- 15.07.2025
- 8 Переглядів
15 липня Церква вшановує Охтирську ікону Божої Матері. Вона належить до числа найбільш прославлених на Русі ікон Божої Матері.
Образ Богородиці розкривається нам як невичерпне джерело сповнене милості і співчутливої любові.
Історія Охтирської ікони Божої Матері починається з її чудесного явлення 2 (15) липня 1739 року священнику Покровської церкви міста Охтирки Василю Данилову під час сінокосу. Ключовим моментом в історії ікони стала постанова Святійшого Синоду від 1751 року, яка офіційно визнала Охтирську ікону чудотворною та закріпила її статус у церковній традиції.
Це синодальне рішення мало величезне значення для поширення шанування ікони, оскільки офіційне визнання чудотворності сприяло виготовленню численних списків та їх розповсюдженню православними землями. Особливо широко ікона шанувалася в Харківській єпархії та на території сучасної України.
Трагічною подією в історії ікони стало її викрадення у 1903 році з Охтирського Покровського собору. Первісна чудотворна ікона опинилася за кордоном — спочатку в Харбіні, потім у Сан-Франциско.
Багато відбувалося чудесних зцілень від чудотворної ікони по вірі тих, хто вдаються до випромінюючої від неї благодатної сили.
Іконографія образу походить від пророцтв про її особливу „уготованість” та „очищеність” від „чрева матері”, переказаних сірійським богословом IV ст. Єфремом Сіріним. Ці передбачення були покладені в основу композиції слобожанського образу з ідеєю про початок та кінець („альфу і омегу”) земного буття Сина Божого, безпосереднім свідком якого була Діва Марія.
У прадавні часи до престолу – священного місця храму, що символізував уявлення про смерть Христа та Його царську славу, – церковнослужителі виносили ікону Богоматері і дерев’яний хрест з Розп’яттям. Присутність образу Божої Матері біля трапези, де здійснюється освячення («пресуществління») Святих Дарів у Тіло і Кров Христа, мала глибокий зміст, постійно нагадуючи про істинне втілення Бога та заступництво за Нього Його Матері з молитвою за все людство. У книзі пророка Ісаї також ідеться про те, що саму Марію можна вважати пророчицею свого життєвого шляху, бо «Дух Господа зійшов на Неї і сила Вишнього осяяла її» (Іс: 8, 1-4).
Образ Богородиці розкривається нам як невичерпне джерело сповнене милості і співчутливої любові.
Історія Охтирської ікони Божої Матері починається з її чудесного явлення 2 (15) липня 1739 року священнику Покровської церкви міста Охтирки Василю Данилову під час сінокосу. Ключовим моментом в історії ікони стала постанова Святійшого Синоду від 1751 року, яка офіційно визнала Охтирську ікону чудотворною та закріпила її статус у церковній традиції.
Це синодальне рішення мало величезне значення для поширення шанування ікони, оскільки офіційне визнання чудотворності сприяло виготовленню численних списків та їх розповсюдженню православними землями. Особливо широко ікона шанувалася в Харківській єпархії та на території сучасної України.
Трагічною подією в історії ікони стало її викрадення у 1903 році з Охтирського Покровського собору. Первісна чудотворна ікона опинилася за кордоном — спочатку в Харбіні, потім у Сан-Франциско.
Багато відбувалося чудесних зцілень від чудотворної ікони по вірі тих, хто вдаються до випромінюючої від неї благодатної сили.
Іконографія образу походить від пророцтв про її особливу „уготованість” та „очищеність” від „чрева матері”, переказаних сірійським богословом IV ст. Єфремом Сіріним. Ці передбачення були покладені в основу композиції слобожанського образу з ідеєю про початок та кінець („альфу і омегу”) земного буття Сина Божого, безпосереднім свідком якого була Діва Марія.
У прадавні часи до престолу – священного місця храму, що символізував уявлення про смерть Христа та Його царську славу, – церковнослужителі виносили ікону Богоматері і дерев’яний хрест з Розп’яттям. Присутність образу Божої Матері біля трапези, де здійснюється освячення («пресуществління») Святих Дарів у Тіло і Кров Христа, мала глибокий зміст, постійно нагадуючи про істинне втілення Бога та заступництво за Нього Його Матері з молитвою за все людство. У книзі пророка Ісаї також ідеться про те, що саму Марію можна вважати пророчицею свого життєвого шляху, бо «Дух Господа зійшов на Неї і сила Вишнього осяяла її» (Іс: 8, 1-4).