- 24.04.2023
- 194 Перегляда
Радониця - день особливого всецерковного поминання спочилих на 9-й день після Великодня. У 2023 році припадає на 25 квітня. Він спеціально встановлений, щоб, з одного боку, відновити і надолужити щоденні заупокійні молитви, яких не було в період від Великого Четверга і всю Світлу седмицю. З іншого боку, це свято нагадує, що Великдень - це свято Перемоги Бога над смертю, і цього дня ми поділяємо цю велику радість із нашими спочилими близькими.
За свідченням святителя Іоанна Златоуста (IV ст.), це свято відзначали на християнських цвинтарях уже в давнину. Особливе місце Радониці в річному колі церковних свят - одразу після Світлого Великоднього тижня - нібито зобов'язує християн не заглиблюватися в переживання з приводу смерті близьких, а, навпаки, радіти їхньому народженню в інше життя - життя вічне. Перемога над смертю, здобута смертю і воскресінням Христа, витісняє смуток про тимчасову розлуку з рідними, і тому ми, за словом митрополита Антонія Сурозького, "з вірою, надією і пасхальною упевненістю стоїмо біля гробу покійних".
Зазвичай цього дня поновлюється звершення повної панахиди, до якої включаються і великодні піснеспіви. Віряни відвідують цвинтар - помолитися за покійних.
"Постараємося, скільки можливо, допомагати покійним, замість сліз, замість ридань, замість пишних гробниць - нашими за них молитвами, милостинями і приношеннями, щоб у такий спосіб і їм, і нам одержати обітовані блага", - пише святитель Іоанн Златоуст.
Молитва за покійних - це найбільше і найголовніше, що ми можемо зробити для тих, хто відійшов в інший світ.
Небіжчик не потребує ні труни, ні пам'ятника - все це данина традиціям, нехай і благочестивим. Але вічно жива душа покійного відчуває велику потребу в нашій постійній молитві, тому що сама вона не може творити добрих справ, якими була б у змозі умилостивити Бога.
Ось чому домашня молитва за близьких, молитва на цвинтарі біля могили покійного - обов'язок кожного православного християнина. Особливу допомогу покійним надає поминання в Церкві.
За свідченням святителя Іоанна Златоуста (IV ст.), це свято відзначали на християнських цвинтарях уже в давнину. Особливе місце Радониці в річному колі церковних свят - одразу після Світлого Великоднього тижня - нібито зобов'язує християн не заглиблюватися в переживання з приводу смерті близьких, а, навпаки, радіти їхньому народженню в інше життя - життя вічне. Перемога над смертю, здобута смертю і воскресінням Христа, витісняє смуток про тимчасову розлуку з рідними, і тому ми, за словом митрополита Антонія Сурозького, "з вірою, надією і пасхальною упевненістю стоїмо біля гробу покійних".
Зазвичай цього дня поновлюється звершення повної панахиди, до якої включаються і великодні піснеспіви. Віряни відвідують цвинтар - помолитися за покійних.
"Постараємося, скільки можливо, допомагати покійним, замість сліз, замість ридань, замість пишних гробниць - нашими за них молитвами, милостинями і приношеннями, щоб у такий спосіб і їм, і нам одержати обітовані блага", - пише святитель Іоанн Златоуст.
Молитва за покійних - це найбільше і найголовніше, що ми можемо зробити для тих, хто відійшов в інший світ.
Небіжчик не потребує ні труни, ні пам'ятника - все це данина традиціям, нехай і благочестивим. Але вічно жива душа покійного відчуває велику потребу в нашій постійній молитві, тому що сама вона не може творити добрих справ, якими була б у змозі умилостивити Бога.
Ось чому домашня молитва за близьких, молитва на цвинтарі біля могили покійного - обов'язок кожного православного християнина. Особливу допомогу покійним надає поминання в Церкві.