- 27.10.2022
- 232 Перегляда
28 жовтня Православна Церква вшановує памʼять святителя Афанасія Ковровського, частинка мощів якого знаходиться у нашому храмі.
Майбутній єпископ Афанасій народився в 1887 році в благочестивій родині Григорія і Матрони Сахарових і був названий Сергієм на честь преподобного Сергія Радонезького.
Сергій Сахаров успішно закінчив Володимирську Семінарію, а згодом і Московську Духовну Академію. Ще навчаючись у Шуйському духовному училищі, він почав писати духовні гімни, першим його твором став тропар Іконі Божої Матері Шуйська.
У Московській Академії наставником Сергія Сахарова став відомий богослов і суворий аскет, ректор Московської Духовної Академії єпископ Феодор (Поздєєвський), який і постриг його в чернецтво з ім'ям Афанасій, а згодом — звів усан ієромонаха.
1917 року отцю Афанасію було тридцять років. Цього року у зв'язку із скликанням Помісного Собору Російської Православної Церкви ієромонах Афанасій (Сахаров) був обраний членом Собору.
На цьому знаменному для Російської Церкви Соборі отець Афанасій працював у кількох відділах: «Про богослужіння та проповідництво в храмі», «Про чернецтво» та «Про церковну дисципліну». Після відновлення Собором свята Усіх Святих у землі Російській просіяли, отець Афанасій разом із професором Борисом Олександровичем Тураєвим склав службу цього свята.
У 1919 році, під час антирелігійної кампанії, почалося знущання над святими мощами. У Володимирі новою владою було влаштовано так звану демонстрацію розкритих мощів народу. За наказом радянської влади у храмі було поставлено столи, на яких покладено святі мощі. Щоб припинити наругу, володимирське духовенство під керівництвом ієромонаха Афанасія встановило чергування в Успенському соборі. Перші чергові — ієромонах Афанасій та псаломщик Олександр Потапов — чекали на народ, який стояв біля дверей храму. Коли відчинилися двері, ієромонах Афанасій проголосив: «Благословенний Бог наш...», — і у відповідь йому пролунало: «Амінь» — почався молебень. Люди, що заходили, хрестилися, підходили до мощів, клали поклони та ставили біля мощів свічки. Так духовенство намагалося всіма можливими способами уберегти народ від гріха.
Незабаром отця Афанасія в сані архімандрита призначили намісником двох стародавніх монастирів — Боголюбського та Володимирського Різдва Пресвятої Богородиці, а потім його було поставлено на єпископа Ковровського, вікарія Володимирської єпархії. Хіротонію очолював митрополит Сергій (Страгородський).
На початку 1920 років головною турботою нового архієрея була боротьба з обновленським розколом. Владика Афанасій зайняв по відношенню до оновленців непримиренну позицію.
Перший арешт святителя відбувся вже в 1922 році і започаткував багаторічні тюремні поневіряння єпископа Афанасія. Становище ув'язненого владика вважав легшим, ніж становище тих, хто, залишаючись на волі, зазнавав незліченного тиску від оновленців. Він називав в'язницю «ізолятором від епідемії оновлень». Шлях владики по в'язницях та засланнях був нескінченним, він пройшов Володимирську, Таганську, Зирянську та Туруханську в'язниці; Соловецький, Біломоро-Балтійський та Онезький табори, а також Маріїнські табори у Кемеровській області, Темниковські у Мордовії...
1925 року єпископ Афанасій брав участь у похованні Святійшого Патріарха Тихона і підписав Акт про передачу вищої церковної влади митрополиту Петру (Полянському).
1926 року з благословення митрополита Петра він прийняв на себе керівництво Володимирською єпархією.
Заарештований у 1927 році, він перебував у внутрішній в'язниці ОГПУ у Москві разом із митрополитом Сергієм (Страгородським), потім через пересильну в'язницю в Ленінграді був відправлений до Соловецького табору. Після випуску митрополитом Сергієм Декларації про лояльність Церкви до радянської влади єпископ Афанасій (Сахаров) перервав із ним канонічне спілкування.
У таборі єпископ захворів на висипний тиф. У 1930 році його відправили за новим етапом: в'язниця «Хрести» в Ленінграді, в'язниці в Новосибірську та Красноярську, заслання в Туруханський край.
У серпні 1933 року владика повернувся до Володимира. Там він написав листа митрополиту Сергію (Страгородському) з повідомленням про канонічні підстави відходу від нього.
1934 року 47-річного єпископа Афанасія було звільнено на покій.
Через рік із невеликим – нові поневіряння: арешт у Володимирі, вирок: 5 років, та в'язниці-в'язниці… Володимирська, Іванівська, Ярославльська, Вологодська, Ленінградська – і вже потім Біломорські табори, де владика перебував до 1941 року. І знову – етап. Цього разу його відправили пішки до Онезьких таборів, це близько 400 кілометрів. На нього чекало безстрокове заслання – Архангельська, Омська, потім Тюменська область. В 1943 знову в'язниця - спочатку в місті Ішим, потім в'язниці в Москві: Лефортовська, Бутирська, Краснопресненська. А звідти – Сибірські табори.
За жодних обставин владика не втрачав відчуття подяки Богові. Він часто говорив близьким людям: "Давайте помолимося, похвалимо Бога!" — І першим співав: «Хваліть Господнє ім'я». Особливого значення владика-сповідник надавав молитовному зверненню до святих Православної Церкви. Він часто казав, що у важких випадках життя треба молитовно вдаватися до того святого, ім'я якого носиш.
У періоди ув'язнень владикою були складені молебні співи «Про тих, що існують у скорботах і різних обстановках», «Про ворогів, які нас ненавидять і ображають», «Про тих, що живуть у в'язницях і ув'язненні», «Подяка про отримання милостині» і «Про припинення воєн».
За 33 роки архієрейства єпископ Афанасій був на єпархіальному служінні 33 місяці, а у кайданах, на примусових роботах та на засланні – 330 місяців.
З ув'язнення святителя Афанасія було звільнено у 1955 році.
В серпні 1962 року владика Афанасій почав говорити, що йому час помирати. Духовні чада, що оточували його, відповіли, що не перенесуть розлуки з ним, але він суворо зауважив: «Хіба можна так прив'язуватися до людини? Цим ми порушуємо свою любов до Господа. Адже не одні, а з Господом залишаєтеся».
За кілька днів до блаженної смерті святителя Афанасія з Лаври приїхали намісник архімандрит Пімен, благочинний архімандрит Феодорит та духівник ігумен Кирило, що дуже втішило владику. Це було напередодні п'ятдесятиріччя його чернечого постригу. У самий день смерті він був особливо радісним, тихо благословив усіх присутніх і віддав свій дух Богові 28 жовтня 1962 року. Відспівування його відбулося в Успенському соборі міста Володимира.
Майбутній єпископ Афанасій народився в 1887 році в благочестивій родині Григорія і Матрони Сахарових і був названий Сергієм на честь преподобного Сергія Радонезького.
Сергій Сахаров успішно закінчив Володимирську Семінарію, а згодом і Московську Духовну Академію. Ще навчаючись у Шуйському духовному училищі, він почав писати духовні гімни, першим його твором став тропар Іконі Божої Матері Шуйська.
У Московській Академії наставником Сергія Сахарова став відомий богослов і суворий аскет, ректор Московської Духовної Академії єпископ Феодор (Поздєєвський), який і постриг його в чернецтво з ім'ям Афанасій, а згодом — звів усан ієромонаха.
1917 року отцю Афанасію було тридцять років. Цього року у зв'язку із скликанням Помісного Собору Російської Православної Церкви ієромонах Афанасій (Сахаров) був обраний членом Собору.
На цьому знаменному для Російської Церкви Соборі отець Афанасій працював у кількох відділах: «Про богослужіння та проповідництво в храмі», «Про чернецтво» та «Про церковну дисципліну». Після відновлення Собором свята Усіх Святих у землі Російській просіяли, отець Афанасій разом із професором Борисом Олександровичем Тураєвим склав службу цього свята.
У 1919 році, під час антирелігійної кампанії, почалося знущання над святими мощами. У Володимирі новою владою було влаштовано так звану демонстрацію розкритих мощів народу. За наказом радянської влади у храмі було поставлено столи, на яких покладено святі мощі. Щоб припинити наругу, володимирське духовенство під керівництвом ієромонаха Афанасія встановило чергування в Успенському соборі. Перші чергові — ієромонах Афанасій та псаломщик Олександр Потапов — чекали на народ, який стояв біля дверей храму. Коли відчинилися двері, ієромонах Афанасій проголосив: «Благословенний Бог наш...», — і у відповідь йому пролунало: «Амінь» — почався молебень. Люди, що заходили, хрестилися, підходили до мощів, клали поклони та ставили біля мощів свічки. Так духовенство намагалося всіма можливими способами уберегти народ від гріха.
Незабаром отця Афанасія в сані архімандрита призначили намісником двох стародавніх монастирів — Боголюбського та Володимирського Різдва Пресвятої Богородиці, а потім його було поставлено на єпископа Ковровського, вікарія Володимирської єпархії. Хіротонію очолював митрополит Сергій (Страгородський).
На початку 1920 років головною турботою нового архієрея була боротьба з обновленським розколом. Владика Афанасій зайняв по відношенню до оновленців непримиренну позицію.
Перший арешт святителя відбувся вже в 1922 році і започаткував багаторічні тюремні поневіряння єпископа Афанасія. Становище ув'язненого владика вважав легшим, ніж становище тих, хто, залишаючись на волі, зазнавав незліченного тиску від оновленців. Він називав в'язницю «ізолятором від епідемії оновлень». Шлях владики по в'язницях та засланнях був нескінченним, він пройшов Володимирську, Таганську, Зирянську та Туруханську в'язниці; Соловецький, Біломоро-Балтійський та Онезький табори, а також Маріїнські табори у Кемеровській області, Темниковські у Мордовії...
1925 року єпископ Афанасій брав участь у похованні Святійшого Патріарха Тихона і підписав Акт про передачу вищої церковної влади митрополиту Петру (Полянському).
1926 року з благословення митрополита Петра він прийняв на себе керівництво Володимирською єпархією.
Заарештований у 1927 році, він перебував у внутрішній в'язниці ОГПУ у Москві разом із митрополитом Сергієм (Страгородським), потім через пересильну в'язницю в Ленінграді був відправлений до Соловецького табору. Після випуску митрополитом Сергієм Декларації про лояльність Церкви до радянської влади єпископ Афанасій (Сахаров) перервав із ним канонічне спілкування.
У таборі єпископ захворів на висипний тиф. У 1930 році його відправили за новим етапом: в'язниця «Хрести» в Ленінграді, в'язниці в Новосибірську та Красноярську, заслання в Туруханський край.
У серпні 1933 року владика повернувся до Володимира. Там він написав листа митрополиту Сергію (Страгородському) з повідомленням про канонічні підстави відходу від нього.
1934 року 47-річного єпископа Афанасія було звільнено на покій.
Через рік із невеликим – нові поневіряння: арешт у Володимирі, вирок: 5 років, та в'язниці-в'язниці… Володимирська, Іванівська, Ярославльська, Вологодська, Ленінградська – і вже потім Біломорські табори, де владика перебував до 1941 року. І знову – етап. Цього разу його відправили пішки до Онезьких таборів, це близько 400 кілометрів. На нього чекало безстрокове заслання – Архангельська, Омська, потім Тюменська область. В 1943 знову в'язниця - спочатку в місті Ішим, потім в'язниці в Москві: Лефортовська, Бутирська, Краснопресненська. А звідти – Сибірські табори.
За жодних обставин владика не втрачав відчуття подяки Богові. Він часто говорив близьким людям: "Давайте помолимося, похвалимо Бога!" — І першим співав: «Хваліть Господнє ім'я». Особливого значення владика-сповідник надавав молитовному зверненню до святих Православної Церкви. Він часто казав, що у важких випадках життя треба молитовно вдаватися до того святого, ім'я якого носиш.
У періоди ув'язнень владикою були складені молебні співи «Про тих, що існують у скорботах і різних обстановках», «Про ворогів, які нас ненавидять і ображають», «Про тих, що живуть у в'язницях і ув'язненні», «Подяка про отримання милостині» і «Про припинення воєн».
За 33 роки архієрейства єпископ Афанасій був на єпархіальному служінні 33 місяці, а у кайданах, на примусових роботах та на засланні – 330 місяців.
З ув'язнення святителя Афанасія було звільнено у 1955 році.
В серпні 1962 року владика Афанасій почав говорити, що йому час помирати. Духовні чада, що оточували його, відповіли, що не перенесуть розлуки з ним, але він суворо зауважив: «Хіба можна так прив'язуватися до людини? Цим ми порушуємо свою любов до Господа. Адже не одні, а з Господом залишаєтеся».
За кілька днів до блаженної смерті святителя Афанасія з Лаври приїхали намісник архімандрит Пімен, благочинний архімандрит Феодорит та духівник ігумен Кирило, що дуже втішило владику. Це було напередодні п'ятдесятиріччя його чернечого постригу. У самий день смерті він був особливо радісним, тихо благословив усіх присутніх і віддав свій дух Богові 28 жовтня 1962 року. Відспівування його відбулося в Успенському соборі міста Володимира.