- 08.06.2024
- 137 Переглядів
9 червня, у неділю шосту після Пасхи, Церква згадує одне з дивовижних чудес Господа нашого Іісуса Христа, коли Він дарував зір сліпонародженому.
Як пише євангеліст Марк, одного разу, коли Ісус перебував у Єрусалимі, творив дива і проповідував вчення Своє, вороги Його сповнилися такої люті, що хотіли побити Його камінням. Але Він пішов від них і, йдучи, побачив людину, сліпу від народження.
Учні Його запитали у Нього: Учителю, хто згрішив, він чи батьки його, що народився сліпим?
Ісус відповідав: Не згрішив ні він, ні батьки його, але це для того, щоб на ньому явилися діла Божі.
Господь пожалів бідолашного сліпого. Плюнувши на землю, Він зробив грязиво, помазав цим грязивом сліпому очі і сказав йому: Піди, вмийся в купальні Силоам. Це було джерело біля підніжжя гори Сіон. Сліпий пішов, вмився і прозрів. Чудо це вразило усіх. Невже, казали одні, це той самий, який сидів і просив милостиню? Інші казали: це він; інші: схожий на нього. Він же казав: це я.
Стали розпитувати у сліпонародженого, як він прозрів. Він відповідав: “Чоловік, якого зовуть Ісусом, зробив грязиво, помазав мені очі і велів вмитися в купальні Силоамській; я вмився, і ось я бачу”. Повели його до фарисеїв. (Слід сказати, що це чудо здійснене було у день суботній.) На розпитування фарисеїв юнак, що прозрів, знову відповідав розповіддю про дивовижне зцілення своє. Тоді між фарисеями спалахнула суперечка про Ісуса.
Декотрі казали: Цей Чоловік не від Бога, тому що не дотримується суботи; інші ж заперечували: Чи може людина грішна творити такі чудеса? Запитали зціленого: “А ти що думаєш про Нього?” “Я думаю, що Він пророк”, – відповів той.
Але фарисеї все-таки не повірили і такому явному свідоцтву сили Божої. Вони засумнівалися, чи справді той бідолашний був сліпим, і, покликавши батьків його, запитали у них: Чи це син ваш, про якого ви кажете, що він народився сліпим? Як же він тепер бачить?
Батьки сліпонародженого знали, що фарисеї зненавиділи Ісуса і вже постановили між собою відлучити від синагоги всякого, хто визнає Його за Христа. У легкодухості своїй вони побоялися накликати на себе гнів фарисеїв, якщо віддадуть належну честь Тому, Хто зцілив їхнього сина, тож відповіли так: “Знаємо, що це син наш і що він народився сліпим. Як же він прозрів і хто зцілив його, цього ми не знаємо; він сам дорослий; нехай сам розповість”.
Тоді фарисеї сказали сліпонародженому: “Дякуй Богові; ми знаємо, що Той, Хто зцілив тебе, людина грішна”.
“Чи грішник Він, того не знаю, а знаю тільки те, що я був сліпим, а тепер бачу”, – відповідав зцілений від сліпоти.
Знову фарисеї стали розпитувати, як він прозрів. “Я вже розповідав вам, навіщо знову запитуєте? Хіба і ви хочете зробитися Його учнями?”
Фарисеї розсердилися. “Ти учень Його, – сказали вони, – а ми Мойсеєві учні. Ми знаємо, що з Мойсеєм говорив Бог, а про цього Чоловіка не знаємо, звідки Він”. “Дивно, що ви не знаєте, звідки Він, – відповідав юнак, – а Він відкрив мені очі. Хіба чувано, щоб хто-небудь відкрив очі сліпонародженому? Ми усі знаємо, що грішників Бог не слухає, але слухає тих, хто шанує Бога і творить волю Його. Якби цей Чоловік не був від Бога, то не міг би створити такого чуда”.
Фарисеї ще більше розсердилися і вигнали геть зціленого юнака. Господь Ісус Христос дізнався про це і, зустрівши його, запитав: «Чи віруєш ти в Сина Божого?» «Хто Він, Господи, щоб мені вірувати в Нього?» – запитав позбавлений від сліпоти.
“Ти бачив Його, і Він говорить із тобою”, – сказав Господь. “Вірую, Господи! ” – вигукнув тоді юнак і вклонився Ісусові до землі (Ін. 9, 2-38).
Можна уявити, як зрадів зцілений, коли дізнався, що Той, Хто дав його очам прозріння, Сам Син Божий, Котрий зійшов на землю для спасіння людей! Як увірував у Нього! Як гаряче полюбив Його! Певно, він і не тужив про те, що фарисеї вигнали його з синагоги і зневажали його. Вони його відкинули, але ж він знайшов і полюбив Спасителя, а це щастя вище за усі блага земні.
Ми бачимо часто, що люди добрі і благочестиві зазнають у суспільстві зневаги й утисків. Але якщо вони твердо вірують у Господа, якщо полюбили Його усією душею, якщо дотримуються заповідей Його і сповідують Його святе Ім’я, то вони терпляче перенесуть біди. Бо знають, що мають вище благо і ніщо у світі не може позбавити їх любові Христової. Батьки сліпонародженого, боячись фарисеїв, не наважилися віддати Господові славу і честь за зцілення сина. Вони боялися, що їх відлучать від синагоги. Хай вбереже нас Господь від такої легкодухості!
Ліпше втратити все, ліпше перетерпіти всілякі зневаги і неприємності, аніж у будь-чому відхилитися від Господа; Він вище, вічне благо. Ні зі страху, ні з догоджання кому-небудь не повинні ми наважитися зробити або сказати неугодне Богові.
Свята Церква, згадуючи у шосту Неділю після Світлого Воскресіння зцілення сліпонародженого, так взиває від імені усіх до Цілителя душ і тілес: “Душевними очима перебуваючи у сліпоті, приходжу до Тебе, Христе, як сліпий від народження, і з покаянням волаю до Тебе: Ти єси Світло Пресвітле усіх, хто перебуває у гріховній пітьмі”.
Як пише євангеліст Марк, одного разу, коли Ісус перебував у Єрусалимі, творив дива і проповідував вчення Своє, вороги Його сповнилися такої люті, що хотіли побити Його камінням. Але Він пішов від них і, йдучи, побачив людину, сліпу від народження.
Учні Його запитали у Нього: Учителю, хто згрішив, він чи батьки його, що народився сліпим?
Ісус відповідав: Не згрішив ні він, ні батьки його, але це для того, щоб на ньому явилися діла Божі.
Господь пожалів бідолашного сліпого. Плюнувши на землю, Він зробив грязиво, помазав цим грязивом сліпому очі і сказав йому: Піди, вмийся в купальні Силоам. Це було джерело біля підніжжя гори Сіон. Сліпий пішов, вмився і прозрів. Чудо це вразило усіх. Невже, казали одні, це той самий, який сидів і просив милостиню? Інші казали: це він; інші: схожий на нього. Він же казав: це я.
Стали розпитувати у сліпонародженого, як він прозрів. Він відповідав: “Чоловік, якого зовуть Ісусом, зробив грязиво, помазав мені очі і велів вмитися в купальні Силоамській; я вмився, і ось я бачу”. Повели його до фарисеїв. (Слід сказати, що це чудо здійснене було у день суботній.) На розпитування фарисеїв юнак, що прозрів, знову відповідав розповіддю про дивовижне зцілення своє. Тоді між фарисеями спалахнула суперечка про Ісуса.
Декотрі казали: Цей Чоловік не від Бога, тому що не дотримується суботи; інші ж заперечували: Чи може людина грішна творити такі чудеса? Запитали зціленого: “А ти що думаєш про Нього?” “Я думаю, що Він пророк”, – відповів той.
Але фарисеї все-таки не повірили і такому явному свідоцтву сили Божої. Вони засумнівалися, чи справді той бідолашний був сліпим, і, покликавши батьків його, запитали у них: Чи це син ваш, про якого ви кажете, що він народився сліпим? Як же він тепер бачить?
Батьки сліпонародженого знали, що фарисеї зненавиділи Ісуса і вже постановили між собою відлучити від синагоги всякого, хто визнає Його за Христа. У легкодухості своїй вони побоялися накликати на себе гнів фарисеїв, якщо віддадуть належну честь Тому, Хто зцілив їхнього сина, тож відповіли так: “Знаємо, що це син наш і що він народився сліпим. Як же він прозрів і хто зцілив його, цього ми не знаємо; він сам дорослий; нехай сам розповість”.
Тоді фарисеї сказали сліпонародженому: “Дякуй Богові; ми знаємо, що Той, Хто зцілив тебе, людина грішна”.
“Чи грішник Він, того не знаю, а знаю тільки те, що я був сліпим, а тепер бачу”, – відповідав зцілений від сліпоти.
Знову фарисеї стали розпитувати, як він прозрів. “Я вже розповідав вам, навіщо знову запитуєте? Хіба і ви хочете зробитися Його учнями?”
Фарисеї розсердилися. “Ти учень Його, – сказали вони, – а ми Мойсеєві учні. Ми знаємо, що з Мойсеєм говорив Бог, а про цього Чоловіка не знаємо, звідки Він”. “Дивно, що ви не знаєте, звідки Він, – відповідав юнак, – а Він відкрив мені очі. Хіба чувано, щоб хто-небудь відкрив очі сліпонародженому? Ми усі знаємо, що грішників Бог не слухає, але слухає тих, хто шанує Бога і творить волю Його. Якби цей Чоловік не був від Бога, то не міг би створити такого чуда”.
Фарисеї ще більше розсердилися і вигнали геть зціленого юнака. Господь Ісус Христос дізнався про це і, зустрівши його, запитав: «Чи віруєш ти в Сина Божого?» «Хто Він, Господи, щоб мені вірувати в Нього?» – запитав позбавлений від сліпоти.
“Ти бачив Його, і Він говорить із тобою”, – сказав Господь. “Вірую, Господи! ” – вигукнув тоді юнак і вклонився Ісусові до землі (Ін. 9, 2-38).
Можна уявити, як зрадів зцілений, коли дізнався, що Той, Хто дав його очам прозріння, Сам Син Божий, Котрий зійшов на землю для спасіння людей! Як увірував у Нього! Як гаряче полюбив Його! Певно, він і не тужив про те, що фарисеї вигнали його з синагоги і зневажали його. Вони його відкинули, але ж він знайшов і полюбив Спасителя, а це щастя вище за усі блага земні.
Ми бачимо часто, що люди добрі і благочестиві зазнають у суспільстві зневаги й утисків. Але якщо вони твердо вірують у Господа, якщо полюбили Його усією душею, якщо дотримуються заповідей Його і сповідують Його святе Ім’я, то вони терпляче перенесуть біди. Бо знають, що мають вище благо і ніщо у світі не може позбавити їх любові Христової. Батьки сліпонародженого, боячись фарисеїв, не наважилися віддати Господові славу і честь за зцілення сина. Вони боялися, що їх відлучать від синагоги. Хай вбереже нас Господь від такої легкодухості!
Ліпше втратити все, ліпше перетерпіти всілякі зневаги і неприємності, аніж у будь-чому відхилитися від Господа; Він вище, вічне благо. Ні зі страху, ні з догоджання кому-небудь не повинні ми наважитися зробити або сказати неугодне Богові.
Свята Церква, згадуючи у шосту Неділю після Світлого Воскресіння зцілення сліпонародженого, так взиває від імені усіх до Цілителя душ і тілес: “Душевними очима перебуваючи у сліпоті, приходжу до Тебе, Христе, як сліпий від народження, і з покаянням волаю до Тебе: Ти єси Світло Пресвітле усіх, хто перебуває у гріховній пітьмі”.