- 11.09.2022
- 250 Переглядів
12 вересня Православна Церква святкує перенесення мощів святого благовірного князя Олександра Невського.
Монах і геніальний полководець, непереможний воїн та неперевершений дипломат, талановитий можновладець та проповідник Христа – усі ці іпостасі дивним чином поєдналися в особі цього дивовижного святого.
ХІІІ століття стало часом страшних випробувань для Русі, виснаженої князівськими міжусобицями та татаро-монгольською навалою. Цією скрутою вирішили скористатись шведські та німецькі лицарі і вирушили на руські землі зі своїм військом.
Дивовижно, але зупинив їх… 19-річний юнак. Обставини, за яких святому благовірному великому князю Олександру Невському довелось правити Руссю, вимагали від нього не лише таланту правителя держави, але й непересічних особистих якостей. Для порятунку Русі св. Олександру потрібно було водночас проявити відвагу воїнську та смирення чернецьке.
Батьком св. Олександра був Ярослав (у святому хрещенні Феодор), “князь лагідний, милостивий та людинолюбний”. Йому першому довелось стверджуватись великим князем Київським в Орді. У рукописних святцях його записано до числа святих.
Княжий постриг отрока Олександра, що ним князя посвячували на воїнське служіння Вітчизні, звершив свт. Симон, єп. Суздальський, один з укладачів Києво-Печерського Патерика, нетлінні мощі якого знаходяться у Ближніх Печерах Києво-Печерської Лаври.
У 1236 р. св. Олександр був поставлений батьком на самостійне князювання у Новгороді.
Скориставшись зручним моментом — розрухою та хаосом, які панували в Київській Русі у зв’язку з татаро-монгольським нашестям, в 1240 р. шведи, відповідаючи на заклик папи, наважились розпочати хрестовий похід проти Русі. Очолив його майбутній правитель Швеції та засновник Стокгольма Ярл Біргер.
Після молитви в храмі св. Софії 19-річний св. Олександр звернувся до своїх воїнів зі словами, що стали девізом для всіх майбутніх поколінь: “Не в силі Бог, а в правді”. І з невеликою дружиною та твердою надією на Бога князь вирушив на ворогів.
Напередодні битви сталося чудесне знамення: воїн Пелгуй, який стояв на варті, бачив на світанку човен, що плив по морю, і в ньому святих страстотерпців Бориса і Гліба в багряному одязі. І сказав Борис: “Брате Гліб, звели гребти, допоможемо родичу своєму Олександру”. Коли Пелгуй повідомив про видіння прибувшого князя, св. Олександр наказав нікому не розповідати про чудо, а сам, підбадьорений, мужньо повів військо на шведів.
Згідно з літописом, Ангел Божий невидимо допомагав православному воїнству. Коли настав ранок, на іншому березі річки Іжори, куди не могли пройти воїни, була величезна кількість вбитих ворогів. За цю перемогу на Неві народ прозвав св. Олександра Невським.
Остаточною ж поразкою хрестового походу можна вважати Льодове побоїще. У 1242 р. св. Олександр Невський на березі Чудського озера переміг німецьких лицарів. З цього часу ім’я св. Олександра прославилось на всій Святій Русі і, як говорить літопис, у всіх країнах, до моря Єгипетського і до гір Араратських, по обидва боки Варязького моря і до великого Риму.
Не досягши своєї мети воєнним шляхом, папа робить спробу мирного запровадження унії на Русі. У 1248 р. його посли прийшли до св. Олександра Невського з такою пропозицією та викладом католицького віровчення. Св. Олександр Невський був єдиним православним правителем в Європі, який не пішов на компроміс з Католицькою Церквою.
Проявивши свій військовий талант на заході, св. Олександр Невський такою ж мірою проявив мудрість державного діяча на сході. Тогочасні обставини примусили його всю свою подальшу діяльність спрямувати на укріплення дружніх стосунків з Золотою Ордою, що були необхідні для відновлення Русі. Незабаром його батька, великого князя Ярослава, отруїли під час перебування в Монголії. Він помер в муках. У 1252 р. велике княжіння отримує св. Олександр Невський і своєю політикою в орді добивається того, що формально перебуваючи в залежності від татар, фактично стає незалежною державою.
Через виникнення в Орді політичної кризи та народного хвилювання в Суздальській землі, в 1262 р. св. Олександр Невський відправляється в свою останню дипломатичну місію на схід. У результаті, майбутнє Русі було врятоване і обов’язок перед Богом виконаний. Але й силі були віддані всі. Дорогою назад св. Олександр Невський смертельно захворів (є версія, що його, як і батька, отруїли). Не доїжджаючи до Володимира, князь-подвижник віддав свій дух Господу, прийнявши в Городецькому монастирі святу чернечу схиму з іменем Олексій. Це було 14 листопада 1263 р.
А 23 листопада при похованні його в Рождественському монастирі було явлене Богом чудо. Коли тіло св. Олександра Невського було покладене в раку, економ Севастіан та митрополит Кирил хотіли розтиснути йому руку, щоб вкласти йому напутню духовну грамоту. І в цей момент князь, як живий, сам протягнув руку і взяв грамоту з рук митрополита. “І охопив їх жах, і ледве відійшли від гробниці його. Хто не здивується тому, якщо був він мертвий і тіло було привезене здалеку в зимовий час”. Так прославив Бог свого угодника. Вже в 1280-х роках у Володимирі починається шанування Олександра Невського як святого.
Нетлінні мощі благовірного князя були відкриті, за видінням, перед Куликовською битвою – у 1380 році, і тоді ж встановлено місцеве святкування.
До молитв святого князя, який уславився обороною Вітчизни, полководці вдавалися і в усі наступні часи. 30 серпня 1721 р. Петро I, після тривалої і виснажливої війни зі шведами, уклав Ніштадтський мир.
Цей день вирішено було освятити перенесенням мощей благовірного князя Олександра Невського з Володимира до нової північної столиці – Петербурга, який розташувався на берегах Неви. Вивезені з Володимира 11 серпня 1723 року, святі мощі були привезені у Шліссельбург 20 вересня того ж року і залишалися там до 1724 року, коли 30 серпня були встановлені в Троїцькому соборі Олександро-Невської Лаври, де спочивають і нині.
Указом від 2 вересня 1724 року було встановлено святкування на 30 серпня. У 1727 році свято було скасовано з причини не церковного характеру, а внаслідок боротьби угруповань при царському дворі. У 1730 році свято знову було відновлено.
Архімандрит Гавриїл Бужинський склав спеціальну службу на спогад Ніштадтського миру, поєднавши її зі службою святому Олександру Невському.
Ми часто ставимося до житій святих, як до легенди або апокрифу, сприймаючи їх алегорично. У випадку з Олександром Невським такий підхід недоречний, тому що занадто багато у нас конкретних історичних фактів і документованих свідчень.
Монах і геніальний полководець, непереможний воїн та неперевершений дипломат, талановитий можновладець та проповідник Христа – усі ці іпостасі дивним чином поєдналися в особі цього дивовижного святого.
ХІІІ століття стало часом страшних випробувань для Русі, виснаженої князівськими міжусобицями та татаро-монгольською навалою. Цією скрутою вирішили скористатись шведські та німецькі лицарі і вирушили на руські землі зі своїм військом.
Дивовижно, але зупинив їх… 19-річний юнак. Обставини, за яких святому благовірному великому князю Олександру Невському довелось правити Руссю, вимагали від нього не лише таланту правителя держави, але й непересічних особистих якостей. Для порятунку Русі св. Олександру потрібно було водночас проявити відвагу воїнську та смирення чернецьке.
Батьком св. Олександра був Ярослав (у святому хрещенні Феодор), “князь лагідний, милостивий та людинолюбний”. Йому першому довелось стверджуватись великим князем Київським в Орді. У рукописних святцях його записано до числа святих.
Княжий постриг отрока Олександра, що ним князя посвячували на воїнське служіння Вітчизні, звершив свт. Симон, єп. Суздальський, один з укладачів Києво-Печерського Патерика, нетлінні мощі якого знаходяться у Ближніх Печерах Києво-Печерської Лаври.
У 1236 р. св. Олександр був поставлений батьком на самостійне князювання у Новгороді.
Скориставшись зручним моментом — розрухою та хаосом, які панували в Київській Русі у зв’язку з татаро-монгольським нашестям, в 1240 р. шведи, відповідаючи на заклик папи, наважились розпочати хрестовий похід проти Русі. Очолив його майбутній правитель Швеції та засновник Стокгольма Ярл Біргер.
Після молитви в храмі св. Софії 19-річний св. Олександр звернувся до своїх воїнів зі словами, що стали девізом для всіх майбутніх поколінь: “Не в силі Бог, а в правді”. І з невеликою дружиною та твердою надією на Бога князь вирушив на ворогів.
Напередодні битви сталося чудесне знамення: воїн Пелгуй, який стояв на варті, бачив на світанку човен, що плив по морю, і в ньому святих страстотерпців Бориса і Гліба в багряному одязі. І сказав Борис: “Брате Гліб, звели гребти, допоможемо родичу своєму Олександру”. Коли Пелгуй повідомив про видіння прибувшого князя, св. Олександр наказав нікому не розповідати про чудо, а сам, підбадьорений, мужньо повів військо на шведів.
Згідно з літописом, Ангел Божий невидимо допомагав православному воїнству. Коли настав ранок, на іншому березі річки Іжори, куди не могли пройти воїни, була величезна кількість вбитих ворогів. За цю перемогу на Неві народ прозвав св. Олександра Невським.
Остаточною ж поразкою хрестового походу можна вважати Льодове побоїще. У 1242 р. св. Олександр Невський на березі Чудського озера переміг німецьких лицарів. З цього часу ім’я св. Олександра прославилось на всій Святій Русі і, як говорить літопис, у всіх країнах, до моря Єгипетського і до гір Араратських, по обидва боки Варязького моря і до великого Риму.
Не досягши своєї мети воєнним шляхом, папа робить спробу мирного запровадження унії на Русі. У 1248 р. його посли прийшли до св. Олександра Невського з такою пропозицією та викладом католицького віровчення. Св. Олександр Невський був єдиним православним правителем в Європі, який не пішов на компроміс з Католицькою Церквою.
Проявивши свій військовий талант на заході, св. Олександр Невський такою ж мірою проявив мудрість державного діяча на сході. Тогочасні обставини примусили його всю свою подальшу діяльність спрямувати на укріплення дружніх стосунків з Золотою Ордою, що були необхідні для відновлення Русі. Незабаром його батька, великого князя Ярослава, отруїли під час перебування в Монголії. Він помер в муках. У 1252 р. велике княжіння отримує св. Олександр Невський і своєю політикою в орді добивається того, що формально перебуваючи в залежності від татар, фактично стає незалежною державою.
Через виникнення в Орді політичної кризи та народного хвилювання в Суздальській землі, в 1262 р. св. Олександр Невський відправляється в свою останню дипломатичну місію на схід. У результаті, майбутнє Русі було врятоване і обов’язок перед Богом виконаний. Але й силі були віддані всі. Дорогою назад св. Олександр Невський смертельно захворів (є версія, що його, як і батька, отруїли). Не доїжджаючи до Володимира, князь-подвижник віддав свій дух Господу, прийнявши в Городецькому монастирі святу чернечу схиму з іменем Олексій. Це було 14 листопада 1263 р.
А 23 листопада при похованні його в Рождественському монастирі було явлене Богом чудо. Коли тіло св. Олександра Невського було покладене в раку, економ Севастіан та митрополит Кирил хотіли розтиснути йому руку, щоб вкласти йому напутню духовну грамоту. І в цей момент князь, як живий, сам протягнув руку і взяв грамоту з рук митрополита. “І охопив їх жах, і ледве відійшли від гробниці його. Хто не здивується тому, якщо був він мертвий і тіло було привезене здалеку в зимовий час”. Так прославив Бог свого угодника. Вже в 1280-х роках у Володимирі починається шанування Олександра Невського як святого.
Нетлінні мощі благовірного князя були відкриті, за видінням, перед Куликовською битвою – у 1380 році, і тоді ж встановлено місцеве святкування.
До молитв святого князя, який уславився обороною Вітчизни, полководці вдавалися і в усі наступні часи. 30 серпня 1721 р. Петро I, після тривалої і виснажливої війни зі шведами, уклав Ніштадтський мир.
Цей день вирішено було освятити перенесенням мощей благовірного князя Олександра Невського з Володимира до нової північної столиці – Петербурга, який розташувався на берегах Неви. Вивезені з Володимира 11 серпня 1723 року, святі мощі були привезені у Шліссельбург 20 вересня того ж року і залишалися там до 1724 року, коли 30 серпня були встановлені в Троїцькому соборі Олександро-Невської Лаври, де спочивають і нині.
Указом від 2 вересня 1724 року було встановлено святкування на 30 серпня. У 1727 році свято було скасовано з причини не церковного характеру, а внаслідок боротьби угруповань при царському дворі. У 1730 році свято знову було відновлено.
Архімандрит Гавриїл Бужинський склав спеціальну службу на спогад Ніштадтського миру, поєднавши її зі службою святому Олександру Невському.
Ми часто ставимося до житій святих, як до легенди або апокрифу, сприймаючи їх алегорично. У випадку з Олександром Невським такий підхід недоречний, тому що занадто багато у нас конкретних історичних фактів і документованих свідчень.