- 29.04.2023
- 139 Переглядів
30 квітня, у 3-тю неділю після Великодня, святкується пам'ять жон-мироносиць. Православна Церква відзначає цей день як свято всіх жінок-християнок.
Мироносиці - ті, що носять миро. Це ті жінки, які в ніч Воскресіння Христового поспішали до гробу Господнього з миром у руках, щоб за східним звичаєм вилити пахучі аромати на бездиханне Тіло свого Божественного Учителя.
Але не в цю ніч Воскресіння Христового і не в попередній день створилася і згуртувалася ця співдружність жінок-мироносиць. Ми знаємо зі сторінок святого Євангелія, що, коли Господь Спаситель обходив зі Своєю проповіддю міста і селища, навколо Нього завжди збирався натовп народу. Був народ, який підходив, слухав і розходився. Але серед цього народу, крім обраних апостолів Христових, Господа Спасителя завжди супроводжувала група жінок. Спочатку їх було небагато, надалі число їх зростало. Вони супроводжували свого Божественного Учителя не тільки для того, щоб повчатися словами, які виходили з уст Христових, а й для того, щоб, через дедалі зростаючу любов до Нього, служити Господу усім, чим вони тільки могли. Вони дбали про нічліг Господа Ісуса Христа, про Його їжу і пиття. Вони, каже святий євангеліст, служили Господу "маєтком своїм" (Лк.8:3), своїм майном. Для справи турботи про Спасителя вони приносили те, що мали у своїх домівках.
Не всі імена цих жон-мироносиць нам відомі. Євангелісти та Священне Передання зберегли нам низку імен: Марія Магдалина, Марія - матір Іакова меншого та Іосії, Саломія, Іоанна, Марфа та Марія - сестри Лазаря, Сусанна та інші. Серед них були жінки багаті і знатні: Іоанна була дружиною Хузи, домоправителя царя Ірода; прості і незнатні: Саломія, мати синів Зеведеєвих Іакова та Іоанна, була дружиною рибалки. Серед мироносиць були жінки самотні - діви і вдови, були і матері сімейств, які, будучи захоплені словом проповіді Господа Спасителя, залишали свої сім'ї, свої домівки, супроводжуючи Господа разом з іншими жінками в турботах про Нього.
"Жінки-мироносиці стояли y підніжжя хреста Христового, проливаючи сльози співчуття й утішаючи, як могли, заплакану Богоматір. І навіть в останні хвилини земного життя Христового, коли і Божа Матір, і святий Іоанн Богослов відійшли від хреста, святі жінки не відступили від Розп'ятого Спасителя. Разом із Никодимом та Іосифом, таємними учнями Христовими, вони брали участь у похованні свого вчителя. І вони бачили, як це поховання, яке відбувалося поспіхом з огляду на наближення свята єврейської пасхи, не було завершене возливанням ароматів на бездиханне Тіло дорогого покійного.
Вони проводили преблагословенну Суботу в тривозі про те, чи встигнуть вони в суботу ввечері, після закінчення свята, придбати миро та інші аромати і завершити незакінчене: возлити аромати на Тіло Господа Ісуса Христа. І Господь Спаситель у нагороду за цю вірну, самовіддану любов першим з'явився їм після Воскресіння Свого і, з'явившись, сказав їм: "Радійте!" (Мф.28:9). Цими словами Він сповістив їм про те, що чекало на них не тільки в інші дні їхнього земного життя - про радість жити зі своїм Господом у серці, а й про ту вічну радість, яка на них чекає після закінчення земного шляху.
Цих жон-мироносиць за їхній подвиг любові наша Церква вважає святими, і, як святим, приносимо ми цього дня свої молитви, просячи про те, щоб вони молитвами за нас перед Престолом Божим допомагали нам, грішним, звершувати свій шлях до вічного спасіння і надихали нас до такого ж подвигу.
Святі жони-мироносиці своїм прикладом говорять нам про те, якою має бути любов до Господа. Справжня любов - не короткочасний порив нашого серця. Вона постійна, міцна і ніколи не зменшується. Вона незмінна і в радості, і в добробуті, в щасті, і однаковим вогнем горить у серці кожного істинного християнина в хвилини скорботи, у дні випробувань, у години хвороб. Ми не повинні бути подібними до тих, про кого сказав Спаситель у Своїй притчі: "Вони часом вірують, а під час спокуси відпадають" (пор.: Лк.8:13).
Однаково полум'яною була любов прославлюваних нами жон-мироносиць і тоді, коли Господь звершував чудеса, і народ славив Його і як Великого Чудотворця, і коли, принижений і побитий, Господь помирав на хресті під злісні крики воїнів і юрби, і коли бездиханне тіло лежало у гробі. Святі жони-мироносиці в ім'я любові до Господа принесли в жертву всі ті страхи й небезпеки, що супроводжували їх під покровом ночі, коли вони поспішали до дорогої гробу покійного Спасителя. Любов не буває без жертв. Справжня любов - завжди любов жертовна.
Мироносиці - ті, що носять миро. Це ті жінки, які в ніч Воскресіння Христового поспішали до гробу Господнього з миром у руках, щоб за східним звичаєм вилити пахучі аромати на бездиханне Тіло свого Божественного Учителя.
Але не в цю ніч Воскресіння Христового і не в попередній день створилася і згуртувалася ця співдружність жінок-мироносиць. Ми знаємо зі сторінок святого Євангелія, що, коли Господь Спаситель обходив зі Своєю проповіддю міста і селища, навколо Нього завжди збирався натовп народу. Був народ, який підходив, слухав і розходився. Але серед цього народу, крім обраних апостолів Христових, Господа Спасителя завжди супроводжувала група жінок. Спочатку їх було небагато, надалі число їх зростало. Вони супроводжували свого Божественного Учителя не тільки для того, щоб повчатися словами, які виходили з уст Христових, а й для того, щоб, через дедалі зростаючу любов до Нього, служити Господу усім, чим вони тільки могли. Вони дбали про нічліг Господа Ісуса Христа, про Його їжу і пиття. Вони, каже святий євангеліст, служили Господу "маєтком своїм" (Лк.8:3), своїм майном. Для справи турботи про Спасителя вони приносили те, що мали у своїх домівках.
Не всі імена цих жон-мироносиць нам відомі. Євангелісти та Священне Передання зберегли нам низку імен: Марія Магдалина, Марія - матір Іакова меншого та Іосії, Саломія, Іоанна, Марфа та Марія - сестри Лазаря, Сусанна та інші. Серед них були жінки багаті і знатні: Іоанна була дружиною Хузи, домоправителя царя Ірода; прості і незнатні: Саломія, мати синів Зеведеєвих Іакова та Іоанна, була дружиною рибалки. Серед мироносиць були жінки самотні - діви і вдови, були і матері сімейств, які, будучи захоплені словом проповіді Господа Спасителя, залишали свої сім'ї, свої домівки, супроводжуючи Господа разом з іншими жінками в турботах про Нього.
"Жінки-мироносиці стояли y підніжжя хреста Христового, проливаючи сльози співчуття й утішаючи, як могли, заплакану Богоматір. І навіть в останні хвилини земного життя Христового, коли і Божа Матір, і святий Іоанн Богослов відійшли від хреста, святі жінки не відступили від Розп'ятого Спасителя. Разом із Никодимом та Іосифом, таємними учнями Христовими, вони брали участь у похованні свого вчителя. І вони бачили, як це поховання, яке відбувалося поспіхом з огляду на наближення свята єврейської пасхи, не було завершене возливанням ароматів на бездиханне Тіло дорогого покійного.
Вони проводили преблагословенну Суботу в тривозі про те, чи встигнуть вони в суботу ввечері, після закінчення свята, придбати миро та інші аромати і завершити незакінчене: возлити аромати на Тіло Господа Ісуса Христа. І Господь Спаситель у нагороду за цю вірну, самовіддану любов першим з'явився їм після Воскресіння Свого і, з'явившись, сказав їм: "Радійте!" (Мф.28:9). Цими словами Він сповістив їм про те, що чекало на них не тільки в інші дні їхнього земного життя - про радість жити зі своїм Господом у серці, а й про ту вічну радість, яка на них чекає після закінчення земного шляху.
Цих жон-мироносиць за їхній подвиг любові наша Церква вважає святими, і, як святим, приносимо ми цього дня свої молитви, просячи про те, щоб вони молитвами за нас перед Престолом Божим допомагали нам, грішним, звершувати свій шлях до вічного спасіння і надихали нас до такого ж подвигу.
Святі жони-мироносиці своїм прикладом говорять нам про те, якою має бути любов до Господа. Справжня любов - не короткочасний порив нашого серця. Вона постійна, міцна і ніколи не зменшується. Вона незмінна і в радості, і в добробуті, в щасті, і однаковим вогнем горить у серці кожного істинного християнина в хвилини скорботи, у дні випробувань, у години хвороб. Ми не повинні бути подібними до тих, про кого сказав Спаситель у Своїй притчі: "Вони часом вірують, а під час спокуси відпадають" (пор.: Лк.8:13).
Однаково полум'яною була любов прославлюваних нами жон-мироносиць і тоді, коли Господь звершував чудеса, і народ славив Його і як Великого Чудотворця, і коли, принижений і побитий, Господь помирав на хресті під злісні крики воїнів і юрби, і коли бездиханне тіло лежало у гробі. Святі жони-мироносиці в ім'я любові до Господа принесли в жертву всі ті страхи й небезпеки, що супроводжували їх під покровом ночі, коли вони поспішали до дорогої гробу покійного Спасителя. Любов не буває без жертв. Справжня любов - завжди любов жертовна.