- 01.06.2024
- 99 Переглядів
2 червня – Неділя 5-та після Пасхи, про самаряниню.
Повертаючись з Юдеї в Галилею, Ісус Христос зі Своїми учнями проходив через Самарію, через місто, яке називалося Сихар (давня назва – Сихем). Перед містом з південного боку була криниця, викопана, за переказом, патріархом Яковом. Ісус Христос, втомившись у дорозі, сів відпочити біля криниці.
Час був обідній, і учні Його пішли в місто, щоб купити там їжі. Саме в цю пору до криниці підійшла самарянка з міста, щоб набрати води. Ісус Христос говорить їй: “Дай Мені напитися”. Ці слова Спасителя дуже здивували самарянку. Вона сказала: “Як Ти, будучи юдеєм, просиш напитися в мене, самарянки? Адже юдеї не знаються з самарянами”. Господь сказав їй: “Якби ти знала дар Божий (тобто велику ласку Божу, яку послав тобі Бог у цій зустрічі) і Хто говорить тобі: дай Мені напитися, – то ти попросила б у Нього, і Він дав тобі води живої”.
Спаситель назвав живою водою Своє Божественне вчення. Тому що, як вода рятує спраглу людину від смерті, так і Його Божественне вчення спасає людину від вічної смерті і веде до вічного блаженного життя. А самарянка подумала, що Він говорить про звичайну джерельну воду, яка у них називалася “живою” водою. Жінка з подивом запитала Його: “Господи! Тобі й зачерпнути нема чим, а криниця глибока; звідки ж Ти маєш воду живу? Невже ти більший за отця нашого Якова, який дав (викопав) нам криницю оцю і сам з неї пив, і діти його, і худоба його? Ісус Христос сказав їй у відповідь: “Всякий, хто п`є цю воду, знову буде спраглим (тобто знову захоче пити); а хто питиме воду, яку дам Я йому, той не буде спраглим повік; але вода, яку дам йому Я, стане в ньому джерелом води, що тече в життя вічне”. Та самарянка не збагнула цих слів Спасителя і сказала: “Господи, дай мені цієї води, щоб я не хотіла пити і не приходила сюди черпати”.
Ісус Христос, бажаючи, щоб самарянка зрозуміла, про що говорить Він, спочатку звелів їй покликати до Нього її чоловіка. Він сказав: “Іди поклич чоловіка свого і приходь сюди”. Жінка ж сказала: “Не маю я чоловіка”. Тоді Ісус Христос сказав їй: “Правду сказала, що чоловіка не маєш, бо п`ять чоловіків мала, і той, кого маєш нині, не чоловік тобі; це ти правду сказала”.
Самарянка, вражена всевіданням Спасителя, Який викрив усе її гріховне життя, зрозуміла тепер, що розмовляє не з простою людиною. Вона зразу ж звернулася до Нього, щоб розв`язати давню суперечку між самарянами та юдеями: чия віра правильніша і чия служба угодніша Богу. “Господи, бачу, що Ти пророк, – сказала вона. – Батьки наші поклонялися на цій горі (при цьому вона вказала на гору Гаризин, де виднілися руїни зруйнованого самарянського храму); а ви говорите, що місце, де належить поклонятися (Богу), знаходиться в Єрусалимі”.
Ісус Христос відповів їй: ”Жінко, повір Мені, що надходить час, коли будете поклонятися Отцеві (Небесному) і не на горі цій, і не в Єрусалимі. Ви кланяєтеся тому, чого не знаєте, а ми кланяємося тому, що знаємо, бо спасіння – від юдеїв (тобто, що до цих пір тільки в юдеїв була істинна віра, лише у них богослужіння проводилося правильно, як угодно Богу). Але прийде час, і нині вже є, коли справжні поклонники кланятимуться Отцеві духом та істиною, бо таких поклонників шукає Отець Собі. Бог є Дух (невидимий, безтілесний), і тим, що поклоняються Йому, належить поклонятися духом та істиною”. Тобто істинна й угодна Богу служба є така, коли люди поклоняються Отцеві Небесному не самим тільки тілом і не самими лише зовнішніми знаками й словами, а всією своєю сутністю – всією душею – істинно вірують у Бога, люблять і шанують Його і своїми добрими ділами та милосердям до ближніх виконують волю Божу.
Почувши нове вчення, самарянка сказала Ісусу Христу: “Знаю, що прийде Месія, званий Христос; коли Він прийде, сповістить нам усе”, тобто навчить нас усього. Тоді Ісус Христос сказав їй: ”Це Я, Який розмовляю з тобою”.
У цей час повернулись учні Спасителя і здивувалися, що Він розмовляв з жінкою-самарянкою. Однак жоден з них не запитав Спасителя, про що Він говорив з нею.
Самарянка ж залишила свій глечик і поспішила в місто. Там вона стала говорити людям: “Ідіть, побачите Чоловіка, Який сказав мені про все, що я зробила: чи не Він Христос?” І люди повиходили із міста і пішли до криниці, де був Христос.
Тим часом учні просили Спасителя, кажучи: “Учителю, їж”. Та Спаситель сказав їм: “Я маю їжу, якої ви не знаєте”. Ученики стали говорити між собою: “Хіба хто приніс Йому їсти?” Тоді Спаситель, пояснюючи їм, сказав: “Моя їжа є творити волю Того, Хто послав Мене, і звершити діло Його. Чи не кажете ви, що ще чотири місяці, і настануть жнива? А Я говорю вам: зведіть очі ваші і погляньте на ниви (і Господь вказав їм на самарян – мешканців міста, які в цей час ішли до Нього), як вони готові до жнив (тобто як ці люди бажають бачити Спасителя Христа, з якою охотою готові слухати Його і прийняти Його). Хто жнець, той одержує нагороду і збирає плід у життя вічне, щоб і сівач, і жнець разом раділи. Бо про це є правдиве слово: один сіє, а інший жне. Я послав вас жати те, над чим ви не працювали: інші працювали, а ви ввійшли у їхню працю”.
Багато самарян, які прийшли з міста, увірували в Нього за словом жінки. Вони просили Спасителя побути у них. Він пішов до них і пробув там два дні і вчив їх. За цей час ще більше самарян увірувало в Нього. Вони потім казали тій жінці: “Вже не через твої слова віруємо, бо самі чули і знаємо, що Він істинно Спаситель світу, Христос”.
З передання відомо, що самарянка, яка вела бесіду з Христом біля Яковової криниці, весь останок життя свого присвятила проповіді Євангелія Христового. За проповідь віри Христової вона постраждала у 66 році (була кинута мучителями у криницю). Св. Церква відзначає пам`ять її 20 березня (2 квітня н. ст.). Ім`я її св. мучениця Фотина (Світлана) самарянка.
(Див.: Ін 4, 1–42).
Повертаючись з Юдеї в Галилею, Ісус Христос зі Своїми учнями проходив через Самарію, через місто, яке називалося Сихар (давня назва – Сихем). Перед містом з південного боку була криниця, викопана, за переказом, патріархом Яковом. Ісус Христос, втомившись у дорозі, сів відпочити біля криниці.
Час був обідній, і учні Його пішли в місто, щоб купити там їжі. Саме в цю пору до криниці підійшла самарянка з міста, щоб набрати води. Ісус Христос говорить їй: “Дай Мені напитися”. Ці слова Спасителя дуже здивували самарянку. Вона сказала: “Як Ти, будучи юдеєм, просиш напитися в мене, самарянки? Адже юдеї не знаються з самарянами”. Господь сказав їй: “Якби ти знала дар Божий (тобто велику ласку Божу, яку послав тобі Бог у цій зустрічі) і Хто говорить тобі: дай Мені напитися, – то ти попросила б у Нього, і Він дав тобі води живої”.
Спаситель назвав живою водою Своє Божественне вчення. Тому що, як вода рятує спраглу людину від смерті, так і Його Божественне вчення спасає людину від вічної смерті і веде до вічного блаженного життя. А самарянка подумала, що Він говорить про звичайну джерельну воду, яка у них називалася “живою” водою. Жінка з подивом запитала Його: “Господи! Тобі й зачерпнути нема чим, а криниця глибока; звідки ж Ти маєш воду живу? Невже ти більший за отця нашого Якова, який дав (викопав) нам криницю оцю і сам з неї пив, і діти його, і худоба його? Ісус Христос сказав їй у відповідь: “Всякий, хто п`є цю воду, знову буде спраглим (тобто знову захоче пити); а хто питиме воду, яку дам Я йому, той не буде спраглим повік; але вода, яку дам йому Я, стане в ньому джерелом води, що тече в життя вічне”. Та самарянка не збагнула цих слів Спасителя і сказала: “Господи, дай мені цієї води, щоб я не хотіла пити і не приходила сюди черпати”.
Ісус Христос, бажаючи, щоб самарянка зрозуміла, про що говорить Він, спочатку звелів їй покликати до Нього її чоловіка. Він сказав: “Іди поклич чоловіка свого і приходь сюди”. Жінка ж сказала: “Не маю я чоловіка”. Тоді Ісус Христос сказав їй: “Правду сказала, що чоловіка не маєш, бо п`ять чоловіків мала, і той, кого маєш нині, не чоловік тобі; це ти правду сказала”.
Самарянка, вражена всевіданням Спасителя, Який викрив усе її гріховне життя, зрозуміла тепер, що розмовляє не з простою людиною. Вона зразу ж звернулася до Нього, щоб розв`язати давню суперечку між самарянами та юдеями: чия віра правильніша і чия служба угодніша Богу. “Господи, бачу, що Ти пророк, – сказала вона. – Батьки наші поклонялися на цій горі (при цьому вона вказала на гору Гаризин, де виднілися руїни зруйнованого самарянського храму); а ви говорите, що місце, де належить поклонятися (Богу), знаходиться в Єрусалимі”.
Ісус Христос відповів їй: ”Жінко, повір Мені, що надходить час, коли будете поклонятися Отцеві (Небесному) і не на горі цій, і не в Єрусалимі. Ви кланяєтеся тому, чого не знаєте, а ми кланяємося тому, що знаємо, бо спасіння – від юдеїв (тобто, що до цих пір тільки в юдеїв була істинна віра, лише у них богослужіння проводилося правильно, як угодно Богу). Але прийде час, і нині вже є, коли справжні поклонники кланятимуться Отцеві духом та істиною, бо таких поклонників шукає Отець Собі. Бог є Дух (невидимий, безтілесний), і тим, що поклоняються Йому, належить поклонятися духом та істиною”. Тобто істинна й угодна Богу служба є така, коли люди поклоняються Отцеві Небесному не самим тільки тілом і не самими лише зовнішніми знаками й словами, а всією своєю сутністю – всією душею – істинно вірують у Бога, люблять і шанують Його і своїми добрими ділами та милосердям до ближніх виконують волю Божу.
Почувши нове вчення, самарянка сказала Ісусу Христу: “Знаю, що прийде Месія, званий Христос; коли Він прийде, сповістить нам усе”, тобто навчить нас усього. Тоді Ісус Христос сказав їй: ”Це Я, Який розмовляю з тобою”.
У цей час повернулись учні Спасителя і здивувалися, що Він розмовляв з жінкою-самарянкою. Однак жоден з них не запитав Спасителя, про що Він говорив з нею.
Самарянка ж залишила свій глечик і поспішила в місто. Там вона стала говорити людям: “Ідіть, побачите Чоловіка, Який сказав мені про все, що я зробила: чи не Він Христос?” І люди повиходили із міста і пішли до криниці, де був Христос.
Тим часом учні просили Спасителя, кажучи: “Учителю, їж”. Та Спаситель сказав їм: “Я маю їжу, якої ви не знаєте”. Ученики стали говорити між собою: “Хіба хто приніс Йому їсти?” Тоді Спаситель, пояснюючи їм, сказав: “Моя їжа є творити волю Того, Хто послав Мене, і звершити діло Його. Чи не кажете ви, що ще чотири місяці, і настануть жнива? А Я говорю вам: зведіть очі ваші і погляньте на ниви (і Господь вказав їм на самарян – мешканців міста, які в цей час ішли до Нього), як вони готові до жнив (тобто як ці люди бажають бачити Спасителя Христа, з якою охотою готові слухати Його і прийняти Його). Хто жнець, той одержує нагороду і збирає плід у життя вічне, щоб і сівач, і жнець разом раділи. Бо про це є правдиве слово: один сіє, а інший жне. Я послав вас жати те, над чим ви не працювали: інші працювали, а ви ввійшли у їхню працю”.
Багато самарян, які прийшли з міста, увірували в Нього за словом жінки. Вони просили Спасителя побути у них. Він пішов до них і пробув там два дні і вчив їх. За цей час ще більше самарян увірувало в Нього. Вони потім казали тій жінці: “Вже не через твої слова віруємо, бо самі чули і знаємо, що Він істинно Спаситель світу, Христос”.
З передання відомо, що самарянка, яка вела бесіду з Христом біля Яковової криниці, весь останок життя свого присвятила проповіді Євангелія Христового. За проповідь віри Христової вона постраждала у 66 році (була кинута мучителями у криницю). Св. Церква відзначає пам`ять її 20 березня (2 квітня н. ст.). Ім`я її св. мучениця Фотина (Світлана) самарянка.
(Див.: Ін 4, 1–42).