- 13.10.2024
- 89 Переглядів
14 жовтня Православна Церква святкує Покров Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії.
В основу свята лягла подія з візантійської історії. Подія ця відображена в грецьких агіографічних джерелах, зокрема, в житії константинопольського юродивого Андрія.
Свято Покрови Пресвятої Богородиці утвердилося на Русі, в середині XII ст., за часів благовірного князя Андрія Боголюбського, який княжив у Володимирі й дуже шанував свого небесного покровителя - св. Андрія юродивого. Запис про це міститься в Пролозі XII століття.
Житіє Андрія було добре відоме на Русі, його переклад слов'янською було зроблено вже в XI ст. У житії розповідається, як одного разу Андрій прийшов у Влахернський храм і там під час молитви побачив Божу Матір, Яка стояла на повітрі, тримаючи свій мафорій (покривало, покров) над усіма, хто молився в храмі.
Влахерни - північно-західний район Константинополя, неподалік від імператорського палацу, тут була знаменита церква Богородиці, побудована імператором Левом Великим у 474 р., у цій церкві зберігалася риза (мафорій) і пояс Богородиці, знайдені царицею Оленою під час розкопок у Св. Землі.
Візантійці дуже шанували Божу Матір, і Вона за молитвами віруючих не раз рятувала Константинополь від ворожих нападів. Один із найвідоміших випадків стався за царювання імператора Іраклія (VII ст.), який, вирушаючи на війну, доручив охорону столиці шанованій іконі Богородиці, і Пречиста Діва не пропустила ворогів у місто. На честь цієї події було складено гімн Пресвятій Богородиці - Акафіст, де Вона величається «Взбранной воеводой».
Чудо, свідком якого став блаженний Андрій, сталося в 910 р. У ніч із п'ятниці на суботу, під час всенічного бдіння, у Влахернах цього дня відбувався особливий чин богослужіння. Збереглися його докладні описи в пізніших джерелах: «Був колись у Константинополі, в одній церкві, образ Святої Діви, перед яким висів покров, що абсолютно закривав його; але в п'ятницю, на вечірні, цей покров, без жодного сприяння, сам собою і божественним дивом ніби піднімався до неба, так що всі це могли ясно і цілком бачити, а в суботу покров сходив на колишнє місце і залишався до наступної п'ятниці». Це відбувалося з регулярністю і тому отримало назву «звичайного дива».
Але блаженний Андрій став свідком чуда зовсім не звичайного. У цей час Царгород переживав чергову облогу: місто було в кільці сарацинів (за іншою версією – його брали в облогу війська руського князя Олега). Народ разом із патріархом Євсевієм і імператором Левом VI Мудрим зібралися у Влахернському храмі, щоб молитися Божій Матері про заступництво. В житії Андрія читаємо: «Коли відбувалося всенічне бдіння у святій гробниці, що знаходиться у Влахернах, вирушив туди і блаженний Андрій... Був там також юнак Епіфаній, який завжди молився з особливим завзяттям. Близько 11-ї години побачив блаженний Андрій Пресвяту Богородицю, що з'явилася з боку Царських Воріт із грізною свитою. Серед неї були і високочтимий Предтеча, і Сини Грому, що тримали Богородицю під руки з обох боків, і багато інших святих, одягнених в біле, йшли перед Нею, а інші слідували за Нею з гімнами і піснеспівами духовними. І ось, коли вони наблизилися до амвона, підійшов блаженний Андрій до Епіфанія і каже: «Чи бачиш ти Госпожу і Владичицю світу?» Він же відповів: «Так, отче мій духовний». І вони бачили, як Богородиця, схиливши Свої коліна, довго молилася, просячи за людей, що стояли навколо. І коли Вона закінчила молитву, зняла з Себе мафорій, і, взявши його Своїми пречистими руками, розпростерла над усіма, хто стояв у храмі. І протягом довгого часу бачили Андрій і Епіфаній покров Богородиці, який був розпростертий над народом і випромінював славу Божу».
Князь Андрій Боголюбський, який шанував блаженного Андрія, з особливою увагою поставився до цього видіння, сприйнявши його як особливий знак для себе і своєї землі. Введенням свята Покрови, Андрій, можна сказати, доручав Богородиці свій народ, свою землю, Церкву Її захисту і заступництву. І відтоді Русь усвідомлює себе одним із земних уділів Пресвятої Богородиці, а свято Покрови стає одним з найулюбленіших у народі.
В основу свята лягла подія з візантійської історії. Подія ця відображена в грецьких агіографічних джерелах, зокрема, в житії константинопольського юродивого Андрія.
Свято Покрови Пресвятої Богородиці утвердилося на Русі, в середині XII ст., за часів благовірного князя Андрія Боголюбського, який княжив у Володимирі й дуже шанував свого небесного покровителя - св. Андрія юродивого. Запис про це міститься в Пролозі XII століття.
Житіє Андрія було добре відоме на Русі, його переклад слов'янською було зроблено вже в XI ст. У житії розповідається, як одного разу Андрій прийшов у Влахернський храм і там під час молитви побачив Божу Матір, Яка стояла на повітрі, тримаючи свій мафорій (покривало, покров) над усіма, хто молився в храмі.
Влахерни - північно-західний район Константинополя, неподалік від імператорського палацу, тут була знаменита церква Богородиці, побудована імператором Левом Великим у 474 р., у цій церкві зберігалася риза (мафорій) і пояс Богородиці, знайдені царицею Оленою під час розкопок у Св. Землі.
Візантійці дуже шанували Божу Матір, і Вона за молитвами віруючих не раз рятувала Константинополь від ворожих нападів. Один із найвідоміших випадків стався за царювання імператора Іраклія (VII ст.), який, вирушаючи на війну, доручив охорону столиці шанованій іконі Богородиці, і Пречиста Діва не пропустила ворогів у місто. На честь цієї події було складено гімн Пресвятій Богородиці - Акафіст, де Вона величається «Взбранной воеводой».
Чудо, свідком якого став блаженний Андрій, сталося в 910 р. У ніч із п'ятниці на суботу, під час всенічного бдіння, у Влахернах цього дня відбувався особливий чин богослужіння. Збереглися його докладні описи в пізніших джерелах: «Був колись у Константинополі, в одній церкві, образ Святої Діви, перед яким висів покров, що абсолютно закривав його; але в п'ятницю, на вечірні, цей покров, без жодного сприяння, сам собою і божественним дивом ніби піднімався до неба, так що всі це могли ясно і цілком бачити, а в суботу покров сходив на колишнє місце і залишався до наступної п'ятниці». Це відбувалося з регулярністю і тому отримало назву «звичайного дива».
Але блаженний Андрій став свідком чуда зовсім не звичайного. У цей час Царгород переживав чергову облогу: місто було в кільці сарацинів (за іншою версією – його брали в облогу війська руського князя Олега). Народ разом із патріархом Євсевієм і імператором Левом VI Мудрим зібралися у Влахернському храмі, щоб молитися Божій Матері про заступництво. В житії Андрія читаємо: «Коли відбувалося всенічне бдіння у святій гробниці, що знаходиться у Влахернах, вирушив туди і блаженний Андрій... Був там також юнак Епіфаній, який завжди молився з особливим завзяттям. Близько 11-ї години побачив блаженний Андрій Пресвяту Богородицю, що з'явилася з боку Царських Воріт із грізною свитою. Серед неї були і високочтимий Предтеча, і Сини Грому, що тримали Богородицю під руки з обох боків, і багато інших святих, одягнених в біле, йшли перед Нею, а інші слідували за Нею з гімнами і піснеспівами духовними. І ось, коли вони наблизилися до амвона, підійшов блаженний Андрій до Епіфанія і каже: «Чи бачиш ти Госпожу і Владичицю світу?» Він же відповів: «Так, отче мій духовний». І вони бачили, як Богородиця, схиливши Свої коліна, довго молилася, просячи за людей, що стояли навколо. І коли Вона закінчила молитву, зняла з Себе мафорій, і, взявши його Своїми пречистими руками, розпростерла над усіма, хто стояв у храмі. І протягом довгого часу бачили Андрій і Епіфаній покров Богородиці, який був розпростертий над народом і випромінював славу Божу».
Князь Андрій Боголюбський, який шанував блаженного Андрія, з особливою увагою поставився до цього видіння, сприйнявши його як особливий знак для себе і своєї землі. Введенням свята Покрови, Андрій, можна сказати, доручав Богородиці свій народ, свою землю, Церкву Її захисту і заступництву. І відтоді Русь усвідомлює себе одним із земних уділів Пресвятої Богородиці, а свято Покрови стає одним з найулюбленіших у народі.