- 23.08.2024
- 79 Переглядів
24 серпня Православна Церква вшановує преподобного Iоанна, затворника Святогірського.
У миру Іван Крюков, народився в Курську в сім’ї міщан 1795 року. З дитинства горів любов’ю до чернецтва і подвижництва. У віці дев’яти років Іван був відданий на навчання майстру з виготовлення кахлів, довгий час переносив жахливу жорстокість свого господаря. За деякий час після завершення учнівства він одружився з примусу своєї матері, відкрив власну майстерню з виготовлення кахельних печей, а трохи згодом – два заїжджі двори та корчму. Після смерті дружини, у 38-річному віці, вступив до Глинської пустині Курської єпархії, під керівництво старця-ігумена Філарета.
Півтора року був послушником, після чого отримав право носити рясу. Від самого вступу в монастир Іван Крюков вирізнявся простотою і щирістю, старанністю і невтомністю в молитві, яку супроводжував багатьма земними поклонами. Уже в послушницький період Іоанн прославився здатністю зцілювати хворих. У монастирі він опанував грамоту. Через 7 років його постригли в мантію з ім’ям Іоанникія і призначили економом обителі. Провівши 11 років у цій обителі та досягнувши в ній духовного успіху, разом із частиною Глинської братії на чолі з ієромонахом Арсенієм, він отримав запрошення від настоятеля стародавньої Успенської Святогірської пустині Харківської єпархії.
У Святогірській обителі він був залишений на посаді економа і багато потрудився для благоустрою Святогір’я.
Трохи згодом Іоанникія висвятили на ієромонаха і визначили духівником до прочан. На цій посаді він бере активну участь у відновленні підземних ходів. Працюючи в печерах з їхнього розчищення, він полюбив одну з крейдяних келій, у якій зачинився 1850 року, а через два роки прийняв схиму. Про відхід святого Іоанна в затвор Немирович-Данченко пише таке:
“Переконавшись, що Іоанникій не звеличується, а жадає подвигу, Арсеній наказав йому зачинитися в простій житловій келії і замкнути віконниці. Важко було здолати Іоанникію спочатку жах самотності, особливо ночами. Але він звик і потім перебрався в крейдяну скелю. Настоятель усе ще відмовляв його. Стояли холоди, печі там не було, і влаштовувати її не дозволялося. Нарешті, йому дозволили зачинитися зовсім. Ввели в крейдяну печеру – і замкнули на замок. У дверях було пророблено мале віконце для передачі їжі та пиття.
Холод стояв там, як у льодовику…. Так минув цілий рік безвихідного перебування в затворі, найважчий рік, тому що тіло заточника ще тільки звикало до вогкості й холоду… Пробували його випробовувати – виводили на світло, наказували залишитися, але Іоанникій незмінно йшов назад. Так минуло ще шість місяців, після закінчення яких його постригли в схиму і знову назвали Іоанном”.
У таких трудах прожив подвижник у затворі 17 років, причому перші 5 років – без пічного опалення. Раз на місяць святий залишав затвор, щоб причаститися Святих Тайн у монастирській церкві. Братія монастиря звинувачувала подвижника в гордості та знущалася з нього, але Іоанн здобув багато шанувальників серед мирян.
Із середини 1850-х років Іоанн причащався раз на тиждень, після служби благословляв натовп народу, що юрмився в церкві, заради бесід із відвідувачами відчиняв двері своєї келії.
За подвижницьку, самовіддану любов до Бога і ближніх Господь за земного ще його життя сподобив його благодатних дарів безперервної молитви, дару міркування, прозорливості, дару цілительства і чудотворення. Від постійного перебування в темряві подвижник осліп, і в останні роки життя міг творити лише безперестанну Ісусову молитву.
За тиждень до смерті, зберігаючи послух волі настоятеля, тяжко хворого старця було перевезено на лікарняний монастирський хутір Охтирської Божої Матері, де 11 серпня 1867 року він мирно помер. Преподобний Іоанн був похований біля вівтаря лікарняної церкви.
Широке народне шанування Іоанна почалося з дня його смерті. Біля мощей святого відбулося безліч чудесних зцілень, запис яких вівся в монастирі. Після більшовицького перевороту 1917 року, незважаючи на перешкоди, чинені владою, паломництва до могили Іоанна тривали.
24 серпня 1995 року, в день кончини, в рік 200-річчя від дня народження, відбулося прославлення подвижника Іоанна, затворника Святогірського, для місцевого шанування в лику преподобних Українською Православною Церквою. Зі встановленням у 2003 році Собору Курських святих преподобний Іоанн був включений і до нього.
Всечесна глава його побожно зберігається у Свято-Успенському соборі Святогірської Лаври, де щотижня щочетверга перед Літургією служиться молебень біля раки святого, від якого подаються зцілення і допомога всім, хто з вірою припливає. Щорічно в день пам’яті преподобного – 24 серпня звершується хресний хід навколо обителі з його мощами, на який збирається до десяти тисяч паломників.
У миру Іван Крюков, народився в Курську в сім’ї міщан 1795 року. З дитинства горів любов’ю до чернецтва і подвижництва. У віці дев’яти років Іван був відданий на навчання майстру з виготовлення кахлів, довгий час переносив жахливу жорстокість свого господаря. За деякий час після завершення учнівства він одружився з примусу своєї матері, відкрив власну майстерню з виготовлення кахельних печей, а трохи згодом – два заїжджі двори та корчму. Після смерті дружини, у 38-річному віці, вступив до Глинської пустині Курської єпархії, під керівництво старця-ігумена Філарета.
Півтора року був послушником, після чого отримав право носити рясу. Від самого вступу в монастир Іван Крюков вирізнявся простотою і щирістю, старанністю і невтомністю в молитві, яку супроводжував багатьма земними поклонами. Уже в послушницький період Іоанн прославився здатністю зцілювати хворих. У монастирі він опанував грамоту. Через 7 років його постригли в мантію з ім’ям Іоанникія і призначили економом обителі. Провівши 11 років у цій обителі та досягнувши в ній духовного успіху, разом із частиною Глинської братії на чолі з ієромонахом Арсенієм, він отримав запрошення від настоятеля стародавньої Успенської Святогірської пустині Харківської єпархії.
У Святогірській обителі він був залишений на посаді економа і багато потрудився для благоустрою Святогір’я.
Трохи згодом Іоанникія висвятили на ієромонаха і визначили духівником до прочан. На цій посаді він бере активну участь у відновленні підземних ходів. Працюючи в печерах з їхнього розчищення, він полюбив одну з крейдяних келій, у якій зачинився 1850 року, а через два роки прийняв схиму. Про відхід святого Іоанна в затвор Немирович-Данченко пише таке:
“Переконавшись, що Іоанникій не звеличується, а жадає подвигу, Арсеній наказав йому зачинитися в простій житловій келії і замкнути віконниці. Важко було здолати Іоанникію спочатку жах самотності, особливо ночами. Але він звик і потім перебрався в крейдяну скелю. Настоятель усе ще відмовляв його. Стояли холоди, печі там не було, і влаштовувати її не дозволялося. Нарешті, йому дозволили зачинитися зовсім. Ввели в крейдяну печеру – і замкнули на замок. У дверях було пророблено мале віконце для передачі їжі та пиття.
Холод стояв там, як у льодовику…. Так минув цілий рік безвихідного перебування в затворі, найважчий рік, тому що тіло заточника ще тільки звикало до вогкості й холоду… Пробували його випробовувати – виводили на світло, наказували залишитися, але Іоанникій незмінно йшов назад. Так минуло ще шість місяців, після закінчення яких його постригли в схиму і знову назвали Іоанном”.
У таких трудах прожив подвижник у затворі 17 років, причому перші 5 років – без пічного опалення. Раз на місяць святий залишав затвор, щоб причаститися Святих Тайн у монастирській церкві. Братія монастиря звинувачувала подвижника в гордості та знущалася з нього, але Іоанн здобув багато шанувальників серед мирян.
Із середини 1850-х років Іоанн причащався раз на тиждень, після служби благословляв натовп народу, що юрмився в церкві, заради бесід із відвідувачами відчиняв двері своєї келії.
За подвижницьку, самовіддану любов до Бога і ближніх Господь за земного ще його життя сподобив його благодатних дарів безперервної молитви, дару міркування, прозорливості, дару цілительства і чудотворення. Від постійного перебування в темряві подвижник осліп, і в останні роки життя міг творити лише безперестанну Ісусову молитву.
За тиждень до смерті, зберігаючи послух волі настоятеля, тяжко хворого старця було перевезено на лікарняний монастирський хутір Охтирської Божої Матері, де 11 серпня 1867 року він мирно помер. Преподобний Іоанн був похований біля вівтаря лікарняної церкви.
Широке народне шанування Іоанна почалося з дня його смерті. Біля мощей святого відбулося безліч чудесних зцілень, запис яких вівся в монастирі. Після більшовицького перевороту 1917 року, незважаючи на перешкоди, чинені владою, паломництва до могили Іоанна тривали.
24 серпня 1995 року, в день кончини, в рік 200-річчя від дня народження, відбулося прославлення подвижника Іоанна, затворника Святогірського, для місцевого шанування в лику преподобних Українською Православною Церквою. Зі встановленням у 2003 році Собору Курських святих преподобний Іоанн був включений і до нього.
Всечесна глава його побожно зберігається у Свято-Успенському соборі Святогірської Лаври, де щотижня щочетверга перед Літургією служиться молебень біля раки святого, від якого подаються зцілення і допомога всім, хто з вірою припливає. Щорічно в день пам’яті преподобного – 24 серпня звершується хресний хід навколо обителі з його мощами, на який збирається до десяти тисяч паломників.