- Вчора
- 13 Переглядів
6 жовтня Православна Церква вшановує пам'ять преподобної Єлени Флорівської, частинка мощів якої знаходиться в нашому храмі.
У першій половині XIX століття в монастирі закінчила свій земний шлях преподобна Єлена Києво-Флорівська, в миру Катерина Олексіївна Бехтєєва. Вона народилася в 1756 році в знатній сім’ї в місті Задонську. Другом Бехтєєвих був святитель Тихон Задонський († 1783 р.), спілкування з яким вплинуло на бажання юної Катерини обрати чернецтво.
У 1774 році дівчина таємно пішла у Воронезький жіночий монастир. Генерал Олексій Бехтєєв зумів відшукати дочку, але, послухавши слова ігумені, яку юна подвижниця попросила про заступництво, пробачив Катерину та прийняв її вибір. Коли, згідно з заповітом, роздавали речі покійного святителя Тихона біднякам, черниці Єлені, по її старанним молитвам, дістався гроб, не використаний під час поховання владики. Приготований самим архіпастирем, він не вмістив його тіло в повному архієрейському облаченні.
Бачачи особливе благочестя матінки Єлени, до неї по поради щодо духовного життя стали звертатися миряни. Це викликало заздрість ігумені, і вона звела наклеп на матінку Єлену та домоглася вигнання її із монастиря. Укріплюючи подвижницю, їй явився уві сні святитель Тихон і обіцяв: «Я тебе за твою втрату винагороджу втіхою, якої не чекаєш». Щоб підтримати невинну діву, разом з нею покинула обитель близька їй черниця Євгенія.
Духовні сестри зняли житло під Києвом і щодня відвідували Києво-Печерську Лавру. Коли закінчився передбачений законом строк вигнання за уявні провини, сестри придбали келію у Флорівській обителі. Проте лаврський старець Михаїл не благословив поселятися там, сказавши, що ця келія незручна. Пожежа Подолу 1811 року знищила цю келію і підтвердила пророцтво старця.
Через чутки, що монастир відновлюватися не буде, сестри пішли до Воронежа. Але, отримавши звістки про відновлення обителі і запрошення до неї, вони повернулися в Київ й привезли з собою гроб святителя Тихона. З плином часу нова келія сестер згоріла, і їм знову довелося винаймати житло за містом.
Одного разу в Лаврі матінку Єлену зустрів знайомий, знатний мешканець Воронежа. Він умовив Київського митрополита Серапіона допомогти двом черницям отримати нову келію в монастирі. Але прямим виконавцем прохання став вже наступник владики Серапіона, митрополит Євгеній (Болховітінов), далекий родич матінки Єлени. Так закінчилися багаторічні випробування. Наклеп, поневіряння, злидні, голод, життя вдалині від бажаних обителей, — все це подвижниця перетерпіла зі смиренням і вірою.
У 1834 році преподобна Єлена спочила. Згідно з заповітом, її поховали у гробі святителя Тихона. Цю цікаву обставину було зазначено в епітафії на надгробній плиті. У 1890 році зі слів Флорівської стариці, черниці Євгенії Ткачової, було складено і видано життєпис преподобної Єлени. Пам’ять подвижниці шанувалася служінням замовних панахид.
9 липня 2009 року Священний Синод УПЦ прийняв рішення про канонізацію преподобної Єлени. 17 серпня того ж року мощі подвижниці були знайдені і перенесені до Вознесенського собору монастиря.
У першій половині XIX століття в монастирі закінчила свій земний шлях преподобна Єлена Києво-Флорівська, в миру Катерина Олексіївна Бехтєєва. Вона народилася в 1756 році в знатній сім’ї в місті Задонську. Другом Бехтєєвих був святитель Тихон Задонський († 1783 р.), спілкування з яким вплинуло на бажання юної Катерини обрати чернецтво.
У 1774 році дівчина таємно пішла у Воронезький жіночий монастир. Генерал Олексій Бехтєєв зумів відшукати дочку, але, послухавши слова ігумені, яку юна подвижниця попросила про заступництво, пробачив Катерину та прийняв її вибір. Коли, згідно з заповітом, роздавали речі покійного святителя Тихона біднякам, черниці Єлені, по її старанним молитвам, дістався гроб, не використаний під час поховання владики. Приготований самим архіпастирем, він не вмістив його тіло в повному архієрейському облаченні.
Бачачи особливе благочестя матінки Єлени, до неї по поради щодо духовного життя стали звертатися миряни. Це викликало заздрість ігумені, і вона звела наклеп на матінку Єлену та домоглася вигнання її із монастиря. Укріплюючи подвижницю, їй явився уві сні святитель Тихон і обіцяв: «Я тебе за твою втрату винагороджу втіхою, якої не чекаєш». Щоб підтримати невинну діву, разом з нею покинула обитель близька їй черниця Євгенія.
Духовні сестри зняли житло під Києвом і щодня відвідували Києво-Печерську Лавру. Коли закінчився передбачений законом строк вигнання за уявні провини, сестри придбали келію у Флорівській обителі. Проте лаврський старець Михаїл не благословив поселятися там, сказавши, що ця келія незручна. Пожежа Подолу 1811 року знищила цю келію і підтвердила пророцтво старця.
Через чутки, що монастир відновлюватися не буде, сестри пішли до Воронежа. Але, отримавши звістки про відновлення обителі і запрошення до неї, вони повернулися в Київ й привезли з собою гроб святителя Тихона. З плином часу нова келія сестер згоріла, і їм знову довелося винаймати житло за містом.
Одного разу в Лаврі матінку Єлену зустрів знайомий, знатний мешканець Воронежа. Він умовив Київського митрополита Серапіона допомогти двом черницям отримати нову келію в монастирі. Але прямим виконавцем прохання став вже наступник владики Серапіона, митрополит Євгеній (Болховітінов), далекий родич матінки Єлени. Так закінчилися багаторічні випробування. Наклеп, поневіряння, злидні, голод, життя вдалині від бажаних обителей, — все це подвижниця перетерпіла зі смиренням і вірою.
У 1834 році преподобна Єлена спочила. Згідно з заповітом, її поховали у гробі святителя Тихона. Цю цікаву обставину було зазначено в епітафії на надгробній плиті. У 1890 році зі слів Флорівської стариці, черниці Євгенії Ткачової, було складено і видано життєпис преподобної Єлени. Пам’ять подвижниці шанувалася служінням замовних панахид.
9 липня 2009 року Священний Синод УПЦ прийняв рішення про канонізацію преподобної Єлени. 17 серпня того ж року мощі подвижниці були знайдені і перенесені до Вознесенського собору монастиря.