- 09.09.2022
- 245 Переглядів
10 вересня Православна Церква святкує Собор преподобних отців Києво-Печерських, які в дальніх печерах спочивають.
Колиска чернечого життя Київського Православ’я, Києво-Печерська лавра, заснована 1051 році преподобними Антонієм і Феодосієм Печерськими, поширювала сяйво великих духовних подвигів по всій землі Київської Русі. Ченці Києво-Печерського монастиря стали першими трудівниками білоруського та українського чернечого подвижництва. Їх молитовні подвиги надихнули наступні покоління на великі духовні труди.
Ця обитель, за словами Києво-Печерського Патерика, була поставлена «сльозами, постом, молитвою, бдінням». Преподобний Антоній, говорить один з авторів Патерика, «не мав ні золота, ні срібла, але придбав все сльозами і постом». В період ігуменства преподобного Феодосія лавра жила милостинею, яку в достатку отримувала від князя і від мирян.
Прийнявши монастир на своє піклування з благословення преподобного Антонія, преподобний Феодосій посилив у ньому стриманість, «великій піст і молитву зі сльозами»; коли ж число братії перевищило 100 осіб, він став шукати статут який би підійшов для улаштування внутрішнього життя монастиря. Він обрав Студійський статут, який надалі був запозичений у Києво-Печерської лаври іншими монастирями Київського Православ’я.
В умовах суворого монастирського життя і щоденних аскетичних подвигів ченці Києво-Печерської обителі, як «світила, сяяли на Київській Русі». «Одні дотримувалися суворого посту, інші подвизались в бдінні, дехто робили земні поклони; інші дотримувалися посту день-два, дехто їли хліб з водою, хтось варену або сиру зелень», – свідчить Києво-Печерський Патерик.
Велика увага приділялася в обителі слухняності: «Менші підкорювалися старшим і не сміли говорити перед ними; але все робили з покірністю і з великим послухом».
У обителі панувала істинно християнська любов у стосунках між братією. В Патерику особливо наголошується взаємна турбота ченців один про одного, піклування про молодших з боку старших насельників, які «навчали менших і втішали як дітей любимих. Якщо брат впадав в який-небудь гріх, інші втішали його і, по великій любові своєї, єпітимію розділяли троє або четверо … Якщо який-небудь брат йшов з монастиря, усі брати сильно засмучувалися про те; посилали за ним і, закликавши його до монастиря, йшли до ігумена, кланялися, просили за нього і брали в монастир з радістю», – розповідає в своїх трудах чернець Києво-Печерської обителі прп. Нестор Літописець.
Живучи милостинею світу, монастир і сам прагнув допомагати від своїх надлишків потребуючим: голодним і незаможним людям. Неподалік від Києво-Печерської лаври преподобним Феодосієм був побудований будинок для жебраків і хворих, яким надавалася всебічна допомога. Щосуботи монастир відправляв в місто віз хліба, призначеного для ув’язнених, що відбували покарання в Київських в’язницях. Бували випадки, коли милостиня надавалася навіть розбійникам, спійманим на спробі пограбування монастиря, проти яких в дусі великої християнської любові не порушувалося ніякого переслідування.
З усіх аскетичних подвигів особливе поширення серед ченців Києво-Печерської лаври отримало самітництво – затвор. Зазнаючи великі спокуси, подвижники виходили з них переможцями завдяки глибокій вірі, багатотерпеливості, безмежній вірності Богу, старанної безперервної молитви і суворому подвигу. Серед преподобних отців Києво-Печерських, які спочивають у Дальніх печерах, більше половини прославилися самітництвом-затвором і великим подвигом посту. У число цих преподобних отців входять ченці, які здійснювали свій духовний подвиг в різні періоди часу – з XI по XV століття. Про кожного з них не збереглося докладних житійних відомостей, за винятком імені, часу несення подвигів і вказівки про те, на якій стежці той чи інший чернець ніс духовні труди і подвиги.
Крім святих отців давнього часу, у Дальніх печерах спочивають: Святитель Павло, митрополит Тобольський (+1770), святитель Філарет, митрополит Київський (+1857) та святитель Володимир, митрополит Київський (+1918). Загалом у Дальніх печерах спочивають мощі 51-го святого та святі мироточиві глави.
Колиска чернечого життя Київського Православ’я, Києво-Печерська лавра, заснована 1051 році преподобними Антонієм і Феодосієм Печерськими, поширювала сяйво великих духовних подвигів по всій землі Київської Русі. Ченці Києво-Печерського монастиря стали першими трудівниками білоруського та українського чернечого подвижництва. Їх молитовні подвиги надихнули наступні покоління на великі духовні труди.
Ця обитель, за словами Києво-Печерського Патерика, була поставлена «сльозами, постом, молитвою, бдінням». Преподобний Антоній, говорить один з авторів Патерика, «не мав ні золота, ні срібла, але придбав все сльозами і постом». В період ігуменства преподобного Феодосія лавра жила милостинею, яку в достатку отримувала від князя і від мирян.
Прийнявши монастир на своє піклування з благословення преподобного Антонія, преподобний Феодосій посилив у ньому стриманість, «великій піст і молитву зі сльозами»; коли ж число братії перевищило 100 осіб, він став шукати статут який би підійшов для улаштування внутрішнього життя монастиря. Він обрав Студійський статут, який надалі був запозичений у Києво-Печерської лаври іншими монастирями Київського Православ’я.
В умовах суворого монастирського життя і щоденних аскетичних подвигів ченці Києво-Печерської обителі, як «світила, сяяли на Київській Русі». «Одні дотримувалися суворого посту, інші подвизались в бдінні, дехто робили земні поклони; інші дотримувалися посту день-два, дехто їли хліб з водою, хтось варену або сиру зелень», – свідчить Києво-Печерський Патерик.
Велика увага приділялася в обителі слухняності: «Менші підкорювалися старшим і не сміли говорити перед ними; але все робили з покірністю і з великим послухом».
У обителі панувала істинно християнська любов у стосунках між братією. В Патерику особливо наголошується взаємна турбота ченців один про одного, піклування про молодших з боку старших насельників, які «навчали менших і втішали як дітей любимих. Якщо брат впадав в який-небудь гріх, інші втішали його і, по великій любові своєї, єпітимію розділяли троє або четверо … Якщо який-небудь брат йшов з монастиря, усі брати сильно засмучувалися про те; посилали за ним і, закликавши його до монастиря, йшли до ігумена, кланялися, просили за нього і брали в монастир з радістю», – розповідає в своїх трудах чернець Києво-Печерської обителі прп. Нестор Літописець.
Живучи милостинею світу, монастир і сам прагнув допомагати від своїх надлишків потребуючим: голодним і незаможним людям. Неподалік від Києво-Печерської лаври преподобним Феодосієм був побудований будинок для жебраків і хворих, яким надавалася всебічна допомога. Щосуботи монастир відправляв в місто віз хліба, призначеного для ув’язнених, що відбували покарання в Київських в’язницях. Бували випадки, коли милостиня надавалася навіть розбійникам, спійманим на спробі пограбування монастиря, проти яких в дусі великої християнської любові не порушувалося ніякого переслідування.
З усіх аскетичних подвигів особливе поширення серед ченців Києво-Печерської лаври отримало самітництво – затвор. Зазнаючи великі спокуси, подвижники виходили з них переможцями завдяки глибокій вірі, багатотерпеливості, безмежній вірності Богу, старанної безперервної молитви і суворому подвигу. Серед преподобних отців Києво-Печерських, які спочивають у Дальніх печерах, більше половини прославилися самітництвом-затвором і великим подвигом посту. У число цих преподобних отців входять ченці, які здійснювали свій духовний подвиг в різні періоди часу – з XI по XV століття. Про кожного з них не збереглося докладних житійних відомостей, за винятком імені, часу несення подвигів і вказівки про те, на якій стежці той чи інший чернець ніс духовні труди і подвиги.
Крім святих отців давнього часу, у Дальніх печерах спочивають: Святитель Павло, митрополит Тобольський (+1770), святитель Філарет, митрополит Київський (+1857) та святитель Володимир, митрополит Київський (+1918). Загалом у Дальніх печерах спочивають мощі 51-го святого та святі мироточиві глави.