- 19.07.2022
- 190 Переглядів
20 липня Православна Церква святкує Оновлення образу Спаса Нерукотворного в Свято-Борисо-Глібському монастирі, с. Водяне.
Історичний переказ про святий Нерукотворний Образ розказує про те, що в дні міссіанської проповіді Христа, в сірійському місті Едессі правив князь Авгарь, який хворів проказою. До нього дійшли чутки про дивні чудеса Божественного Спасителя. Не бачачи Христа, Авгарь увірував в Нього, як в Сина Божого. Через живописця Ананію надіслав лист Христу з проханням дозволити написати зображення Його Божественного Лиця. Не маючи змоги пробратися через натовп до Христа, Ананій здалеку почав писати Образ Ісуса Христа, та це йому не вдавалось.
Зненацька Спаситель Сам підійшов до Ананії та попросив принести воду і убрус (рушник), вмив Лице Своє, витер його убрусом, на якому чудесним чином миттєво відбився Його Божесвенний Лик.
Цей Нерукотворний образ Спасителя Ананій приніс правителю Авгарю, який прийняв святиню з великою повагою та благоговінням, і по твердій вірі в Господа, як Сина Божого, зцілився.
Таким дивним благоволінням, Господь залишив світу Свій Нерукотворний Божественний Лик, на якому св. апостол Фаддей (один з 70-ти апостолів), відвідуючи правителя Авгаря, написав: «Христе Боже, всякий, уповаючи на Тебе, не посоромиться».
І от, перед великим ювілеєм – 2000-літтям від дня Різдва Христового, - неочікувано для нас, але по Всеблагому Промислу Божому про наше спасіння, звершується неосяжне людським розумом – Божественне і чудесне Оновлення Пресвятого Лику Спаса Нерукотворного. З моменту цього дивного проявлення, ікона протягом п'яти днів виливала на весь храм неземні пахощі у вбогій, нічим не примітній, тільки починаючій своє подвижницьке життя Свято-Борисо-Глібській жіночій обителі.
Велику тайну, яка сталася на нашій Слобідській землі, важко усвідомити розумом, її можна осягнути тільки вірою православного християнина, – із вдячністю возлюбленому Спасителю нашому за Його проявлення Любові і попечіння про нашу Святу Православну Церкву і наш Слобожанський боголюбивий народ.
З приводу цього дивного звершення була створена єпархіальна комісія у складі: настоятеля Свято-Петро-Павлівського храму м. Харкова, інспектора Харківської духовної семінарії протоієрея Андрія Полікопи, секретаря Харківського єпархіального управління протоієрея Миколая Терновецького, ключаря Свято-Благовіщенського кафедрального собору м. Харкова протоієрея Олександра Капова, лікаря Харківського обласного наркологічного диспансеру Лотіна Олександра Володимировича і секретаря комісії, благочинного 5-го округу Харківської єпархії, протоієрея Леоніда Мушинського; в присутності настоятельниці Свято-Борисо-Глібського жіночого монастиря села Водяне Зміївського району Харківської області матушки Серафими (Санталової), ігумена Севастіана (Щербакова) – духівника обителі, жительки села Червона Поляна Зміївського району Проскуріної Олександри Леонтіївни, яка пожертвувала в монастир цю, Богом облагодатствовану, святиню, паламаря обителі – Пестунова Андрія Олександровича, прихожан обителі – Малько Ірини Василівни, Забродського Миколая Станіславовича, Каноннікової Ксенії Матвіївни, присутніх за богослужінням, під час якого сподобились побачити променисте світло, Обновивше цю Святу ікону, та інших осіб, котрі склали справжній акт про наступне:
Цього дня, комісія на місці обстежила подію обновлення ікони Спаса Нерукотворного.
Встановлено: Ікона Спаса Нерукотворного 45х36 см на дереві, письма Візантійського стилю 18-го століття.
Зі слів свідків, 20 липня 1997 року в жіночому монастирі на честь св. мчч. Бориса і Гліба с. Водяне Зміївського району під час Божественної літургії, яку звершував ігумен Севастіан (Щербаков), сталося чудесне Оновлення ікони Нерукотворного образа Спасителя.
Колишня власниця ікони – Проскуріна Олександра Леонтівна, яка проживала в с. Червона Поляна Зміївського району. Ікона старовинна, візантійського стилю, написана на дерев’яній дошці, дісталась їй від батьків. Під час Великої Вітчизняної війни селом проходила лінія фронту, тому Проскуріна О. Л. всі ікони опустила в погріб будинку з іншими речами, а сама пішла в с. Мохнач, рятуючи життя.
Після повернення в рідне село, вона застала від свого будинку лише руїни; всі речі та ікони в погребі постраждали, залишилась тільки купа попелу, і дивно, що в цьому попелі свята ікона Спаса Нерукотворного залишилась неушкодженою від вогняного полум’я, яке все знищило. Від пожежі та несприятливих умов ікона потемніла, і в такому вигляді знаходилась у власниці до Різдва Христового 1997 року. 9 січня боголюбива раба Божа Проскуріна Олександра передала свою улюблену святиню в храм святих Бориса і Гліба. Там вона була встановлена на найвищому місці, де і знаходилась до часу свого Божественного Оновлення.
20 липня, у недільний день, під час звершення Божественної літургії: читанні Св. Євангелія при відчинених Царських воротах, прихожанки храму – Каноннікова Ксенія, Малько Ірина Василівна та інші – побачили сяяння яскравого золотистого світла у вигляді спалаху і відчули нібито рух повітряної хвилі з тихим шелестом. Відбулось це миттєво і було явно відчутно. Душа їх при цьому явищі наповнилась глибоким миром, благоговійним страхом і вони вирішили посповідатися, щоб не впасти в оману духа привабливості.
Оновлення Св. Ікони вперше побачили під час співу Херувимської пісні паламар Пестунов Андрій і дев’ятилітній отрок Миколай Забродський.
За їх словами, ікона блищала яскравим, золотистим світлом, після чого проступили раніше нерозбірливі написи, а по боках, в дзеркалах, стало видно лики Архистратига Михаїла і Архангела Рафаїла. Від ікони почали поширюватися пахощі, які трималися п’ять днів, потім стали слабнути. Позолота ікони придбала світлий вигляд.
Дійсність Оновлення Святої Ікони, яке відбулося, підтверджують: Серафима (Санталова); ігумен Севастіан (Щербаков); Проскуріна Олександра Леонтівна; інокиня Олександра (Коблякова); Пестунов Андрій Олександрович; Малько Ірина Василівна; Забродський Миколай Станіславович; Каноннікова Ксенія Матвіївна;
Члени комісії: секретар Харківського єпархіального управління протієрей Миколай Терновецький; інспектор Харківської духовної семінарії протоієрей Андрій Полікопа; ключар Свято-Благовіщенського кафедрального собору м. Харкова протоієрей Олександр Капов; лікар Харківського обласного наркологічного диспансеру Лотін Олександр Володимирович; секретар комісії, настоятель Свято-Василівського храму смт Пісочин протоієрей Леонід Мушинський.
Історичний переказ про святий Нерукотворний Образ розказує про те, що в дні міссіанської проповіді Христа, в сірійському місті Едессі правив князь Авгарь, який хворів проказою. До нього дійшли чутки про дивні чудеса Божественного Спасителя. Не бачачи Христа, Авгарь увірував в Нього, як в Сина Божого. Через живописця Ананію надіслав лист Христу з проханням дозволити написати зображення Його Божественного Лиця. Не маючи змоги пробратися через натовп до Христа, Ананій здалеку почав писати Образ Ісуса Христа, та це йому не вдавалось.
Зненацька Спаситель Сам підійшов до Ананії та попросив принести воду і убрус (рушник), вмив Лице Своє, витер його убрусом, на якому чудесним чином миттєво відбився Його Божесвенний Лик.
Цей Нерукотворний образ Спасителя Ананій приніс правителю Авгарю, який прийняв святиню з великою повагою та благоговінням, і по твердій вірі в Господа, як Сина Божого, зцілився.
Таким дивним благоволінням, Господь залишив світу Свій Нерукотворний Божественний Лик, на якому св. апостол Фаддей (один з 70-ти апостолів), відвідуючи правителя Авгаря, написав: «Христе Боже, всякий, уповаючи на Тебе, не посоромиться».
І от, перед великим ювілеєм – 2000-літтям від дня Різдва Христового, - неочікувано для нас, але по Всеблагому Промислу Божому про наше спасіння, звершується неосяжне людським розумом – Божественне і чудесне Оновлення Пресвятого Лику Спаса Нерукотворного. З моменту цього дивного проявлення, ікона протягом п'яти днів виливала на весь храм неземні пахощі у вбогій, нічим не примітній, тільки починаючій своє подвижницьке життя Свято-Борисо-Глібській жіночій обителі.
Велику тайну, яка сталася на нашій Слобідській землі, важко усвідомити розумом, її можна осягнути тільки вірою православного християнина, – із вдячністю возлюбленому Спасителю нашому за Його проявлення Любові і попечіння про нашу Святу Православну Церкву і наш Слобожанський боголюбивий народ.
З приводу цього дивного звершення була створена єпархіальна комісія у складі: настоятеля Свято-Петро-Павлівського храму м. Харкова, інспектора Харківської духовної семінарії протоієрея Андрія Полікопи, секретаря Харківського єпархіального управління протоієрея Миколая Терновецького, ключаря Свято-Благовіщенського кафедрального собору м. Харкова протоієрея Олександра Капова, лікаря Харківського обласного наркологічного диспансеру Лотіна Олександра Володимировича і секретаря комісії, благочинного 5-го округу Харківської єпархії, протоієрея Леоніда Мушинського; в присутності настоятельниці Свято-Борисо-Глібського жіночого монастиря села Водяне Зміївського району Харківської області матушки Серафими (Санталової), ігумена Севастіана (Щербакова) – духівника обителі, жительки села Червона Поляна Зміївського району Проскуріної Олександри Леонтіївни, яка пожертвувала в монастир цю, Богом облагодатствовану, святиню, паламаря обителі – Пестунова Андрія Олександровича, прихожан обителі – Малько Ірини Василівни, Забродського Миколая Станіславовича, Каноннікової Ксенії Матвіївни, присутніх за богослужінням, під час якого сподобились побачити променисте світло, Обновивше цю Святу ікону, та інших осіб, котрі склали справжній акт про наступне:
Цього дня, комісія на місці обстежила подію обновлення ікони Спаса Нерукотворного.
Встановлено: Ікона Спаса Нерукотворного 45х36 см на дереві, письма Візантійського стилю 18-го століття.
Зі слів свідків, 20 липня 1997 року в жіночому монастирі на честь св. мчч. Бориса і Гліба с. Водяне Зміївського району під час Божественної літургії, яку звершував ігумен Севастіан (Щербаков), сталося чудесне Оновлення ікони Нерукотворного образа Спасителя.
Колишня власниця ікони – Проскуріна Олександра Леонтівна, яка проживала в с. Червона Поляна Зміївського району. Ікона старовинна, візантійського стилю, написана на дерев’яній дошці, дісталась їй від батьків. Під час Великої Вітчизняної війни селом проходила лінія фронту, тому Проскуріна О. Л. всі ікони опустила в погріб будинку з іншими речами, а сама пішла в с. Мохнач, рятуючи життя.
Після повернення в рідне село, вона застала від свого будинку лише руїни; всі речі та ікони в погребі постраждали, залишилась тільки купа попелу, і дивно, що в цьому попелі свята ікона Спаса Нерукотворного залишилась неушкодженою від вогняного полум’я, яке все знищило. Від пожежі та несприятливих умов ікона потемніла, і в такому вигляді знаходилась у власниці до Різдва Христового 1997 року. 9 січня боголюбива раба Божа Проскуріна Олександра передала свою улюблену святиню в храм святих Бориса і Гліба. Там вона була встановлена на найвищому місці, де і знаходилась до часу свого Божественного Оновлення.
20 липня, у недільний день, під час звершення Божественної літургії: читанні Св. Євангелія при відчинених Царських воротах, прихожанки храму – Каноннікова Ксенія, Малько Ірина Василівна та інші – побачили сяяння яскравого золотистого світла у вигляді спалаху і відчули нібито рух повітряної хвилі з тихим шелестом. Відбулось це миттєво і було явно відчутно. Душа їх при цьому явищі наповнилась глибоким миром, благоговійним страхом і вони вирішили посповідатися, щоб не впасти в оману духа привабливості.
Оновлення Св. Ікони вперше побачили під час співу Херувимської пісні паламар Пестунов Андрій і дев’ятилітній отрок Миколай Забродський.
За їх словами, ікона блищала яскравим, золотистим світлом, після чого проступили раніше нерозбірливі написи, а по боках, в дзеркалах, стало видно лики Архистратига Михаїла і Архангела Рафаїла. Від ікони почали поширюватися пахощі, які трималися п’ять днів, потім стали слабнути. Позолота ікони придбала світлий вигляд.
Дійсність Оновлення Святої Ікони, яке відбулося, підтверджують: Серафима (Санталова); ігумен Севастіан (Щербаков); Проскуріна Олександра Леонтівна; інокиня Олександра (Коблякова); Пестунов Андрій Олександрович; Малько Ірина Василівна; Забродський Миколай Станіславович; Каноннікова Ксенія Матвіївна;
Члени комісії: секретар Харківського єпархіального управління протієрей Миколай Терновецький; інспектор Харківської духовної семінарії протоієрей Андрій Полікопа; ключар Свято-Благовіщенського кафедрального собору м. Харкова протоієрей Олександр Капов; лікар Харківського обласного наркологічного диспансеру Лотін Олександр Володимирович; секретар комісії, настоятель Свято-Василівського храму смт Пісочин протоієрей Леонід Мушинський.