанасій цінував якимось особливим чином.

Церковні послухи владики Афанасія почалися з Полтавської духовної семінарії, де його одразу помітили як талановитого викладача. Але в повну силу вченого-богослова владика увійшов у рідній Володимирській семінарії, проявивши себе переконаним і натхненним благовісником слова Божого. Його вводять до Єпархіальної ради, покладають відповідальність за стан проповіді на парафіях єпархії. 

Ієромонаху Афанасію було тридцять років, коли сталася революція. Вона пронеслася країною, як смерч, пролила море християнської крові. 

У 1919 році під час антирелігійної кампанії почалося знущання над нетлінними останками святих угодників. У Володимирі, як і в інших містах, з агітаційною метою відбулася так звана демонстрація розкритих мощів народу: їх виставляли на загальний огляд в оголеному вигляді. Щоб припинити наругу, духовенство під керівництвом ієромонаха Афанасія, члена єпархіальної ради, встановило в Успенському соборі чергування. У храмі стояли столи, на яких лежали святі мощі. Перші чергові - ієромонах Афанасій і псаломщик Олександр Потапов - чекали на народ, що юрмився біля дверей храму. Коли відчинилися двері, ієромонах Афанасій проголосив: «Благословенний Бог наш...», у відповідь йому пролунало: “Амінь” - і почався молебень Володимирським угодникам. Люди, які входили, побожно хрестилися, клали поклони і ставили біля мощей свічки. Так передбачувана наруга над святинями перетворилася на урочисте прославлення.

Незабаром Священноначалля ставить ревного пастиря на відповідальне місце: його (вже в сані архімандрита) призначають намісником двох стародавніх монастирів єпархії - Боголюбського і володимирського Різдва Пресвятої Богородиці.

Найважливішою і переломною подією в житті владики Афанасія стало поставлення його з архімандритів на єпископа Ковровського, вікарія Володимирської єпархії. Сталося це 10 липня 1921 року. 

Головною турботою і болем святительського подвигу владики Афанасія була не протидія влади, не розруха і навіть не закриття храмів і монастирів, а поява всередині Церкви нового розколу, відомого під ім'ям «обновленства».

Протистояння святителя Афанасія обновленському розколу - це не стільки боротьба з єретичними переконаннями, скільки викриття юдиного гріха - відступництва від Церкви Христової, віддання її святителів, пастирів і мирян у руки катів.

Перший арешт святителя стався 30 березня 1922 року. Він поклав початок багаторічним тюремним митарствам владики Афанасія. Але, як би це не здавалося дивним, становище ув'язненого владика вважав легшим, ніж становище тих, хто, залишаючись на волі, терпів незліченні утиски від обновленців. Він навіть називав в'язницю «ізолятором від обновленської епідемії». Шлях владики по в'язницях і засланнях був нескінченним і виснажливим: в'язниці: володимирська, Таганська в Москві, Зирянська, туруханська, табори: Соловецький, Біломоро-Балтійський, Онезький, Маріїнські в Кемеровській області, Темніковські в Мордовії.

9 листопада 1951 року закінчився останній термін табірних поневірянь шістдесятичотирирічного святителя. Але й після цього його тримали в цілковитій невідомості про подальшу долю, а потім у примусовому порядку помістили в будинок інвалідів на станції Потьма (в Мордовії), де режим майже не відрізнявся від табірного.

Однак за жодних обставин владика не втрачав віри в Бога і почуття великої до Нього вдячності. 

7 березня 1955 року єпископа Афанасія звільнили з Потьминського інвалідного будинку, який своїм табірним режимом остаточно підірвав його здоров'я. Владика оселяється в селищі Петушки Володимирської області.

У 1957 році прокуратура Володимирської області знову розглянула справу 1936 року, за якою проходив владика Афанасій. Владику допитали вдома, наведені ним на свій захист доводи не визнали переконливими. Реабілітації не відбулося.

Втіхою для владики були богослужіння в Троїце-Сергієвій лаврі, адже він, пам'ятаючи свій чернечий постриг у її стінах, завжди вважав себе в числі її братії. На одному з богослужінь владики Афанасія ті, хто молився, помітили, що під час Євхаристійного канону він ходив над підлогою храму, його ніби плавно виносила з вівтаря якась хвиля...

Владика Афанасій важко переживав новий етап ліберальних гонінь на Церкву в період «відлиги», примножував молитви святим і Матері Божій - Покровительці Русі. 

Яким би важким не було життя владики Афанасія, він ніколи не сумував. Навпаки, у в'язницях, таборах, засланнях він сповнювався якоюсь дивовижною енергією, знаходячи рятівні для душі заняття. 

Духовні діти владики Афанасія згадують, яким він був простим і уважним у спілкуванні, як цінував найменшу послугу, за яку завжди намагався віддячити.

Одного разу на запитання «Як врятуватися?» він відповів: «Найголовніше - це віра. Без віри жодні найкращі справи не рятівні, тому що віра - фундамент усього. А друге - це покаяння. Третє - молитва, четверте - добрі Справи. І гірший за всякий гріх - відчай». До покаяння владика вчив вдаватися якомога частіше, одразу, щойно усвідомлюється гріх, - очищати душу сльозами покаяння. 

У неділю 28 жовтня 1962 року, на пам'ять святителя Іоанна Суздальського святитель тихо віддав свій дух Богу. Він передбачив цей день і годину заздалегідь.