- 01.08.2023
- 121 Перегляд
2 серпня Православна Церква святкує пам'ять преподобномучеників Звіринецьких, частинка мощей яких перебуває в нашому храмі.
1888 року в одній із київських газет з'явилося повідомлення про відкриття 12 жовтня того ж року печери, розташованої неподалік від Свято-Троїцького монастиря на Звіринці. Першим відвідувачем новознайденої печери стала благочестива жінка на ім'я Феодосія Матвієнко, яка мешкала неподалік від цього місця. Їй не раз уві сні було видіння рухомої веселки, кінець якої впирався в те місце, в якому утворився печерний провал. Феодосія спустилася в цей провал і змогла першою побачити безліч людських решток, одні з яких були поховані в спеціальних нішах, а інші були розкидані вздовж усієї печери в різних положеннях, вочевидь, де кого застала смертна година. Щоб відслужити панахиду за душами знайдених нею спочилих у нововідкритій печері людей, Феодосія звернулася до братії Свято-Троїцького монастиря. Вислухавши її розповідь, деяким із братії з благословення настоятеля старця-архімандрита Іони було доручено обстежити печеру. У ній, разом із безліччю людських останків, було знайдено деталі чернечого одягу, парамани, хрести, шкіряні чернечі пояси, церковне начиння і посуд. Усе це вказувало на те, що знайдено не випадкове зібрання людських поховань, а один із стародавніх печерних монастирів, якими здавна славився Київ.
Через різні обставини деякий час не було можливості впритул зайнятися дослідженням знайденої стародавньої обителі. Лише 1911 року духівник Свято-Троїцького Іонинського монастиря ігумен Валентин (Коротенко), побудувавши собі на печерах невеличкий курінь, переселяється в нього, потерпаючи від спеки, холоду та всяких поневірянь, щоб охороняти недоторканно нову святиню, яка містила в собі, безсумнівно, стародавні чернечі поховання і щоб тут же служити панахиди за похованими, як про це часто просили прочани, які туди приходили, і в такий спосіб поклав початок новому скиту.
22 жовтня 1911 року на свято Казанської ікони Божої Матері у Свято-Троїцькому храмі Іонинського монастиря отець Валентин познайомився зі старшим радником Київського губернського управління, князем Володимиром Давидовичем Жеваховим, повідавши йому про новознайдений стародавній печерний Звіринецький монастир. На його особисті кошти було взято в оренду землю над печерами, і з благословення Високопреосвященнішого Митрополита Київського і Галицького Флавіана (Городецького) проведено археологічні розкопки.
Результат копіткої роботи археологів був представлений у книзі І.М. Каманіна "Звіринецькі печери в Києві, їхня старовинність і святість", виданій із благословення Високопреосвященнішого Митрополита Флавіна в друкарні Києво-Печерської Лаври в 1914 році, і яка отримала схвальні відгуки наукової критики.
Незважаючи на те, що в Звіринецьких печерах було знайдено 48 ніш-могил, у яких налічувалося 96 похованих, а також безліч людських решток, які, як уже згадувалося, лежали в різних положеннях уздовж усього печерного проходу (свідоцтво того, що над цими людьми не було здійснено обряд поховання), імен спочилої братії цього печерного монастиря історичні документи до нас не донесли. Так би їх ніхто і не впізнав, якби не збережені на глиняному ґрунті печерних проходів написи і написаний над жертовником печерного вівтаря унікальний синодик, що складається з семи імен звіринецьких ігуменів.
З цього синодика стало відомо, що першим ігуменом Звіринецького печерного монастиря і, треба думати, його улаштовувачем від часу заснування - в самому кінці Х століття - був такий собі Леонтій.
Подальшими ігуменами Звіринецького монастиря були Маркіян, Михаїл (згодом єпископ Юрієвський), Софроній, Міна (згодом єпископ Полоцький), Климент, Мануїл і Лазар.
Крім згаданих у вівтарному синодику імен звіринецьких ігуменів, збереглися також написи над нішами-усипальницями Феодора Каліки, Андроніка Печерника та Іоанна.
Практично одразу після відкриття Звіринецьких печер 1888 року це місце стало притягувати до себе величезну кількість вірян.
На жаль, багато сторінок з історії стародавнього печерного монастиря святого Михаїла на Звіринецькій горі й донині залишаються для нас прихованими. Але навіть і ті відгомони подвигу його стародавніх насельників, які крізь віки донесли до наших днів Звіринецькі печери, складають у душах віруючих людей, які споглядають на них, почуття глибокого і благоговійного трепету перед святістю життя тих, чиї мощі зберігає це святе місце.
1888 року в одній із київських газет з'явилося повідомлення про відкриття 12 жовтня того ж року печери, розташованої неподалік від Свято-Троїцького монастиря на Звіринці. Першим відвідувачем новознайденої печери стала благочестива жінка на ім'я Феодосія Матвієнко, яка мешкала неподалік від цього місця. Їй не раз уві сні було видіння рухомої веселки, кінець якої впирався в те місце, в якому утворився печерний провал. Феодосія спустилася в цей провал і змогла першою побачити безліч людських решток, одні з яких були поховані в спеціальних нішах, а інші були розкидані вздовж усієї печери в різних положеннях, вочевидь, де кого застала смертна година. Щоб відслужити панахиду за душами знайдених нею спочилих у нововідкритій печері людей, Феодосія звернулася до братії Свято-Троїцького монастиря. Вислухавши її розповідь, деяким із братії з благословення настоятеля старця-архімандрита Іони було доручено обстежити печеру. У ній, разом із безліччю людських останків, було знайдено деталі чернечого одягу, парамани, хрести, шкіряні чернечі пояси, церковне начиння і посуд. Усе це вказувало на те, що знайдено не випадкове зібрання людських поховань, а один із стародавніх печерних монастирів, якими здавна славився Київ.
Через різні обставини деякий час не було можливості впритул зайнятися дослідженням знайденої стародавньої обителі. Лише 1911 року духівник Свято-Троїцького Іонинського монастиря ігумен Валентин (Коротенко), побудувавши собі на печерах невеличкий курінь, переселяється в нього, потерпаючи від спеки, холоду та всяких поневірянь, щоб охороняти недоторканно нову святиню, яка містила в собі, безсумнівно, стародавні чернечі поховання і щоб тут же служити панахиди за похованими, як про це часто просили прочани, які туди приходили, і в такий спосіб поклав початок новому скиту.
22 жовтня 1911 року на свято Казанської ікони Божої Матері у Свято-Троїцькому храмі Іонинського монастиря отець Валентин познайомився зі старшим радником Київського губернського управління, князем Володимиром Давидовичем Жеваховим, повідавши йому про новознайдений стародавній печерний Звіринецький монастир. На його особисті кошти було взято в оренду землю над печерами, і з благословення Високопреосвященнішого Митрополита Київського і Галицького Флавіана (Городецького) проведено археологічні розкопки.
Результат копіткої роботи археологів був представлений у книзі І.М. Каманіна "Звіринецькі печери в Києві, їхня старовинність і святість", виданій із благословення Високопреосвященнішого Митрополита Флавіна в друкарні Києво-Печерської Лаври в 1914 році, і яка отримала схвальні відгуки наукової критики.
Незважаючи на те, що в Звіринецьких печерах було знайдено 48 ніш-могил, у яких налічувалося 96 похованих, а також безліч людських решток, які, як уже згадувалося, лежали в різних положеннях уздовж усього печерного проходу (свідоцтво того, що над цими людьми не було здійснено обряд поховання), імен спочилої братії цього печерного монастиря історичні документи до нас не донесли. Так би їх ніхто і не впізнав, якби не збережені на глиняному ґрунті печерних проходів написи і написаний над жертовником печерного вівтаря унікальний синодик, що складається з семи імен звіринецьких ігуменів.
З цього синодика стало відомо, що першим ігуменом Звіринецького печерного монастиря і, треба думати, його улаштовувачем від часу заснування - в самому кінці Х століття - був такий собі Леонтій.
Подальшими ігуменами Звіринецького монастиря були Маркіян, Михаїл (згодом єпископ Юрієвський), Софроній, Міна (згодом єпископ Полоцький), Климент, Мануїл і Лазар.
Крім згаданих у вівтарному синодику імен звіринецьких ігуменів, збереглися також написи над нішами-усипальницями Феодора Каліки, Андроніка Печерника та Іоанна.
Практично одразу після відкриття Звіринецьких печер 1888 року це місце стало притягувати до себе величезну кількість вірян.
На жаль, багато сторінок з історії стародавнього печерного монастиря святого Михаїла на Звіринецькій горі й донині залишаються для нас прихованими. Але навіть і ті відгомони подвигу його стародавніх насельників, які крізь віки донесли до наших днів Звіринецькі печери, складають у душах віруючих людей, які споглядають на них, почуття глибокого і благоговійного трепету перед святістю життя тих, чиї мощі зберігає це святе місце.