- 17.05.2025
- 91 Перегляд
18 травня - у п’яту неділю після Воскресіння Господнього - Свята Церква згадує розмову Христа Спасителя з самарянкою. У цьому євангельському читанні розповідається, як Господь, проходячи через Самарію, зайшов в місто Сихарь і зупинився біля колодязя. Цей колодязь був шанований у народі ще з часів старозавітного патріарха Якова. І ось тут Господь сів відпочити, а учні його пішли до найближчого поселення, щоб купити їжі.
В цей момент до колодязя приходить жінка-самарянка, щоб зачерпнути води. Між нею та Господом відбувається діалог, з якого ми можемо винести для себе кілька уроків.
Христос спочатку просить у неї води напитися, а потім Сам пропонує їй воду живу. Господь говорить про спрагу води живої, що тече у вічне життя, про ту благодать, що виходить від Бога, яка по-справжньому наповнює людину, адже ніщо не може дати душі людини спокою, умиротворення, насичення – тільки Божественна благодать.
Але самарянка ніби не чує Його, не розуміє, кажучи Йому, що цей колодязь глибокий, а в Нього немає чим зачерпнути, а Він говорить, що дасть їй воду живу.
Господь, знаючи все життя цієї жінки, просить щоб вона привела свого чоловіка, тим самим підводячи її до розуміння того, Хто перед нею знаходиться. Вона каже: “Немає в мене чоловіка”. А Господь відповідає їй: “Так, правду ти Мені сказала, тому що було в тебе п’ять чоловіків, і той, що зараз з тобою, не є твоїм чоловіком”.
Господь тим самим показує, що Він є знавцем сердець людських, що Він знає все і про всіх людей.
Жінка не образилась, не виправдовувалась, а сказала: “Господи! Бачу, що ти пророк, скажи де правильно молитись, як наші батьки, на цій горі? Чи як ви кажете в Єрусалимі?”
А Спаситель говорить, що вже настав час, коли істинні поклонники будуть поклонятися Богу в Дусі та Істині, що молитва може звершуватися скрізь, у всякий час і на всякому місці. Господь в цей момент відкриває жінці, що він є Месія-Христос.
Тоді приходять Його учні та з подивом бачать, що Господь розмовляє з жінкою, але вони нічим не видали свого здивування.
Самарянка залишає водонос біля колодязя та поспішає до свого міста – поділитися радісною новиною, адже її серця торкнулася Істина і запалила це серце.
В місті вона розповідає про Христа, про те, що зустріла Месію і розмовляла з Ним. Вона стала посланницею Христовою, Його служительницею, подібно до святих апостолів. Її можна назвати рівноапостольною, адже вона звістила жителям міста про явлення у світ Христа.
На відміну від гадаринців, які прогнали від себе Спасителя, самаряни прийшли до Христа, та просили Його залишитися з ними, і Господь проповідував їм, провівши з ними два дні, навчаючи їх Істині, вірі, звершуючи чудеса.
Жителі, переконавшись, що перед ними справжній Христос, говорили самарянці, що повірили не завдяки її свідченню, а тому, що самі чули і бачили Його. І багато самарян прийняли Христа, як Спасителя світу.
Святе Письмо не називає нам імені самарянки, але із Передання відомо, що її було звати Світланою (грецькою — Фотінія). І це не випадково, адже зустрівши Христа, і прийнявши від Нього світло Божественної Істини, вона, розкаявшись у своїх гріхах, сама стала світлом яке пронесла через все своє життя і просвітлювала ним кожного, кого зустрічала на своєму життєвому шляху. Разом із своїми дітьми, проповідуючи Слово Боже самарянка Фотінія мученицьки постраждала за Христа.
Ця Єавангельська розповідь навчає нас безперечно вірити Богу, який щоденно через свою Церкву кличе нас до Себе, дає нам можливість пережити радість покаяння і відновлення, лише від нас залежить чи використаємо ми цю можливість, чи переживемо ми знову чудо відновлення, як пережила його жінка-самарянка, щоб земні розваги та мирська суєта не вабили нас, щоб ми відчули щось більше, важливіше, найкраще і в цьому житті, і в житті вічному.
В цей момент до колодязя приходить жінка-самарянка, щоб зачерпнути води. Між нею та Господом відбувається діалог, з якого ми можемо винести для себе кілька уроків.
Христос спочатку просить у неї води напитися, а потім Сам пропонує їй воду живу. Господь говорить про спрагу води живої, що тече у вічне життя, про ту благодать, що виходить від Бога, яка по-справжньому наповнює людину, адже ніщо не може дати душі людини спокою, умиротворення, насичення – тільки Божественна благодать.
Але самарянка ніби не чує Його, не розуміє, кажучи Йому, що цей колодязь глибокий, а в Нього немає чим зачерпнути, а Він говорить, що дасть їй воду живу.
Господь, знаючи все життя цієї жінки, просить щоб вона привела свого чоловіка, тим самим підводячи її до розуміння того, Хто перед нею знаходиться. Вона каже: “Немає в мене чоловіка”. А Господь відповідає їй: “Так, правду ти Мені сказала, тому що було в тебе п’ять чоловіків, і той, що зараз з тобою, не є твоїм чоловіком”.
Господь тим самим показує, що Він є знавцем сердець людських, що Він знає все і про всіх людей.
Жінка не образилась, не виправдовувалась, а сказала: “Господи! Бачу, що ти пророк, скажи де правильно молитись, як наші батьки, на цій горі? Чи як ви кажете в Єрусалимі?”
А Спаситель говорить, що вже настав час, коли істинні поклонники будуть поклонятися Богу в Дусі та Істині, що молитва може звершуватися скрізь, у всякий час і на всякому місці. Господь в цей момент відкриває жінці, що він є Месія-Христос.
Тоді приходять Його учні та з подивом бачать, що Господь розмовляє з жінкою, але вони нічим не видали свого здивування.
Самарянка залишає водонос біля колодязя та поспішає до свого міста – поділитися радісною новиною, адже її серця торкнулася Істина і запалила це серце.
В місті вона розповідає про Христа, про те, що зустріла Месію і розмовляла з Ним. Вона стала посланницею Христовою, Його служительницею, подібно до святих апостолів. Її можна назвати рівноапостольною, адже вона звістила жителям міста про явлення у світ Христа.
На відміну від гадаринців, які прогнали від себе Спасителя, самаряни прийшли до Христа, та просили Його залишитися з ними, і Господь проповідував їм, провівши з ними два дні, навчаючи їх Істині, вірі, звершуючи чудеса.
Жителі, переконавшись, що перед ними справжній Христос, говорили самарянці, що повірили не завдяки її свідченню, а тому, що самі чули і бачили Його. І багато самарян прийняли Христа, як Спасителя світу.
Святе Письмо не називає нам імені самарянки, але із Передання відомо, що її було звати Світланою (грецькою — Фотінія). І це не випадково, адже зустрівши Христа, і прийнявши від Нього світло Божественної Істини, вона, розкаявшись у своїх гріхах, сама стала світлом яке пронесла через все своє життя і просвітлювала ним кожного, кого зустрічала на своєму життєвому шляху. Разом із своїми дітьми, проповідуючи Слово Боже самарянка Фотінія мученицьки постраждала за Христа.
Ця Єавангельська розповідь навчає нас безперечно вірити Богу, який щоденно через свою Церкву кличе нас до Себе, дає нам можливість пережити радість покаяння і відновлення, лише від нас залежить чи використаємо ми цю можливість, чи переживемо ми знову чудо відновлення, як пережила його жінка-самарянка, щоб земні розваги та мирська суєта не вабили нас, щоб ми відчули щось більше, важливіше, найкраще і в цьому житті, і в житті вічному.