- 06.10.2023
- 124 Перегляда
6 жовтня Православна Церква вшановує пам'ять преподобної Єлени Флорівської, частинка мощей якої знаходиться в нашому храмі.
Прп. Олена Києво-Флорівська, в миру Катерина Олексіївна Бехтєєва, народилася в 1756 р. в знатній сім’ї у м. Задонську. Другом Бехтєєвих був свт. Тихон Задонський († 1783), спілкування з яким вплинуло на бажання юної Катерини обрати чернецтво. У 1774 р. дівчина таємно пішла в Воронезький жіночий монастир. Генерал Олексій Бехтєєв зумів відшукати дочку, але, послухавши слова ігумені, яку юна подвижниця попросила про заступництво, – пробачив Катерині та прийняв її вибір.
Коли роздавали речі покійного свт. Тихона, за заповітом, біднякам, черниці Олені (при її старанних молитвах) дісталася труна, не використана при похованні владики (приготована самим архіпастирем, вона не вмістила його тіло в повному архієрейському облаченні). Бачачи особливе благочестя м. Олени, до неї за порадами про духовне життя почали звертатися миряни. Це викликало заздрість ігумені, і вона, звела наклеп на м. Олену, та домоглася вигнання її з монастиря. Зміцнюючи подвижницю, їй явився уві сні свт. Тихон і обіцяв: «Я тебе за твою втрату винагороджу втіхою, якої не чекаєш».
Щоб підтримати невинну діву, разом з нею покинула обитель близька їй черниця Євгенія. Духовні сестри зняли житло під Києвом, і щодня відвідували Києво-Печерську Лавру. Коли закінчився передбачений законом термін вигнання за уявні провини, сестри придбали келію у Флорівській обителі, але лаврський старець Михайло не благословив поселятися там, сказавши, що ця келія незручна. Пожежа Подолу 1811 р. знищила цю келію і підтвердила пророцтво старця. Через чутки, що монастир відновлюватися не буде, сестри пішли до Воронежа, але, отримавши звістки про відновлення обителі і запрошення до неї, повернулися до Києва і привезли з собою труну свт. Тихона. З плином часу нова келія сестер згоріла, і їм знову довелося наймати житло за містом.
Одного разу в Лаврі м. Олену зустрів знайомий, знатний мешканець Воронежа. Він умовив Київського митрополита Серапіона допомогти двом черницям отримати нову келію в монастирі. Але прямим виконавцем прохання став вже наступник владики Серапіона – митрополит Євгеній (Болховітінов), далекий родич м. Олени. Так закінчилися багаторічні випробування – наклеп, поневіряння, злидні, голод, життя вдалині від бажаних обителей, – все це подвижниця зазнала зі смиренням і вірою.
У 1834 р. прп. Олена почила. Згідно із заповітом, її поховали у гробі св. Тихона. Цей цікавий факт був зазначений в епітафії на надгробній плиті. У 1890 р. зі слів Флорівської стариці-черниці Євгенії Ткачової було складено і видано життєпис прп. Олени. Пам’ять подвижниці шанувалася служінням замовних панахид.
9 липня 2009 р. Свящ. Синод УПЦ прийняв рішення про канонізацію прп. Олени 17 серпня, того ж року мощі подвижниці були знайдені і перенесені у Вознесенський собор монастиря.
Прп. Олена Києво-Флорівська, в миру Катерина Олексіївна Бехтєєва, народилася в 1756 р. в знатній сім’ї у м. Задонську. Другом Бехтєєвих був свт. Тихон Задонський († 1783), спілкування з яким вплинуло на бажання юної Катерини обрати чернецтво. У 1774 р. дівчина таємно пішла в Воронезький жіночий монастир. Генерал Олексій Бехтєєв зумів відшукати дочку, але, послухавши слова ігумені, яку юна подвижниця попросила про заступництво, – пробачив Катерині та прийняв її вибір.
Коли роздавали речі покійного свт. Тихона, за заповітом, біднякам, черниці Олені (при її старанних молитвах) дісталася труна, не використана при похованні владики (приготована самим архіпастирем, вона не вмістила його тіло в повному архієрейському облаченні). Бачачи особливе благочестя м. Олени, до неї за порадами про духовне життя почали звертатися миряни. Це викликало заздрість ігумені, і вона, звела наклеп на м. Олену, та домоглася вигнання її з монастиря. Зміцнюючи подвижницю, їй явився уві сні свт. Тихон і обіцяв: «Я тебе за твою втрату винагороджу втіхою, якої не чекаєш».
Щоб підтримати невинну діву, разом з нею покинула обитель близька їй черниця Євгенія. Духовні сестри зняли житло під Києвом, і щодня відвідували Києво-Печерську Лавру. Коли закінчився передбачений законом термін вигнання за уявні провини, сестри придбали келію у Флорівській обителі, але лаврський старець Михайло не благословив поселятися там, сказавши, що ця келія незручна. Пожежа Подолу 1811 р. знищила цю келію і підтвердила пророцтво старця. Через чутки, що монастир відновлюватися не буде, сестри пішли до Воронежа, але, отримавши звістки про відновлення обителі і запрошення до неї, повернулися до Києва і привезли з собою труну свт. Тихона. З плином часу нова келія сестер згоріла, і їм знову довелося наймати житло за містом.
Одного разу в Лаврі м. Олену зустрів знайомий, знатний мешканець Воронежа. Він умовив Київського митрополита Серапіона допомогти двом черницям отримати нову келію в монастирі. Але прямим виконавцем прохання став вже наступник владики Серапіона – митрополит Євгеній (Болховітінов), далекий родич м. Олени. Так закінчилися багаторічні випробування – наклеп, поневіряння, злидні, голод, життя вдалині від бажаних обителей, – все це подвижниця зазнала зі смиренням і вірою.
У 1834 р. прп. Олена почила. Згідно із заповітом, її поховали у гробі св. Тихона. Цей цікавий факт був зазначений в епітафії на надгробній плиті. У 1890 р. зі слів Флорівської стариці-черниці Євгенії Ткачової було складено і видано життєпис прп. Олени. Пам’ять подвижниці шанувалася служінням замовних панахид.
9 липня 2009 р. Свящ. Синод УПЦ прийняв рішення про канонізацію прп. Олени 17 серпня, того ж року мощі подвижниці були знайдені і перенесені у Вознесенський собор монастиря.