- 12.01.2024
- 94 Перегляда
13 січня Православна Церква вшановує преподобну Меланію Римляниню.
Преподобна Меланія, перша зі шляхетних римлянок, яка "з юних років прагнула до Христа, жадаючи тілесної непорочності й уражена Божественною любов'ю", народилася в християнській родині. Батьки її - люди імениті й багаті - бачили в дочці спадкоємицю і продовжувачку роду. У чотирнадцять років Меланію проти своєї волі видали заміж за знатного юнака Апініана. Від самого початку спільного життя свята благала чоловіка жити з нею в непорочності або відпустити незаплямованою і тілом і душею. Апініан відповідав: "Коли за велінням Господа ми матимемо двох дітей у спадкоємці своєму майну, тоді разом зречемося світу". Незабаром свята Меланія народила дівчинку, яку молоді батьки присвятили Богові. Продовжуючи жити в шлюбі, Меланія таємно носила волосяницю і проводила ночі в молитвах. Другі пологи Меланії були передчасними і болісними. Народився хлопчик, його хрестили, і він відразу відійшов до Господа. Бачачи страждання своєї дружини, блаженний Апініан просив Бога зберегти життя святої Меланії і дав обітницю провести залишок спільного життя в непорочності. Одужавши, свята зняла назавжди свій шовковий одяг. Незабаром померла їхня донька.
Тим часом батьки святих опиралися їхньому бажанню присвятити себе Богові. Тільки, коли батька Меланії спіткала смертельна хвороба, він просив у них вибачення і закликав слідувати обраним ними шляхом, просячи про нього молитися.
Святі тут же залишили місто Рим, і для них почалося нове життя, цілком присвячене служінню Богові. Апініану було на той час 24 роки, а Меланії - 20. Вони стали відвідувати хворих, приймати мандрівників, щедро допомагати бідним. Обходили в'язниці, місця заслань і копальні та звільняли нещасних, що утримувалися там за борги. Продавши маєтки в Італії та Іспанії, вони щедрою рукою допомагали старцям і монастирям, купуючи для останніх землі в Месопотамії, Сирії, Єгипті, Фінікії та Палестині. На їхні кошти було побудовано багато храмів і лікарень. Церкви Заходу і Сходу отримували від них благодіяння. Коли вони, покинувши батьківщину, відпливли до Африки, під час плавання почалася сильна буря. Моряки говорили, що це гнів Божий, але блаженна Меланія сказала, щоб вони віддали корабель волі Того, хто несе його. Хвилі прибили корабель до острова, на якому стояло місто, обложене варварами. Осаджувачі вимагали від жителів викуп, погрожуючи місту знищенням. Святі внесли потрібні гроші, і тим врятували від загибелі місто і його жителів.
Прибувши до Африки, вони і там надавали допомогу всім нужденним. З благословення місцевих єпископів жертвували на церкви та монастирі. Водночас свята Меланія продовжувала упокорювати плоть свою суворим постом, а душу утверджувала невпинним читанням Слова Божого, переписуючи священні книжки й роздаючи незаможним. Вона сама пошила волосяницю і, не знімаючи, носила її.
В Африці святі пробули 7 років, а потім, звільнившись, за заповіддю Христовою, від усіх своїх багатств, попрямували до Єрусалима. Дорогою, в Олександрії, їх прийняв святий єпископ Кирило, і вони зустрілися в храмі зі святим старцем Несторієм, який мав дар пророцтва і зцілення. Старець звернувся до них, втішаючи і закликаючи до мужності, терпіння в очікуванні Слави Небесної. В Єрусалимі святі роздали бідним золото, що залишилося в них, і проводили дні свої в убогості й молитві. Після недовгої подорожі до Єгипту, де святі відвідали багатьох отців-пустельників, свята Меланія замкнулася в самотній келії, на горі Оливній, лише зрідка бачачись зі святим Апініаном. Поступово біля келії виник монастир, де зібралося до дев'яноста дів. Свята Меланія, зі смирення, не погодилася бути його ігуменею і, як і раніше, жила і молилася на самоті. У повчаннях свята Меланія закликала сестер не спати і молитися, оберігати свої помисли і зігрівати насамперед любов до Бога і одна до одної, дотримуючись святої Православної віри і чистоти душевної і тілесної. Особливо умовляла їх бути слухняними волі Божій. Нагадуючи слова апостола, радила дотримуватися посту "не з прикрістю і не з примусом, бо тих, хто доброзичливо дає, любить Бог". В обителі її стараннями було побудовано молитовню і вівтар, де поховали мощі святих: пророка Божого Захарії, святого Першомученика Стефана і Сорока святих, які прийняли муку в Севастії. До цього часу святий Апініан відійшов до Господа. Свята Меланія поховала мощі блаженного і провела близько чотирьох років біля цього місця в пості та безперестанній молитві.
Свята побажала побудувати чоловічий монастир на горі Вознесіння Христового. Господь благословив її задум, пославши христолюбця, який дав кошти на монастир. Прийнявши їх із радістю, свята Меланія в один рік здійснила цю велику справу. У спорудженому нею монастирі, святі мужі стали невпинно підносити молитви свої Богу в церкві Вознесіння Христового. Закінчивши свої труди, блаженна покинула Єрусалим, відбувши до Константинополя до свого дядька-язичника, в надії врятувати його душу. Дорогою вона молилася біля мощей святого Лаврентія, на місці його мучеництва, і отримала добре знамення. Прибувши до Константинополя, свята знайшла там свого дядька в хворобі і розмовляла з ним. Під впливом її бесід хворий залишив язичництво і помер християнином. У той час багатьох жителів столиці бентежило єретичне вчення Несторія. Свята Меланія приймала всіх, хто звертався до неї. Багато чудес сталося за молитвами блаженної. Повернувшись у свій монастир, угодниця Божа відчула наближення смерті й оголосила про це пресвітеру та сестрам. У глибокій скорботі та сльозах вислухали вони її останні настанови. Попросивши їхніх молитов і заповідавши дотримуватися чистоти, з радістю долучившись Святих Тайн, покірливо й спокійно свята Меланія віддала душу свою Господу. Це було в 439 році.
Преподобна Меланія, перша зі шляхетних римлянок, яка "з юних років прагнула до Христа, жадаючи тілесної непорочності й уражена Божественною любов'ю", народилася в християнській родині. Батьки її - люди імениті й багаті - бачили в дочці спадкоємицю і продовжувачку роду. У чотирнадцять років Меланію проти своєї волі видали заміж за знатного юнака Апініана. Від самого початку спільного життя свята благала чоловіка жити з нею в непорочності або відпустити незаплямованою і тілом і душею. Апініан відповідав: "Коли за велінням Господа ми матимемо двох дітей у спадкоємці своєму майну, тоді разом зречемося світу". Незабаром свята Меланія народила дівчинку, яку молоді батьки присвятили Богові. Продовжуючи жити в шлюбі, Меланія таємно носила волосяницю і проводила ночі в молитвах. Другі пологи Меланії були передчасними і болісними. Народився хлопчик, його хрестили, і він відразу відійшов до Господа. Бачачи страждання своєї дружини, блаженний Апініан просив Бога зберегти життя святої Меланії і дав обітницю провести залишок спільного життя в непорочності. Одужавши, свята зняла назавжди свій шовковий одяг. Незабаром померла їхня донька.
Тим часом батьки святих опиралися їхньому бажанню присвятити себе Богові. Тільки, коли батька Меланії спіткала смертельна хвороба, він просив у них вибачення і закликав слідувати обраним ними шляхом, просячи про нього молитися.
Святі тут же залишили місто Рим, і для них почалося нове життя, цілком присвячене служінню Богові. Апініану було на той час 24 роки, а Меланії - 20. Вони стали відвідувати хворих, приймати мандрівників, щедро допомагати бідним. Обходили в'язниці, місця заслань і копальні та звільняли нещасних, що утримувалися там за борги. Продавши маєтки в Італії та Іспанії, вони щедрою рукою допомагали старцям і монастирям, купуючи для останніх землі в Месопотамії, Сирії, Єгипті, Фінікії та Палестині. На їхні кошти було побудовано багато храмів і лікарень. Церкви Заходу і Сходу отримували від них благодіяння. Коли вони, покинувши батьківщину, відпливли до Африки, під час плавання почалася сильна буря. Моряки говорили, що це гнів Божий, але блаженна Меланія сказала, щоб вони віддали корабель волі Того, хто несе його. Хвилі прибили корабель до острова, на якому стояло місто, обложене варварами. Осаджувачі вимагали від жителів викуп, погрожуючи місту знищенням. Святі внесли потрібні гроші, і тим врятували від загибелі місто і його жителів.
Прибувши до Африки, вони і там надавали допомогу всім нужденним. З благословення місцевих єпископів жертвували на церкви та монастирі. Водночас свята Меланія продовжувала упокорювати плоть свою суворим постом, а душу утверджувала невпинним читанням Слова Божого, переписуючи священні книжки й роздаючи незаможним. Вона сама пошила волосяницю і, не знімаючи, носила її.
В Африці святі пробули 7 років, а потім, звільнившись, за заповіддю Христовою, від усіх своїх багатств, попрямували до Єрусалима. Дорогою, в Олександрії, їх прийняв святий єпископ Кирило, і вони зустрілися в храмі зі святим старцем Несторієм, який мав дар пророцтва і зцілення. Старець звернувся до них, втішаючи і закликаючи до мужності, терпіння в очікуванні Слави Небесної. В Єрусалимі святі роздали бідним золото, що залишилося в них, і проводили дні свої в убогості й молитві. Після недовгої подорожі до Єгипту, де святі відвідали багатьох отців-пустельників, свята Меланія замкнулася в самотній келії, на горі Оливній, лише зрідка бачачись зі святим Апініаном. Поступово біля келії виник монастир, де зібралося до дев'яноста дів. Свята Меланія, зі смирення, не погодилася бути його ігуменею і, як і раніше, жила і молилася на самоті. У повчаннях свята Меланія закликала сестер не спати і молитися, оберігати свої помисли і зігрівати насамперед любов до Бога і одна до одної, дотримуючись святої Православної віри і чистоти душевної і тілесної. Особливо умовляла їх бути слухняними волі Божій. Нагадуючи слова апостола, радила дотримуватися посту "не з прикрістю і не з примусом, бо тих, хто доброзичливо дає, любить Бог". В обителі її стараннями було побудовано молитовню і вівтар, де поховали мощі святих: пророка Божого Захарії, святого Першомученика Стефана і Сорока святих, які прийняли муку в Севастії. До цього часу святий Апініан відійшов до Господа. Свята Меланія поховала мощі блаженного і провела близько чотирьох років біля цього місця в пості та безперестанній молитві.
Свята побажала побудувати чоловічий монастир на горі Вознесіння Христового. Господь благословив її задум, пославши христолюбця, який дав кошти на монастир. Прийнявши їх із радістю, свята Меланія в один рік здійснила цю велику справу. У спорудженому нею монастирі, святі мужі стали невпинно підносити молитви свої Богу в церкві Вознесіння Христового. Закінчивши свої труди, блаженна покинула Єрусалим, відбувши до Константинополя до свого дядька-язичника, в надії врятувати його душу. Дорогою вона молилася біля мощей святого Лаврентія, на місці його мучеництва, і отримала добре знамення. Прибувши до Константинополя, свята знайшла там свого дядька в хворобі і розмовляла з ним. Під впливом її бесід хворий залишив язичництво і помер християнином. У той час багатьох жителів столиці бентежило єретичне вчення Несторія. Свята Меланія приймала всіх, хто звертався до неї. Багато чудес сталося за молитвами блаженної. Повернувшись у свій монастир, угодниця Божа відчула наближення смерті й оголосила про це пресвітеру та сестрам. У глибокій скорботі та сльозах вислухали вони її останні настанови. Попросивши їхніх молитов і заповідавши дотримуватися чистоти, з радістю долучившись Святих Тайн, покірливо й спокійно свята Меланія віддала душу свою Господу. Це було в 439 році.