- 20.07.2024
- 48 Переглядів
21 липня Православна Церква вшановує Піщанську ікону Божої Матері.
У слободі Піски Ізюмського повіту Харківської губернії, за дві версти до повітового міста Ізюма, в місцевому приходському храмі знаходиться ікона Божої Матері, названа «Піщанською». Історія прославлення цієї ікони пов’язана з життям місцешанованого святителя колишньої Білгородської єпархії Іоасафа Горленка (святителя Іоасафа).
Ось що розповідається в наявній у церкві «Оповіді» про цю ікону:
«У 1754 році святитель Іоасаф, об’їжджаючи свою єпархію, до складу якої входила і нинішня Харківська губернія, прибув до міста Ізюм. Перша церква, яку він відвідав, була Вознесенська в передмісті, названому Замостям. Церква ця під час первинного заселення Ізюма в XVII столітті була влаштована на лівому боці Дінця в місцевості під назвою «Звіринець». Внаслідок частих затоплень весняною водою Дінця вона була перенесена в передмістя Ізюма Замістя, але і тут була неодноразово залита Дінцем. Тому в 1792 році прихожани, до числа яких належали і жителі Пісків, порушили клопотання про перенесення Вознесенської церкви із Замістя у більш вищу місцевість на Пісках, що було дозволено і приведено до виконання в тому ж році. На місці колишньої церкви на Замостянській вулиці до 1898 року існувала дерев’яна капличка, а в 1898 році вона була замінена кам’яною каплицею. Під час перенесення ікони із Пісків в Ізюм 13 травня в цю капличку заноситься ікона і перед нею читається акафіст Богородиці.
Зустрітий духовенством та ввійшовши в притвір, святитель із здивуванням зупинився і став вдивлятися у велику ікону Богоматері, яка стояла у кутку притвору і служила перегородкою, за яку зсипали вугілля для кадила. Довго, з розчуленням, дивився він на ікону, а потім, осінив себе хресним знаменням, впав перед нею на коліна і голосно промовив: «Царице небесна, прости недбалість Твоїх служителів, не відають бо, що творять!» Потім зробив благочинному зауваження за таке недбале відношення до святині і сказав: «Чому ця ікона не поставлена в краще місце? У цьому образі перебуває особлива благодать Божа, в ній Пресвята Владичиця являє особливе знамення свого заступництва для всієї країни». Потім наказав поставити цю ікону в більш достойне місце. Благочинний в своє виправдання зауважив, що у церкві багато ікон від старого іконостаса, яким немає місця. Тоді святитель, швидко ввійшовши на середину церкви, подивився на всі боки, і звернув увагу на великий кіот ззаду лівого кліроса, встановлений невеликими іконами зі старого іконостаса, сказав: «Ось найдостойніше місце для ікони Божої Матері. Поставте її на місце тих, уже застарілих ікон, і щоб вона завжди стояла на цьому кіоті». З того часу ікона завжди стояла на цьому місці і навіть після перенесення церкви на Піски.
Пречиста Діва не осоромила тих, хто почитав її ім’я. Незабаром, після перенесення церкви й образу на Піски, Вона благоволила явно показати всім, що на цьому образі спочиває особлива благодать, і що всякий, хто приходить з вірою і припадає до цього образу не відійде від лику її непочутим.
Час стирав із народної пам’яті подробиці кожного окремого випадку, але не згладжував, а, навпаки, утверджував в свідомості людей впевненість в їх безсумнівності, внаслідок чого віра в чудотворну силу святої ікони не слабнула, а все більше укріплювалась і підтверджувалась все новими проявами милосердя Божого у молитвах до його Пречистої Матері.
У слободі Піски Ізюмського повіту Харківської губернії, за дві версти до повітового міста Ізюма, в місцевому приходському храмі знаходиться ікона Божої Матері, названа «Піщанською». Історія прославлення цієї ікони пов’язана з життям місцешанованого святителя колишньої Білгородської єпархії Іоасафа Горленка (святителя Іоасафа).
Ось що розповідається в наявній у церкві «Оповіді» про цю ікону:
«У 1754 році святитель Іоасаф, об’їжджаючи свою єпархію, до складу якої входила і нинішня Харківська губернія, прибув до міста Ізюм. Перша церква, яку він відвідав, була Вознесенська в передмісті, названому Замостям. Церква ця під час первинного заселення Ізюма в XVII столітті була влаштована на лівому боці Дінця в місцевості під назвою «Звіринець». Внаслідок частих затоплень весняною водою Дінця вона була перенесена в передмістя Ізюма Замістя, але і тут була неодноразово залита Дінцем. Тому в 1792 році прихожани, до числа яких належали і жителі Пісків, порушили клопотання про перенесення Вознесенської церкви із Замістя у більш вищу місцевість на Пісках, що було дозволено і приведено до виконання в тому ж році. На місці колишньої церкви на Замостянській вулиці до 1898 року існувала дерев’яна капличка, а в 1898 році вона була замінена кам’яною каплицею. Під час перенесення ікони із Пісків в Ізюм 13 травня в цю капличку заноситься ікона і перед нею читається акафіст Богородиці.
Зустрітий духовенством та ввійшовши в притвір, святитель із здивуванням зупинився і став вдивлятися у велику ікону Богоматері, яка стояла у кутку притвору і служила перегородкою, за яку зсипали вугілля для кадила. Довго, з розчуленням, дивився він на ікону, а потім, осінив себе хресним знаменням, впав перед нею на коліна і голосно промовив: «Царице небесна, прости недбалість Твоїх служителів, не відають бо, що творять!» Потім зробив благочинному зауваження за таке недбале відношення до святині і сказав: «Чому ця ікона не поставлена в краще місце? У цьому образі перебуває особлива благодать Божа, в ній Пресвята Владичиця являє особливе знамення свого заступництва для всієї країни». Потім наказав поставити цю ікону в більш достойне місце. Благочинний в своє виправдання зауважив, що у церкві багато ікон від старого іконостаса, яким немає місця. Тоді святитель, швидко ввійшовши на середину церкви, подивився на всі боки, і звернув увагу на великий кіот ззаду лівого кліроса, встановлений невеликими іконами зі старого іконостаса, сказав: «Ось найдостойніше місце для ікони Божої Матері. Поставте її на місце тих, уже застарілих ікон, і щоб вона завжди стояла на цьому кіоті». З того часу ікона завжди стояла на цьому місці і навіть після перенесення церкви на Піски.
Пречиста Діва не осоромила тих, хто почитав її ім’я. Незабаром, після перенесення церкви й образу на Піски, Вона благоволила явно показати всім, що на цьому образі спочиває особлива благодать, і що всякий, хто приходить з вірою і припадає до цього образу не відійде від лику її непочутим.
Час стирав із народної пам’яті подробиці кожного окремого випадку, але не згладжував, а, навпаки, утверджував в свідомості людей впевненість в їх безсумнівності, внаслідок чого віра в чудотворну силу святої ікони не слабнула, а все більше укріплювалась і підтверджувалась все новими проявами милосердя Божого у молитвах до його Пречистої Матері.