- 13.01.2023
- 193 Перегляда
14 січня Православна Церква святкує Обрізання Господнє.
На восьмий день після Свого Різдва Господь наш Ісус Христос, за старозавітним законом, прийняв обрізання, встановлене для всіх немовлят чоловічої статі на знак Заповіту Бога з праотцем Авраамом і його нащадками (Бут. 17, 10 - 14; Лев. 12, 3).
Під час здійснення цього обряду Божественному Немовляті було дано Ім'я Ісус, сповіщене Архангелом Гавриїлом ще в день Благовіщення Пресвятій Діві Марії (Лк. 1, 31 - 33; Лк. 2, 21). За тлумаченням отців Церкви, Господь, Творець закону, прийняв обрізання, являючи приклад, як людям слід неухильно виконувати Божественні встановлення. Господь прийняв обрізання для того, щоб ніхто згодом не міг засумніватися в тому, що Він був істинною Людиною, а не носієм примарної плоті, як вчили деякі єретики (докети).
У Новому Заповіті обряд обрізання поступився місцем таїнству Хрещення, прообразом якого він був (Кол. 2, 11 - 12).
Свідоцтва про святкування Обрізання Господнього у Східній Церкві сягають IV століття. Канон свята написаний преподобним Стефаном Савваїтом (пам'ять 28 жовтня). Разом з обрізанням, сприйнятим Господом як знамення Угоди Бога з людьми, Він отримав і Ім'я Ісус (Спаситель) як печатку Свого служіння справі спасіння світу (Мф. 1, 21; Мк. 16, 17; Мк. 9, 38-39; Лк. 10, 17; Діян. 3, 6; Діян. 3, 16; Фил. 2, 9-10). Ці дві події, що відбулися на самому початку земного життя Спасителя, нагадують християнам, що вони вступили в Новий Заповіт з Богом і "обрізані обрізанням нерукотворним, знявши з себе гріховне тіло плоті, обрізанням Христовим" (Кол. 2, 11). Саме ім'я християнина свідчить про вступ людини в Новий Заповіт із Богом.
На восьмий день після Свого Різдва Господь наш Ісус Христос, за старозавітним законом, прийняв обрізання, встановлене для всіх немовлят чоловічої статі на знак Заповіту Бога з праотцем Авраамом і його нащадками (Бут. 17, 10 - 14; Лев. 12, 3).
Під час здійснення цього обряду Божественному Немовляті було дано Ім'я Ісус, сповіщене Архангелом Гавриїлом ще в день Благовіщення Пресвятій Діві Марії (Лк. 1, 31 - 33; Лк. 2, 21). За тлумаченням отців Церкви, Господь, Творець закону, прийняв обрізання, являючи приклад, як людям слід неухильно виконувати Божественні встановлення. Господь прийняв обрізання для того, щоб ніхто згодом не міг засумніватися в тому, що Він був істинною Людиною, а не носієм примарної плоті, як вчили деякі єретики (докети).
У Новому Заповіті обряд обрізання поступився місцем таїнству Хрещення, прообразом якого він був (Кол. 2, 11 - 12).
Свідоцтва про святкування Обрізання Господнього у Східній Церкві сягають IV століття. Канон свята написаний преподобним Стефаном Савваїтом (пам'ять 28 жовтня). Разом з обрізанням, сприйнятим Господом як знамення Угоди Бога з людьми, Він отримав і Ім'я Ісус (Спаситель) як печатку Свого служіння справі спасіння світу (Мф. 1, 21; Мк. 16, 17; Мк. 9, 38-39; Лк. 10, 17; Діян. 3, 6; Діян. 3, 16; Фил. 2, 9-10). Ці дві події, що відбулися на самому початку земного життя Спасителя, нагадують християнам, що вони вступили в Новий Заповіт з Богом і "обрізані обрізанням нерукотворним, знявши з себе гріховне тіло плоті, обрізанням Христовим" (Кол. 2, 11). Саме ім'я християнина свідчить про вступ людини в Новий Заповіт із Богом.