- 21.07.2023
- 249 Переглядів
21 липня Православна Церква вшановує Піщанську ікону Божої Матері.
У слободі Піски Ізюмського повіту Харківської губернії, за дві версти до повітового міста Ізюма, в місцевому приходському храмі знаходиться ікона Божої Матері, названа «Піщанською». Історія прославлення цієї ікони пов’язана з життям місцешанованого святителя колишньої Білгородської єпархії Іоасафа Горленка (святителя Іоасафа).
Ось що розповідається в наявній у церкві «Оповіді» про цю ікону:
«У 1754 році святитель Іоасаф, об’їжджаючи свою єпархію, до складу якої входила і нинішня Харківська губернія, прибув до міста Ізюм. Перша церква, яку він відвідав, була Вознесенська в передмісті, названому Замостям.
Зустрітий духовенством та ввійшовши в притвір, святитель із здивуванням зупинився і став вдивлятися у велику ікону Богоматері, яка стояла у кутку притвору і служила перегородкою, за яку зсипали вугілля для кадила. Довго, з розчуленням, дивився він на ікону, а потім, осінив себе хресним знаменням, впав перед нею на коліна і голосно промовив: «Царице небесна, прости недбалість Твоїх служителів, не відають бо, що творять!» Потім зробив благочинному зауваження за таке недбале відношення до святині і сказав: «Чому ця ікона не поставлена в краще місце? У цьому образі перебуває особлива благодать Божа, в ній Пресвята Владичиця являє особливе знамення свого заступництва для всієї країни». Потім наказав поставити цю ікону в більш достойне місце. Благочинний в своє виправдання зауважив, що у церкві багато ікон від старого іконостаса, яким немає місця. Тоді святитель, швидко ввійшовши на середину церкви, подивився на всі боки, і звернув увагу на великий кіот ззаду лівого кліроса, встановлений невеликими іконами зі старого іконостаса, сказав: «Ось найдостойніше місце для ікони Божої Матері. Поставте її на місце тих, уже застарілих ікон, і щоб вона завжди стояла на цьому кіоті». З того часу ікона завжди стояла на цьому місці і навіть після перенесення церкви на Піски.
Святитель Іоасаф прожив в Ізюмі більше трьох днів; щодня вранці і ввечері він приходив в приходську церкву і молився перед образом Божої Матері тоді ж перенесеному і поставленому в місці, вказаному святителем. Після будівництва в 1826 році нової кам’яної церкви ікона розміщена і до теперішнього часу в кіоті в лівому боці храму.
Звістка про увагу, звернену святителем на ікону, про його молитву перед нею, поширилась поміж мешканців, і багато їх стали приходити до неї, як до такої, що має особливу благодать. До того ж в цей час поширили слух, що святитель перед від’їздом із Білгорода бачив сон: «Нібито він оглядав церкви, й в одній із них, в притворі побачив на купі сміття ікону Богоматері зі світлим сяйвом, яке виходило від неї, причому невідомий голос вказував на цю ікону, як на джерело благодаті для країни. Сон цей справив таке враження на святителя, що він під час поїздки по єпархії уважно оглядав кожну церкву, ніби сподівався знайти схожість з тим, що бачив уві сні. Прибувши до Ізюма, він був здивований схожістю Вознесенської церкви з тою, яку бачив уві сні, а тому, глянувши на ікону Божої Матері, яка стояла в притворі в такій недбалості, зрозумів, що сон його стосується тієї церкви і тієї ікони».
І, дійсно, після цього багато людей стали звертатися з вірою і молитвою до Владичиці світу і отримували у цього образу виконання того, що просили. Внаслідок того звістка про церкву, де зберігався дивний образ Богоматері, поширилася далеко за межі Ізюма, й багаточисельні натовпи бажаючих поклонитися іконі почалили стікатися в цю церкву.
З перенесенням Вознесенської церкви в 1792 році із Замостянської вулиці на Піски була перенесена й ікона, яка привертала все більше і більше шанування і благоговіння як прихожан, так і навколишніх жителів. І Пречиста Діва не осоромила тих, хто почитав її ім’я. Незабаром, після перенесення церкви й образу на Піски, Вона благоволила явно показати всім, що на цьому образі спочиває особлива благодать, і що всякий, хто приходить з вірою і припадає до цього образу не відійде від лику її непочутим.
У слободі Піски Ізюмського повіту Харківської губернії, за дві версти до повітового міста Ізюма, в місцевому приходському храмі знаходиться ікона Божої Матері, названа «Піщанською». Історія прославлення цієї ікони пов’язана з життям місцешанованого святителя колишньої Білгородської єпархії Іоасафа Горленка (святителя Іоасафа).
Ось що розповідається в наявній у церкві «Оповіді» про цю ікону:
«У 1754 році святитель Іоасаф, об’їжджаючи свою єпархію, до складу якої входила і нинішня Харківська губернія, прибув до міста Ізюм. Перша церква, яку він відвідав, була Вознесенська в передмісті, названому Замостям.
Зустрітий духовенством та ввійшовши в притвір, святитель із здивуванням зупинився і став вдивлятися у велику ікону Богоматері, яка стояла у кутку притвору і служила перегородкою, за яку зсипали вугілля для кадила. Довго, з розчуленням, дивився він на ікону, а потім, осінив себе хресним знаменням, впав перед нею на коліна і голосно промовив: «Царице небесна, прости недбалість Твоїх служителів, не відають бо, що творять!» Потім зробив благочинному зауваження за таке недбале відношення до святині і сказав: «Чому ця ікона не поставлена в краще місце? У цьому образі перебуває особлива благодать Божа, в ній Пресвята Владичиця являє особливе знамення свого заступництва для всієї країни». Потім наказав поставити цю ікону в більш достойне місце. Благочинний в своє виправдання зауважив, що у церкві багато ікон від старого іконостаса, яким немає місця. Тоді святитель, швидко ввійшовши на середину церкви, подивився на всі боки, і звернув увагу на великий кіот ззаду лівого кліроса, встановлений невеликими іконами зі старого іконостаса, сказав: «Ось найдостойніше місце для ікони Божої Матері. Поставте її на місце тих, уже застарілих ікон, і щоб вона завжди стояла на цьому кіоті». З того часу ікона завжди стояла на цьому місці і навіть після перенесення церкви на Піски.
Святитель Іоасаф прожив в Ізюмі більше трьох днів; щодня вранці і ввечері він приходив в приходську церкву і молився перед образом Божої Матері тоді ж перенесеному і поставленому в місці, вказаному святителем. Після будівництва в 1826 році нової кам’яної церкви ікона розміщена і до теперішнього часу в кіоті в лівому боці храму.
Звістка про увагу, звернену святителем на ікону, про його молитву перед нею, поширилась поміж мешканців, і багато їх стали приходити до неї, як до такої, що має особливу благодать. До того ж в цей час поширили слух, що святитель перед від’їздом із Білгорода бачив сон: «Нібито він оглядав церкви, й в одній із них, в притворі побачив на купі сміття ікону Богоматері зі світлим сяйвом, яке виходило від неї, причому невідомий голос вказував на цю ікону, як на джерело благодаті для країни. Сон цей справив таке враження на святителя, що він під час поїздки по єпархії уважно оглядав кожну церкву, ніби сподівався знайти схожість з тим, що бачив уві сні. Прибувши до Ізюма, він був здивований схожістю Вознесенської церкви з тою, яку бачив уві сні, а тому, глянувши на ікону Божої Матері, яка стояла в притворі в такій недбалості, зрозумів, що сон його стосується тієї церкви і тієї ікони».
І, дійсно, після цього багато людей стали звертатися з вірою і молитвою до Владичиці світу і отримували у цього образу виконання того, що просили. Внаслідок того звістка про церкву, де зберігався дивний образ Богоматері, поширилася далеко за межі Ізюма, й багаточисельні натовпи бажаючих поклонитися іконі почалили стікатися в цю церкву.
З перенесенням Вознесенської церкви в 1792 році із Замостянської вулиці на Піски була перенесена й ікона, яка привертала все більше і більше шанування і благоговіння як прихожан, так і навколишніх жителів. І Пречиста Діва не осоромила тих, хто почитав її ім’я. Незабаром, після перенесення церкви й образу на Піски, Вона благоволила явно показати всім, що на цьому образі спочиває особлива благодать, і що всякий, хто приходить з вірою і припадає до цього образу не відійде від лику її непочутим.