- 04.08.2024
- 115 Переглядів
5 серпня Церква вшановує пам’ять чудотворної ікони Божої Матері «Почаївська».
1559 року грецький (за іншими джерелами – болгарський) митрополит Неофіт, який мандрував по Русі, приїхав на Волинь.
В подяку за гостинність, яку надала йому у своєму маєтку благочестива дворянка Анна Гойська, до володінь якої належав і Почаїв, владика благословив її іконою Пресвятої Богородиці.
Швидше за все, це була сімейна ікона, яка, можливо, належала роду самого Неофіта.
У південних слов’ян, як і в інших народів, був у той час поширений благочестивий звичай обирати собі особливих покровителів зі святих, пам’ять яких від покоління до покоління відзначається як сімейне свято.
Довго перебувала святиня в каплиці дворянської садиби. Служниці багато разів бачили ікону в сяйві, про що розповідали своїй пані.
Богоматір уві сні являлась і самій Гойській. Нарешті, одного разу, ставши наяву свідком того, як від Образу сходить дивне світло, благочестива жінка повірила, що ікона має особливу благодать, і веліла запалити перед святинею лампаду.
За молитвами біля ікони стали відбуватися чудеса. Коли ж завдяки чудотворному образу зцілився сліпий брат Гойської Филип, то Анна, здивована і зраділа, закликала ченців. Ними був відслужений молебень, святиня була хресним ходом перенесена на Почаївську гору і віддана на вічне зберігання монахам, які жили в печері на горі.
Ця подія відбулася в 1597 році. На горі була влаштована церква на честь Успіння Богоматері, а при ній створено монастир, на утримання якого Гойська пожертвувала кошти. З цього часу ікона стала називатися Почаївської.
До 1664 року різні чудотворення не записувалися. Однак народний поголос про такі події швидко розносився по всіх кінцях нашої землі. З усіх боків стали стікатися до Почаївської ікони Божої Матері безліч паломників.
Влітку 1675 року під час Збаразької війни з турками, за царювання польського короля Яна Собеського (1674-1696), полки, що складалися з татар, під проводом хана Нурредин через Вишнівець підступили до Почаївської обителі, обступивши її з трьох сторін. Слабка монастирська огорожа, як і кілька кам’яних будівель обителі, не представляла ніякого захисту для обложених.
Ігумен монастиря Іосиф Добромирський переконав братію і мирян звернутися до небесних захисників: Пресвятої Богородиці й преподобному Іову Почаївському. Ченці та миряни ретельно молилися, припадаючи до чудотворного образу Божої Матері й до раки з мощами преподобного Іова.
Вранці 23 липня, зі сходом сонця, татари тримали останню нараду про штурм обителі. Ігумен же велів співати акафіст Божої Матері. З першими словами «Взбранной Воєводі» над обителлю раптово з’явилася Сама Пречиста Богородиця, «омофор белоблистящийся распуская», з небесними ангелами, що тримають оголені мечі. Преподобний Іов знаходився біля Божої Матері, кланяючись Їй і молячись про захист обителі.
Татари прийняли небесне воїнство за примару, в сум’ятті стали стріляти в Пресвяту Богородицю і преподобного Іова, але стріли поверталися і ранили тих, хто їх пускав. Жах охопив нападників. У панічній втечі, не розбираючи своїх, вони вбивали один одного. Захисники монастиря кинулися в погоню і захопили багатьох у полон. Деякі полонені згодом прийняли православну віру і залишилися в обителі назавжди.
Нині чудотворна ікона поміщена в Успенському соборі Лаври в зіркоподібному кіоті в третьому ярусі іконостаса.
1559 року грецький (за іншими джерелами – болгарський) митрополит Неофіт, який мандрував по Русі, приїхав на Волинь.
В подяку за гостинність, яку надала йому у своєму маєтку благочестива дворянка Анна Гойська, до володінь якої належав і Почаїв, владика благословив її іконою Пресвятої Богородиці.
Швидше за все, це була сімейна ікона, яка, можливо, належала роду самого Неофіта.
У південних слов’ян, як і в інших народів, був у той час поширений благочестивий звичай обирати собі особливих покровителів зі святих, пам’ять яких від покоління до покоління відзначається як сімейне свято.
Довго перебувала святиня в каплиці дворянської садиби. Служниці багато разів бачили ікону в сяйві, про що розповідали своїй пані.
Богоматір уві сні являлась і самій Гойській. Нарешті, одного разу, ставши наяву свідком того, як від Образу сходить дивне світло, благочестива жінка повірила, що ікона має особливу благодать, і веліла запалити перед святинею лампаду.
За молитвами біля ікони стали відбуватися чудеса. Коли ж завдяки чудотворному образу зцілився сліпий брат Гойської Филип, то Анна, здивована і зраділа, закликала ченців. Ними був відслужений молебень, святиня була хресним ходом перенесена на Почаївську гору і віддана на вічне зберігання монахам, які жили в печері на горі.
Ця подія відбулася в 1597 році. На горі була влаштована церква на честь Успіння Богоматері, а при ній створено монастир, на утримання якого Гойська пожертвувала кошти. З цього часу ікона стала називатися Почаївської.
До 1664 року різні чудотворення не записувалися. Однак народний поголос про такі події швидко розносився по всіх кінцях нашої землі. З усіх боків стали стікатися до Почаївської ікони Божої Матері безліч паломників.
Влітку 1675 року під час Збаразької війни з турками, за царювання польського короля Яна Собеського (1674-1696), полки, що складалися з татар, під проводом хана Нурредин через Вишнівець підступили до Почаївської обителі, обступивши її з трьох сторін. Слабка монастирська огорожа, як і кілька кам’яних будівель обителі, не представляла ніякого захисту для обложених.
Ігумен монастиря Іосиф Добромирський переконав братію і мирян звернутися до небесних захисників: Пресвятої Богородиці й преподобному Іову Почаївському. Ченці та миряни ретельно молилися, припадаючи до чудотворного образу Божої Матері й до раки з мощами преподобного Іова.
Вранці 23 липня, зі сходом сонця, татари тримали останню нараду про штурм обителі. Ігумен же велів співати акафіст Божої Матері. З першими словами «Взбранной Воєводі» над обителлю раптово з’явилася Сама Пречиста Богородиця, «омофор белоблистящийся распуская», з небесними ангелами, що тримають оголені мечі. Преподобний Іов знаходився біля Божої Матері, кланяючись Їй і молячись про захист обителі.
Татари прийняли небесне воїнство за примару, в сум’ятті стали стріляти в Пресвяту Богородицю і преподобного Іова, але стріли поверталися і ранили тих, хто їх пускав. Жах охопив нападників. У панічній втечі, не розбираючи своїх, вони вбивали один одного. Захисники монастиря кинулися в погоню і захопили багатьох у полон. Деякі полонені згодом прийняли православну віру і залишилися в обителі назавжди.
Нині чудотворна ікона поміщена в Успенському соборі Лаври в зіркоподібному кіоті в третьому ярусі іконостаса.