- 13.01.2024
- 72 Перегляда
14 січня Православна Церква відзначає велике свято - Обрізання Господа і Спаса нашого Іісуса Христа в пам'ять про те, що Богонемовля Іісуса за старозавітною традицією на восьмий день після Свого Різдва обрізали, і водночас Йому нарекли ім'я, яке передрік Архангел Гавриїл ще під час Благовіщення Діві Марії та провістив ангелу святий праведний Іосип Обручник, - Іісус (Спаситель). Саме наречення цього імені є знаменням найвеличнішого служіння Сина Божого, що втілився, "бо Він врятує людей Своїх від гріхів їхніх" (Мф. 1: 21).
Свято Обрізання Господнього як свято було остаточно затверджено в IV столітті, незважаючи на те, що пов'язані з ним події відносяться ще до старозавітних часів. Цього дня згадують подію, пов'язану з Угодою, укладеною з Господом на горі Сіон пророком Мойсеєм: згідно з отриманим ним законом, усі хлопчики на восьмий день після народження мали прийняти обрізання на знак єднання з іудейськими патріархами - Авраамом, Ісааком та Яковом.
Цей давньоіудейський обряд обрізання був прообразом Таїнства Хрещення. За тлумаченням Отців Церкви Господь, Творець закону, прийняв обрізання, показуючи приклад, як людям слід неухильно дотримуватися Божественних настанов, і для того, щоб ніхто згодом не міг засумніватися в тому, що Він був істинною Людиною, а не носієм примарної плоті (як вчили єретики-докети).
Обрізання як обряд посвячення Божеству існувало у багатьох народів, зокрема й у єгиптян. У єврейському розумінні кров священна, тому що "кров є душа", кров, що тече з органа, який дає життя, означає посвяту Богові життя, прийнятого як дар. В ізраїльтян цей обряд став знаменувати вступ до союзу-заповіту Авраама й обраного народу з Богом і мав нагадувати народові про зобов'язання, що випливають із цього.
Господь, будучи в усьому подібним до нас, окрім гріха, не потребував жодного очищення, будучи Сином Божим і Істинним Богом - якого заповіту з Богом потребував Присносущний Творець і Законоположник світу? За смиренням Своїм приймає Він покладене грішним людям, бо Сам про Себе потім скаже: "Не порушити закон прийшов Я, але виконати" (Мф. 5: 17).
Святитель Димитрій Ростовський писав: "В обрізуванні Владика наш виявив більшу смиренність, ніж у народженні Своєму: у народженні Він прийняв образ людини..., в обрізуванні ж Він прийняв образ грішника, як грішник, терплячи біль, встановлений за гріх".
У християнській Церкві обряду обрізання не існує, оскільки згідно з канонами Нового Завіту він поступився місцем таїнству хрещення. Водночас це свято нагадує християнам, що вони вступили в Новий Заповіт із Господом і "обрізані обрізуванням нерукотворним зняттям гріховного тіла плоті, обрізуванням Христовим" (Кол. 2: 11).
Свято Обрізання Господнього як свято було остаточно затверджено в IV столітті, незважаючи на те, що пов'язані з ним події відносяться ще до старозавітних часів. Цього дня згадують подію, пов'язану з Угодою, укладеною з Господом на горі Сіон пророком Мойсеєм: згідно з отриманим ним законом, усі хлопчики на восьмий день після народження мали прийняти обрізання на знак єднання з іудейськими патріархами - Авраамом, Ісааком та Яковом.
Цей давньоіудейський обряд обрізання був прообразом Таїнства Хрещення. За тлумаченням Отців Церкви Господь, Творець закону, прийняв обрізання, показуючи приклад, як людям слід неухильно дотримуватися Божественних настанов, і для того, щоб ніхто згодом не міг засумніватися в тому, що Він був істинною Людиною, а не носієм примарної плоті (як вчили єретики-докети).
Обрізання як обряд посвячення Божеству існувало у багатьох народів, зокрема й у єгиптян. У єврейському розумінні кров священна, тому що "кров є душа", кров, що тече з органа, який дає життя, означає посвяту Богові життя, прийнятого як дар. В ізраїльтян цей обряд став знаменувати вступ до союзу-заповіту Авраама й обраного народу з Богом і мав нагадувати народові про зобов'язання, що випливають із цього.
Господь, будучи в усьому подібним до нас, окрім гріха, не потребував жодного очищення, будучи Сином Божим і Істинним Богом - якого заповіту з Богом потребував Присносущний Творець і Законоположник світу? За смиренням Своїм приймає Він покладене грішним людям, бо Сам про Себе потім скаже: "Не порушити закон прийшов Я, але виконати" (Мф. 5: 17).
Святитель Димитрій Ростовський писав: "В обрізуванні Владика наш виявив більшу смиренність, ніж у народженні Своєму: у народженні Він прийняв образ людини..., в обрізуванні ж Він прийняв образ грішника, як грішник, терплячи біль, встановлений за гріх".
У християнській Церкві обряду обрізання не існує, оскільки згідно з канонами Нового Завіту він поступився місцем таїнству хрещення. Водночас це свято нагадує християнам, що вони вступили в Новий Заповіт із Господом і "обрізані обрізуванням нерукотворним зняттям гріховного тіла плоті, обрізуванням Христовим" (Кол. 2: 11).