- 05.02.2023
- 151 Перегляд
6 лютого - день пам'яті блаженної Ксенії Петербурзької.
Свята блаженна Ксенія народилася в першій половині 18 століття між 1719 і 1730 роками від благочестивих і благородних батьків. Після досягнення повноліття Ксенія Григорівна одружилася з придворним півчим, полковником Андрієм Феодоровичем Петровим і жила з чоловіком у Санкт-Петербурзі. Але недовго судив Господь молодому подружжю йти разом життєвим шляхом - ангел смерті розлучив їх: Андрій Феодорович помер, залишивши Ксенію Григорівну вдовою на 26-му році її життя.
Цей несподіваний удар так сильно вразив Ксенію Григорівну, так вплинув на молоду вдову, що вона одразу начебто забула все земне, людське, всі радощі й розради, і внаслідок цього багатьом здавалася наче божевільною, що втратила розум... Так на неї стали дивитися навіть її рідні та знайомі, і особливо після того, як Ксенія роздала рішуче все своє майно бідним.
Звільнившись від усіх земних турбот, свята Ксенія обрала для себе важкий шлях юродства Христа заради. Одягнувшись в одяг чоловіка: надівши його білизну, каптан, камзол, вона почала всіх запевняти, що Андрій Феодорович зовсім не вмирав, а померла його дружина Ксенія Григорівна. Потім вона зовсім перестала відгукуватися, якщо її називали Ксенією Григорівною, але завжди охоче відгукувалася, якщо її називали Андрієм Феодоровичем.
Ксенія не мала якогось певного місця проживання. Здебільшого вона цілий день блукала Петербурзькою стороною і переважно в районі парафії церкви святого апостола Матвія, де в той час жили в маленьких дерев'яних будиночках небагаті люди. Дивний костюм бідної, ледь взутої жінки, яка не мала місця, де голову прихилити, її алегоричні розмови, її цілковита лагідність, незлобивість давали нерідко злим людям і особливо вуличним хлопчакам привід і сміливість знущатися над блаженною.
Поступово до дивацтв блаженної звикли. Їй почали пропонувати теплий одяг і гроші, але Ксенія нізащо не погоджувалася проміняти свої лахміття і все своє життя проходила в червоній кофтині та зеленій спідниці або навпаки - в зеленій кофтині та червоній спідниці. Очевидно, це були кольори військового обмундирування її чоловіка. Милостиню вона також не брала, а брала лише від добрих людей "царя на коні" (копійки із зображенням вершника) і негайно ж віддавала цього "царя на коні" таким же біднякам, як вона сама.
Блукаючи цілими днями вулицями Петербурга, Ксенія зрідка заходила до своїх знайомих, обідала у них, розмовляла, а потім знову вирушала мандрувати. Де вона проводила ночі, довгий час залишалося невідомим. Цим зацікавилися не тільки жителі Петербурзької сторони, а й місцева поліція, для якої місцеперебування блаженної ночами здавалося навіть підозрілим. Вирішено було дізнатися, де проводить ночі ця дивна жінка, і чим вона займається. Виявилося, що Ксенія, незважаючи ні на яку пору року і погоду, йшла на ніч у поле і тут у уклінній молитві простоювала до самого світанку, поперемінно роблячи земні поклони на всі чотири сторони.
Іншим разом робітники, які будували нову кам'яну церкву на Смоленському цвинтарі, почали помічати, що вночі, під час їхньої відсутності, хтось натягує наверх споруджуваної церкви цілі гори цегли. Довго дивувалися робітники, звідки береться цегла нагорі. Нарешті вирішили довідатися, хто міг бути цей дармовий невтомний працівник, який щоночі тягає для них цеглу. Виявилося, що цим невтомним працівником була блаженна Ксенія.
За великі її подвиги і терпіння Господь ще за життя прославив свою обраницю. Раба Божа Ксенія сподобилася дару прозріння сердець і майбутнього. Вона напророкувала смерть імператриці Єлизавети Петрівни та юного імператора Іоанна Антоновича; купчисі Крапівіній напророкувала смерть прикрито, кажучи: "Зелена кропива, але скоро зів'яне", а одній бідній дівчині - заміжжя.
Навчаючи людей правдивості, блаженна Ксенія нерідко відкривала і таємниці тих осіб, кого вона відвідувала. Милість Божа так осяяла Ксенію, що навіть ті, до кого вона заходила або в кого куштувала їжу, були щасливі й успішні в справах. І торговці, і візники - всі намагалися їй чимось послужити; особливе благополуччя відвідувало тих, кому сама блаженна Ксенія давала що-небудь.
Блаженна Ксенія несла подвиг добровільного божевілля 45 років, але прийшов кінець і її земному мандруванню. Близько 1803 року вона спочила сном праведниці. Тіло її було поховано на Смоленському кладовищі. І багато знамень милості Божої почало відбуватися біля її гробу.
Після багаторічного народного шанування в 1988 році блаженну Ксенію Петербурзьку було причислено до лику святих.
Свята блаженна Ксенія народилася в першій половині 18 століття між 1719 і 1730 роками від благочестивих і благородних батьків. Після досягнення повноліття Ксенія Григорівна одружилася з придворним півчим, полковником Андрієм Феодоровичем Петровим і жила з чоловіком у Санкт-Петербурзі. Але недовго судив Господь молодому подружжю йти разом життєвим шляхом - ангел смерті розлучив їх: Андрій Феодорович помер, залишивши Ксенію Григорівну вдовою на 26-му році її життя.
Цей несподіваний удар так сильно вразив Ксенію Григорівну, так вплинув на молоду вдову, що вона одразу начебто забула все земне, людське, всі радощі й розради, і внаслідок цього багатьом здавалася наче божевільною, що втратила розум... Так на неї стали дивитися навіть її рідні та знайомі, і особливо після того, як Ксенія роздала рішуче все своє майно бідним.
Звільнившись від усіх земних турбот, свята Ксенія обрала для себе важкий шлях юродства Христа заради. Одягнувшись в одяг чоловіка: надівши його білизну, каптан, камзол, вона почала всіх запевняти, що Андрій Феодорович зовсім не вмирав, а померла його дружина Ксенія Григорівна. Потім вона зовсім перестала відгукуватися, якщо її називали Ксенією Григорівною, але завжди охоче відгукувалася, якщо її називали Андрієм Феодоровичем.
Ксенія не мала якогось певного місця проживання. Здебільшого вона цілий день блукала Петербурзькою стороною і переважно в районі парафії церкви святого апостола Матвія, де в той час жили в маленьких дерев'яних будиночках небагаті люди. Дивний костюм бідної, ледь взутої жінки, яка не мала місця, де голову прихилити, її алегоричні розмови, її цілковита лагідність, незлобивість давали нерідко злим людям і особливо вуличним хлопчакам привід і сміливість знущатися над блаженною.
Поступово до дивацтв блаженної звикли. Їй почали пропонувати теплий одяг і гроші, але Ксенія нізащо не погоджувалася проміняти свої лахміття і все своє життя проходила в червоній кофтині та зеленій спідниці або навпаки - в зеленій кофтині та червоній спідниці. Очевидно, це були кольори військового обмундирування її чоловіка. Милостиню вона також не брала, а брала лише від добрих людей "царя на коні" (копійки із зображенням вершника) і негайно ж віддавала цього "царя на коні" таким же біднякам, як вона сама.
Блукаючи цілими днями вулицями Петербурга, Ксенія зрідка заходила до своїх знайомих, обідала у них, розмовляла, а потім знову вирушала мандрувати. Де вона проводила ночі, довгий час залишалося невідомим. Цим зацікавилися не тільки жителі Петербурзької сторони, а й місцева поліція, для якої місцеперебування блаженної ночами здавалося навіть підозрілим. Вирішено було дізнатися, де проводить ночі ця дивна жінка, і чим вона займається. Виявилося, що Ксенія, незважаючи ні на яку пору року і погоду, йшла на ніч у поле і тут у уклінній молитві простоювала до самого світанку, поперемінно роблячи земні поклони на всі чотири сторони.
Іншим разом робітники, які будували нову кам'яну церкву на Смоленському цвинтарі, почали помічати, що вночі, під час їхньої відсутності, хтось натягує наверх споруджуваної церкви цілі гори цегли. Довго дивувалися робітники, звідки береться цегла нагорі. Нарешті вирішили довідатися, хто міг бути цей дармовий невтомний працівник, який щоночі тягає для них цеглу. Виявилося, що цим невтомним працівником була блаженна Ксенія.
За великі її подвиги і терпіння Господь ще за життя прославив свою обраницю. Раба Божа Ксенія сподобилася дару прозріння сердець і майбутнього. Вона напророкувала смерть імператриці Єлизавети Петрівни та юного імператора Іоанна Антоновича; купчисі Крапівіній напророкувала смерть прикрито, кажучи: "Зелена кропива, але скоро зів'яне", а одній бідній дівчині - заміжжя.
Навчаючи людей правдивості, блаженна Ксенія нерідко відкривала і таємниці тих осіб, кого вона відвідувала. Милість Божа так осяяла Ксенію, що навіть ті, до кого вона заходила або в кого куштувала їжу, були щасливі й успішні в справах. І торговці, і візники - всі намагалися їй чимось послужити; особливе благополуччя відвідувало тих, кому сама блаженна Ксенія давала що-небудь.
Блаженна Ксенія несла подвиг добровільного божевілля 45 років, але прийшов кінець і її земному мандруванню. Близько 1803 року вона спочила сном праведниці. Тіло її було поховано на Смоленському кладовищі. І багато знамень милості Божої почало відбуватися біля її гробу.
Після багаторічного народного шанування в 1988 році блаженну Ксенію Петербурзьку було причислено до лику святих.