Меню
Назад » » 2023 » Січень » 21

Преподобний Іона Київський

22 січня вшановується пам'ять Преподобного Іони Київського.

1802 року в сім'ї Павла та Пелагеї Мірошниченків народився син, його назвали Іоанном. Сім'я Мірошниченків жила в бідності, і батьки Іоанна не могли дати йому хорошої освіти. Єдиним, чого він навчився, було читання. Як більшість інших дітей його стану, вчився читати він за Часословом і Псалтирем. Від природи він був обдарований Господом високими і багатими розумовими здібностями і твердою пам'яттю. З дитинства він любив читання книг, особливо релігійно-моральних, і читав дуже багато.

Будучи з малих років вельми набожним, Іоанн Мірошниченко дуже часто відвідував монастирі та спочатку оселився як послушник у старця Серафима, який жив у Саровській пустелі Тамбовської єпархії. Послушник Іоанн прожив на послуху у Старця вісім років. За цей час він навчився творення розумної молитви. Тоді й було покладено основу його духовного життя.  Преподобний Серафим благословив Іоанна йти до Брянської Білоберезької пустелі, куди, згідно з волею старця, він вступив послушником 1836 року. Через сім років, 1843 року, Іоанн Мірошниченко прийняв чернецтво з ім'ям Іони та 1845 року його висвятили в сан ієродиякона. 

Проводячи життя в обителі в суворих подвигах посту і стриманості, в постійній молитві і богомисленні, Іона розвинув у собі високий ступінь самозаглиблення, ретельно стежив за своїм внутрішнім життям і духовним розвитком. Тут же він удостоївся особливого бачення, що вплинуло на його подальше життя, яке він зрозумів як веління Промислу взяти на себе справу влаштування на берегах Дніпра нового монастиря. Він вирішив піти до Києва.

У 1851 році отця Іону зустрів Київський митрополит Філарет, за його волею і бажанням у серпні того самого року ієродиякона Іону було переведено до Київського Нікольського монастиря. Потім 1858 року його висвятили в сан ієромонаха, і через два роки, 1860 року, перевели в число братів Києво-Видубецького монастиря, розташованого на одній із вельми мальовничих околиць Києва, на так званому Звіринці. Уже в цей час ієромонах Іона виділявся своєю духовною досвідченістю і благочестивим життям, і багато киян шукали нагоди отримати пораду і настанову у отця Іони, бути його духовними чадами.

Серед численних духовних дочок о. Іони була і дружина тодішнього київського генерал-губернатора княгиня Васильчикова, яку вельми поважав отець Іона і яка багато сприяла і допомагала йому, особливо в побудові Троїцької обителі. У 1867 році побудовано було дерев'яну церкву в ім'я Святої Трійці, яку 1871 року замінено великим і чудовим кам'яним храмом. Княгиня Васильчикова пожертвувала від себе монастирю дачу в 55 десятин землі поблизу Києва. З цього ж часу новий монастир поступово стає великим власником землі: частиною - через пожертвування, частиною - через купівлю, де ченці ведуть зразкове сільське господарство. У серпні 1872 року о. Іона зведений у сан ігумена. Указом Священного Синоду від 17 січня 1886 року о. Іона призначений настоятелем Києво-Печерської лаври. Піздніше він був призначений настоятелем Києво-Межигірського Спасо-Преображенського монастиря зі зведенням у сан архімандрита. Резолюцією Київського митрополита Іоанікія від 9 грудня 1899 року отець Іона через старість і хворобу був звільнений від управління Свято-Троїцьким монастирем і залишений лише настоятелем його.

Незважаючи на свій похилий - понад 100 років - вік, о. Іона майже до останніх днів свого земного життя зберіг бадьорість духу і виявляв властиву йому енергію, цілком спрямовану на справу благоустрою Свято-Троїцької обителі. Останні два роки свого життя він страждав на невиліковну і тяжку хворобу, від якої і зліг у ліжко після 1901 року.

Незважаючи на повний занепад фізичних сил, він майже до самої смерті приймав народ і залишив усім, хто його знав, високий урок духовного бдіння, самовідданої праці на славу Божу. Глибокий старець, великий діяч архімандрит Іона, в схимі Петро, мирно спочив у Господі 9 (22 за новим стилем) січня 1902 року.

Життя і справи старця Іони, який прожив понад сто років, високо повчальні і наочно свідчать, як багато може досягти за умови енергії, самовідданої діяльності та любові до справи людина. Заснована ним Свято-Троїцька обитель назавжди стала пристанню порятунку, де панує дух смиренності та слухняності, дух щирого братолюбства і цілковитої відданості волі Божій.
Никто не решился оставить свой комментарий.
Будь-те первым, поделитесь мнением с остальными.
avatar