- 31.05.2025
- 83 Перегляда
1 червня, у 7-му Неділю після Пасхи, Православна Церква особливо вшановує пам’ять святих отців Першого Вселенського Собору, на якому було засуджено єресь аріанства, що заперечувала Предвічне Народження Бога Сина від Бога Отця та їхню єдиносущність, затверджено основу Символу віри, який без змін сповідує наша Церква й дотепер.
Перший Вселенський Собор відбувся у 325 році, майже сімнадцять століть тому. Але він є для нас важливим тому, що цей Собор відстояв у християнському світі головну істину нашої віри, яка є серцевиною нашого спасіння, — Божество Господа нашого Іісуса Христа.
У ті часи було чимало богословів, які висловлювали свої судження про Тайну Божу, про те, чого людський розум осягнути не може. Але усе ж допитливий розум людини намагався осягнути і цю недоступну тайну, й із людської мудрості часто народжувались найрізноманітніші суперечливі думки і лжевчення. Одне із них сколихнуло увесь тодішній християнський світ. Називалося це лжевчення аріанством, за іменем Арія, пресвітера єгипетського, Александрійського. Він доводив що хоча Христос Спаситель і є Бог, але не Той Вищий Бог, а одна зі створених Вищим Богом великих істот.
Ця єресь почала поширюватися дуже швидко, бо в ті часи Римську імперію населяли переважно язичники, а серед християн було багато новозвернених язичників. Відповідно до їхнього розуміння було багато богів на небі і на землі, які, за їхніми уявленнями, управляли зорями, вітрами, силами природи, рослинами, тваринами.
Арій говорив: “Так, ми прославляємо Іісуса Христа, так, ми перед ним схиляємося, ми даємо Йому ім’я Бога. Але це не означає, що Той, Хто жив на землі, як людина, страждаючи, радіючи, сумуючи, втомлюючись в дорозі, несучи на Собі всі немочі, крім гріха, — є Той самий верховний Творець, Який все сотворив. Він є, ніби нижчий Бог, другий за рангом, створений”.
Міркуючи так, Арій поширював свою думку, і людям це лжевчення здавалося зрозумілим та доступним. І коли б святі отці того часу не звернули увагу на те, яку небезпеку несе аріанство, тобто це вчення, то було б докорінно спотворене християнське вчення.
На цей Собор, що відбувся в місті Нікеї, прибули триста вісімнадцять єпископів і багато священників. Святі отці Церкви урочисто ухвалили й виголосили Символ віри, із якого виразно виходить, що хоча Христос прийшов у Божий світ як Людина, але Він водночас не перестав бути Богом.
У чому полягає для нас радість спасіння?
А в тому, що ні ангел, ні якась інша Божа істота, а Сам Господь Бог применшився, щоб бути рівним з нами. Сам Господь віддав Себе, щоб людина долучилася до Його Божественного життя. Апостол Павло вчить нас, що ніяка небесна істота, ніяка сила, а саме Всюдисущий Бог воплотився на землі заради нашого спасіння. Він і є Той, Хто любить людський рід, і кожну душу зокрема, і всіх нас загалом.
І от святитель Афанасій, святитель Миколай та інші великі отці Церкви того часу, відстоюючи цю істину перед аріанством, захищали найдорожче для нас — те, без чого не може існувати християнська віра, а саме Божество Іісуса Христа.
І ось, в ці дні, коли ми відзначаємо пам’ять святих отців, у Церкві читаються слова Спасителя Іісуса Христа із Його першосвященницької молитви, і вона дає нам чітке уявлення про те, що Сам Господь, а ніхто інший, прийшов у світ: “Це ж є життя вічне, щоб знали Тебе, єдиного істинного Бога і посланого Тобою Іісуса Христа” (Ін. 17:3); “Отче Святий! збережи їх в ім’я Твоє, котрих Ти дав Мені, щоб вони були єдине, як і Ми” (Ін. 17:11).
Єдині, як і Ми! Це говорить Христос — Людина і Боголюдина, смертний і безсмертний, звертаючись до Отця Небесного, з Яким Він єдиний. Це і є єдність Отця і Сина.
Все, що відкриває нам Свята Церква, все, що є в Святому Письмі, — всі ці великі тайни стосуються нашого життя. Тож намагаймося вникати в них, намагаймося збагнути їх своїм розумом і серцем, щоб бути стійкими і непохитними в нашій вірі.
І хай будуть нашими постійними наставниками святі отці Церкви, котрі утвердили нашу Православну віру на соборах і передали її нам незмінно від Христа. Любімо свою Церкву, додержуймося її заповідей і настанов, відвідуймо її від молодшого до старшого, бо в ній нас пригорне, в ній нас полюбить сам Спаситель і Сотворитель світу Іісус Христос!
Перший Вселенський Собор відбувся у 325 році, майже сімнадцять століть тому. Але він є для нас важливим тому, що цей Собор відстояв у християнському світі головну істину нашої віри, яка є серцевиною нашого спасіння, — Божество Господа нашого Іісуса Христа.
У ті часи було чимало богословів, які висловлювали свої судження про Тайну Божу, про те, чого людський розум осягнути не може. Але усе ж допитливий розум людини намагався осягнути і цю недоступну тайну, й із людської мудрості часто народжувались найрізноманітніші суперечливі думки і лжевчення. Одне із них сколихнуло увесь тодішній християнський світ. Називалося це лжевчення аріанством, за іменем Арія, пресвітера єгипетського, Александрійського. Він доводив що хоча Христос Спаситель і є Бог, але не Той Вищий Бог, а одна зі створених Вищим Богом великих істот.
Ця єресь почала поширюватися дуже швидко, бо в ті часи Римську імперію населяли переважно язичники, а серед християн було багато новозвернених язичників. Відповідно до їхнього розуміння було багато богів на небі і на землі, які, за їхніми уявленнями, управляли зорями, вітрами, силами природи, рослинами, тваринами.
Арій говорив: “Так, ми прославляємо Іісуса Христа, так, ми перед ним схиляємося, ми даємо Йому ім’я Бога. Але це не означає, що Той, Хто жив на землі, як людина, страждаючи, радіючи, сумуючи, втомлюючись в дорозі, несучи на Собі всі немочі, крім гріха, — є Той самий верховний Творець, Який все сотворив. Він є, ніби нижчий Бог, другий за рангом, створений”.
Міркуючи так, Арій поширював свою думку, і людям це лжевчення здавалося зрозумілим та доступним. І коли б святі отці того часу не звернули увагу на те, яку небезпеку несе аріанство, тобто це вчення, то було б докорінно спотворене християнське вчення.
На цей Собор, що відбувся в місті Нікеї, прибули триста вісімнадцять єпископів і багато священників. Святі отці Церкви урочисто ухвалили й виголосили Символ віри, із якого виразно виходить, що хоча Христос прийшов у Божий світ як Людина, але Він водночас не перестав бути Богом.
У чому полягає для нас радість спасіння?
А в тому, що ні ангел, ні якась інша Божа істота, а Сам Господь Бог применшився, щоб бути рівним з нами. Сам Господь віддав Себе, щоб людина долучилася до Його Божественного життя. Апостол Павло вчить нас, що ніяка небесна істота, ніяка сила, а саме Всюдисущий Бог воплотився на землі заради нашого спасіння. Він і є Той, Хто любить людський рід, і кожну душу зокрема, і всіх нас загалом.
І от святитель Афанасій, святитель Миколай та інші великі отці Церкви того часу, відстоюючи цю істину перед аріанством, захищали найдорожче для нас — те, без чого не може існувати християнська віра, а саме Божество Іісуса Христа.
І ось, в ці дні, коли ми відзначаємо пам’ять святих отців, у Церкві читаються слова Спасителя Іісуса Христа із Його першосвященницької молитви, і вона дає нам чітке уявлення про те, що Сам Господь, а ніхто інший, прийшов у світ: “Це ж є життя вічне, щоб знали Тебе, єдиного істинного Бога і посланого Тобою Іісуса Христа” (Ін. 17:3); “Отче Святий! збережи їх в ім’я Твоє, котрих Ти дав Мені, щоб вони були єдине, як і Ми” (Ін. 17:11).
Єдині, як і Ми! Це говорить Христос — Людина і Боголюдина, смертний і безсмертний, звертаючись до Отця Небесного, з Яким Він єдиний. Це і є єдність Отця і Сина.
Все, що відкриває нам Свята Церква, все, що є в Святому Письмі, — всі ці великі тайни стосуються нашого життя. Тож намагаймося вникати в них, намагаймося збагнути їх своїм розумом і серцем, щоб бути стійкими і непохитними в нашій вірі.
І хай будуть нашими постійними наставниками святі отці Церкви, котрі утвердили нашу Православну віру на соборах і передали її нам незмінно від Христа. Любімо свою Церкву, додержуймося її заповідей і настанов, відвідуймо її від молодшого до старшого, бо в ній нас пригорне, в ній нас полюбить сам Спаситель і Сотворитель світу Іісус Христос!