Меню
Назад » » 2022 » Жовтень » 24

Паломництво за маршрутом Харків-Переяслав-Хмельницький-Золотоноша-Харків (ФОТО)

22-23 жовтня 2022 року парафіяни нашого храму здійснили паломництво у Красногірський Покровський монастир (м. Золотоноша) та храм на честь святих благовірних князів-страстотерпців Бориса та Гліба (м. Переяслав-Хмельницький), збудований на місці загибелі Святого князя Бориса. Пропонуємо вашій увазі звіт про дану поїздку.

Виїзд з Харкова був рано-вранці і світанок застав нас у дорозі. Дивно спостерігати як народжується новий день, як все чіткіші обриси набуває дорога, прокидається навколишня природа.

Шлях наш пролягав через одне із найдавніших міст Русі, князівський Переяславль, а сьогодні Переяславль-Хмельницький. Саме тут, на місці злиття двох річок Трубеж та Альти в 11 столітті у 1015 році за наказом Святополка Окаянного було смертельно поранено князя Бориса.

Згодом у 1125 році на цьому місці Володимир Мономах збудував храм на честь святих Бориса та Гліба. Звичайно, до наших днів він не вцілів, був зруйнований половцями, проте це місце назавжди зберегло сакральне значення. Ходили розповіді, що тяжкохворі люди після купання на берегах Альти зцілювалися.

В 1664 тут встановили гранітний хрест, зроблений майстром козаком Харко Беспалим. Хто знає, можливо і не просто так ім'я козацького майстра-кам'янотеса співзвучне з назвою нашого міста?

Дві сотні років стояв на мальовничому святому місці величний хрест і лише 1830 року фактично довкола гранітного хреста було збудовано храм. Церква невелика, ніби повітряна, у стилі пізнього класицизму. При вході розташовані округлі вікна із зображенням святих Бориса та Гліба.

Цікавий той факт, що у 1845 році Тарас Шевченко відвідав цю церкву та замалював собі невеликий ескіз гранітного хреста, на якому докладно зображено висічений текст. З 1992 року хрест постійно мироточив.

Нас зустрів настоятель храму отець Олег, провів цікаву бесіду, помазав маслом від лампади біля хреста князя Бориса. Схилившись, помолившись і заспівавши тропар Хресту Господню, ми вирушили в подальший шлях.

І ось, через деякий час перед нами з'явився Красногірський монастир. Це один із п'яти найстаріших монастирів України.

За переказами, молитовний подвиг на цьому місці розпочав чернець із Константинополя, приблизно, у 16 столітті. Йому уві сні з'явилася Цариця Небесна, наказала вирушити на Русь і вказала місце майбутнього монастиря.

У ті давні часи ця місцевість була безлюдним островом посеред річки, яка згодом перетворилася на драговину. Схили гори густо поросли чагарником, яскраво квітучим навесні червоними квітами. Вся гора здалеку здавалася червоною. Звідси й походить назва монастиря.
Ікону Божої Матері перший житель вирізав прямо на корі дерева. Так вона і стала називатися – Корецька.

Дізнавшись про започатковане подвижницьке життя до Гірки стали стікатися люди, які шукають чернечого життя. Було поставлено перший храм на честь Георгія Побідоносця. Взираючи на старанність ченців Мати Божа втішила їх іншою своєю іконою, що чудесним чином з'явилася на дубі і тому названа Дубенською. Ця ікона й досі є головною святинею обителі.

На території монастиря два храми – величний собор на честь Преображення Господнього та невеликий затишний храм Покрова Божої Матері. До 1786 Красногірський монастир був чоловічим, а з 1970 року, в силу низки реформ і перетворень, сюди був переведений з Києва Іоанно-Богословський дівочий монастир.

До 1917 року кількість насельниць досягала 750 чоловік. Роки післяреволюційного лихоліття звичайно ж не обминули монастир – 1922 року його було закрито. Щоправда, ненадовго, у 1944 року окупаційна влада дозволила черницям повернутися. І вже з того часу молитовне життя не переривалося.

Сестри монастиря зустріли нас радісно, нагодували смачною вечерею, влаштували на нічліг.

Окремо хочеться розповісти про богослужіння обителі. Служба йде так урочисто та неквапливо. Велике панікадило уставлено свічками, електрику в храм не проведено. Це створює особливий молитовний настрій і довгі монастирські служби пролітають дуже легко.

Вранці у неділю ми звичайно відвідали Літургію. Усі охочі причастилися Святих Христових Таїн. Далі була невелика екскурсія монастирем, на якій матінка Ангеліна розповіла нам про історію обителі і про славного подвижника - святителя Сафронія Іркутського, життя якого тісно пов'язане з монастирем. Саме сюди прийшов юним послушником майбутній святитель, саме тут хотів упокоїтися по смерті. Однак цьому не судилося статися, але, за словами матінки Ангелини, дуже відчувають мешканки обителі допомогу владики і вважають його небесним покровителем монастиря.

Швидко і не помітно добігло кінця наше паломництво. Дуже цінними є такі дні, враження від яких назавжди поселяються в душі. То були саме такі два дні! Слава Богу за все!
Никто не решился оставить свой комментарий.
Будь-те первым, поделитесь мнением с остальными.
avatar