- 06.01.2025
- 46 Переглядів
7 січня Православна Церква святкує Різдво Господа Бога і Спаса нашого Іісуса Христа.
Господь наш Іісус Христос, Спаситель світу, народився від Пресвятої Діви Марії за царювання імператора Августа (Октавія) в місті Вифлеємі. Август наказав зробити всенародний перепис у всій своїй імперії, до якої належала тоді й Палестина. У євреїв був звичай вести народні переписи за колінами, племенами і родами, кожне коліно і рід мали свої певні міста і прабатьківські місця, тому Преблагословенна Діва і праведний Йосип, як такі, що походили з роду Давида, мусили йти до Віфлеєма (міста Давида), щоб внести і свої імена до списку підданих кесаря.
У Вифлеємі вони не знайшли вже жодного вільного місця в міських готелях. У вапняковій печері, призначеній для стійла, серед сіна і соломи, розкиданих для корму і підстилки худобі, далеко від постійного місця проживання, серед чужих людей, в холодну зимову ніч, в обстановці, позбавленій не лише земної величі, а й навіть звичайної зручності, - народилася Боголюдина, Спаситель світу. «Таїнство дивне бачу і преславне, - зі здивуванням оспівує Свята Церква, - Небо - вертеп; Престол Херувимський - Діву; ясла - вмістилище, в них же лежить невмістимий Христос Бог» (ірмос 9-ї пісні канону). Пресвята Діва, яка безболісно народила Богонемовля, Сама, без сторонньої допомоги, «повила Його і поклала в яслах» (Лк. 2).
Але серед опівнічної тиші, коли все людство було охоплене глибоким гріховним сном, звістку про Різдво Спасителя світу почули пастухи, які перебували на нічній варті біля своєї отари. Їм постав Ангел Господній і сказав: «Не бійтеся: се бо благовіствую вам радість велику, яже буде всім людям, яко народився вам днесь Спаситель, Хто є Христос Господь, у граді Давидовому», і смиренні пастирі першими удостоїлися вклонитися заради порятунку людей тому, хто Зійшов до “рабія зрака”. Крім ангельського благовістя вифлеємським пастирям, Різдво Христове дивовижною зіркою сповістили волхвам, і в особі східних мудреців увесь язичницький світ, незримо для нього самого, схилив свої коліна перед істинним Спасителем світу, Боголюдиною. Увійшовши до місця, де було Немовля, волхви - «падше вклонилися Йому, і, відкривши скарби свої, принесли Йому дари, золото, і ливан, і смирну» (Мф. 2, 11).
На спомин Різдва у плоті Господа нашого Ісуса Христа встановлене Церквою свято. Початок його відноситься до часів Апостолів.
День Різдва Христового з давніх-давен прилічений Церквою до великих двунадесятих свят, згідно з Божественним свідоцтвом Євангелія, яке зображає радісну подію як найвизначнішу, найрадіснішу і найчудовішу. Так Різдво Христове, як подія найвища і надзвичайна, супроводжувалося чудесною звісткою пастирям і волхвам про всесвітню радість для всіх людей, «яко народився Спас», Ангельським славослів'ям народженому Спасу, поклонінням Йому пастирів і волхвів, побожним здивуванням багатьох, що чули слова пастирів про народжене Отроча, славою і хвалою Його від пастирів.
Згідно з Божественним свідченням Євангелія, отці Церкви у своїх Богомудрих писаннях зображають свято Різдва Христового як найбільше, всесвітнє й найрадісніше, що служить початком і підставою для інших свят.
Господь наш Іісус Христос, Спаситель світу, народився від Пресвятої Діви Марії за царювання імператора Августа (Октавія) в місті Вифлеємі. Август наказав зробити всенародний перепис у всій своїй імперії, до якої належала тоді й Палестина. У євреїв був звичай вести народні переписи за колінами, племенами і родами, кожне коліно і рід мали свої певні міста і прабатьківські місця, тому Преблагословенна Діва і праведний Йосип, як такі, що походили з роду Давида, мусили йти до Віфлеєма (міста Давида), щоб внести і свої імена до списку підданих кесаря.
У Вифлеємі вони не знайшли вже жодного вільного місця в міських готелях. У вапняковій печері, призначеній для стійла, серед сіна і соломи, розкиданих для корму і підстилки худобі, далеко від постійного місця проживання, серед чужих людей, в холодну зимову ніч, в обстановці, позбавленій не лише земної величі, а й навіть звичайної зручності, - народилася Боголюдина, Спаситель світу. «Таїнство дивне бачу і преславне, - зі здивуванням оспівує Свята Церква, - Небо - вертеп; Престол Херувимський - Діву; ясла - вмістилище, в них же лежить невмістимий Христос Бог» (ірмос 9-ї пісні канону). Пресвята Діва, яка безболісно народила Богонемовля, Сама, без сторонньої допомоги, «повила Його і поклала в яслах» (Лк. 2).
Але серед опівнічної тиші, коли все людство було охоплене глибоким гріховним сном, звістку про Різдво Спасителя світу почули пастухи, які перебували на нічній варті біля своєї отари. Їм постав Ангел Господній і сказав: «Не бійтеся: се бо благовіствую вам радість велику, яже буде всім людям, яко народився вам днесь Спаситель, Хто є Христос Господь, у граді Давидовому», і смиренні пастирі першими удостоїлися вклонитися заради порятунку людей тому, хто Зійшов до “рабія зрака”. Крім ангельського благовістя вифлеємським пастирям, Різдво Христове дивовижною зіркою сповістили волхвам, і в особі східних мудреців увесь язичницький світ, незримо для нього самого, схилив свої коліна перед істинним Спасителем світу, Боголюдиною. Увійшовши до місця, де було Немовля, волхви - «падше вклонилися Йому, і, відкривши скарби свої, принесли Йому дари, золото, і ливан, і смирну» (Мф. 2, 11).
На спомин Різдва у плоті Господа нашого Ісуса Христа встановлене Церквою свято. Початок його відноситься до часів Апостолів.
День Різдва Христового з давніх-давен прилічений Церквою до великих двунадесятих свят, згідно з Божественним свідоцтвом Євангелія, яке зображає радісну подію як найвизначнішу, найрадіснішу і найчудовішу. Так Різдво Христове, як подія найвища і надзвичайна, супроводжувалося чудесною звісткою пастирям і волхвам про всесвітню радість для всіх людей, «яко народився Спас», Ангельським славослів'ям народженому Спасу, поклонінням Йому пастирів і волхвів, побожним здивуванням багатьох, що чули слова пастирів про народжене Отроча, славою і хвалою Його від пастирів.
Згідно з Божественним свідченням Євангелія, отці Церкви у своїх Богомудрих писаннях зображають свято Різдва Христового як найбільше, всесвітнє й найрадісніше, що служить початком і підставою для інших свят.