- 05.08.2023
- 141 Перегляд
6 серпня Православна Церква вшановує пам'ять благовірних князів страстотерпців Бориса і Гліба.
Святі благовірні князі-страстотерпці Борис і Гліб (у святому Хрещенні - Роман і Давид) - були молодшими синами святого рівноапостольного князя Володимира (+ 15 липня 1015). Народжені незадовго до Хрещення Русі святі брати були виховані в християнському благочесті. Старший із братів - Борис здобув добру освіту. Він любив читати Святе Письмо, творіння святих отців і особливо житія святих.
Святий Гліб з раннього дитинства виховувався разом із братом і поділяв його прагнення присвятити життя виключно служінню Богу. Обидва брати вирізнялися милосердям і сердечною добротою, наслідуючи приклад святого рівноапостольного великого князя Володимира, милостивого і чуйного до бідних, хворих, знедолених.
Ще за життя батька святий Борис отримав в уділ Ростов. Керуючи своїм князівством, він виявив мудрість і лагідність, дбаючи насамперед про насадження Православної віри й утвердження благочестивого способу життя серед підданих. Молодий князь прославився також як хоробрий і вправний воїн. Незадовго до своєї смерті великий князь Володимир покликав Бориса до Києва і направив його з військом проти печенігів. Коли настала смерть рівноапостольного князя Володимира, старший син його Святополк, який перебував у той час у Києві, оголосив себе великим князем Київським. Святий Борис у цей час повертався з походу, так і не зустрівши печенігів, які, ймовірно, злякалися його і пішли в степи. Дізнавшись про смерть батька, він сильно засмутився. Дружина вмовляла його піти до Києва і зайняти великокняжий престол, але святий князь Борис, не бажаючи міжусобної чвари, розпустив своє військо: "Не підніму руки на брата свого, та ще й на старшого за мене, якого мені слід вважати за батька!"
Однак підступний і владолюбний Святополк не повірив щирості Бориса; прагнучи захистити себе від можливого суперництва брата, на боці якого були симпатії народу і війська, він підіслав до нього вбивць. Святий Борис був сповіщений про таке віроломство Святополка, але не став ховатися і, подібно до мучеників перших століть християнства, з готовністю зустрів смерть. Вбивці наздогнали його, коли він молився за утренею у недільний день 24 липня 1015 року у своєму шатрі на березі річки Альти. Після служби вони увірвалися в намет до князя і пронизали його списами. Улюблений слуга святого князя Бориса - Георгій Угрин (родом угорець) кинувся на захист пана і негайно був убитий. Але святий Борис був ще живий. Вийшовши з намету, він став палко молитися, а потім звернувся до вбивць: "Підходьте, браття, закінчіть службу свою, і нехай буде мир братові Святополку і вам". Тоді один із них підійшов і пронизав його списом. Слуги Святополка повезли тіло Бориса до Києва, дорогою їм трапилися назустріч два варяги, послані Святополком, щоб прискорити справу. Варяги помітили, що князь ще живий, хоч і ледь дихав. Тоді один із них мечем пронизав його серце. Тіло святого страстотерпця князя Бориса таємно привезли до Вишгорода і поклали в храмі в ім'я святого Василія Великого.
Після цього Святополк так само віроломно умертвив святого князя Гліба. Підступно викликавши брата з його уділу - Мурома, Святополк послав йому назустріч дружинників, щоб убити святого Гліба дорогою. Князь Гліб уже знав про смерть батька і злодійське вбивство князя Бориса. Глибоко сумуючи, він віддав перевагу смерті, ніж війні з братом. Зустріч святого Гліба з убивцями сталася в гирлі річки См'ядині, неподалік від Смоленська. 5/18 вересня день мученицької кончини святого Гліба.
У чому ж полягав подвиг святих благовірних князів Бориса і Гліба? Який сенс у тому, щоб ось так - без опору загинути від рук убивць?
Життя святих страстотерпців було принесено в жертву основному християнському добродіянню - любові. "Хто каже: "Я люблю Бога, а брата свого ненавидить, той брехун" (Ін. 1, 4, 20). Святі брати зробили те, що було ще новим і незрозумілим для язичницької Русі, яка звикла до кровної помсти - вони показали, що за зло не можна відплачувати злом, навіть під загрозою смерті. "Не бійтеся тих, хто вбиває тіло, а душі не може вбити" (Мф. 10, 28). Святі мученики Борис і Гліб віддали життя заради дотримання послуху, на якому ґрунтується духовне життя людини та взагалі всяке життя в суспільстві. "Бачите, браття, - зауважує преподобний Нестор Літописець, - яка висока покірність старшому братові? Якби вони опиралися, то навряд чи б сподобилися такого дару від Бога. Багато нині юних князів, які не підкоряються старшим і за опір їм бувають убиті. Але вони не сподобляються благодаті, якої удостоїлися ці святі".
Благовірні князі-страстотерпці не захотіли підняти руку на брата, але Господь Сам помстився владолюбному тирану: "Мені помста, і Я відплачу" (Рим. 12, 19).
1019 року князь Київський Ярослав Мудрий, також один із синів рівноапостольного князя Володимира, зібрав військо і розбив дружину Святополка. За Промислом Божим, вирішальна битва відбулася на полі біля річки Альти, де було вбито святого Бориса. Святополк, названий руським народом Окаянним, втік до Польщі і, подібно до першого братовбивці Каїна, ніде не знаходив собі спокою і притулку. Літописці свідчать, що навіть від могили його виходив сморід.
"З того часу,- пише літописець,- затихла на Русі крамола". Кров, пролита святими братами заради запобігання міжусобним чварам, стала тим благодатним насінням, яке зміцнювало єдність Русі.
Великий князь Київський Ярослав Мудрий подбав про те, щоб розшукати останки святого Гліба, які були 4 роки непохованими, і здійснив їхнє поховання у Вишгороді, у храмі в ім'я святого Василія Великого, поруч із мощами святого князя Бориса.
Святі благовірні князі-страстотерпці Борис і Гліб (у святому Хрещенні - Роман і Давид) - були молодшими синами святого рівноапостольного князя Володимира (+ 15 липня 1015). Народжені незадовго до Хрещення Русі святі брати були виховані в християнському благочесті. Старший із братів - Борис здобув добру освіту. Він любив читати Святе Письмо, творіння святих отців і особливо житія святих.
Святий Гліб з раннього дитинства виховувався разом із братом і поділяв його прагнення присвятити життя виключно служінню Богу. Обидва брати вирізнялися милосердям і сердечною добротою, наслідуючи приклад святого рівноапостольного великого князя Володимира, милостивого і чуйного до бідних, хворих, знедолених.
Ще за життя батька святий Борис отримав в уділ Ростов. Керуючи своїм князівством, він виявив мудрість і лагідність, дбаючи насамперед про насадження Православної віри й утвердження благочестивого способу життя серед підданих. Молодий князь прославився також як хоробрий і вправний воїн. Незадовго до своєї смерті великий князь Володимир покликав Бориса до Києва і направив його з військом проти печенігів. Коли настала смерть рівноапостольного князя Володимира, старший син його Святополк, який перебував у той час у Києві, оголосив себе великим князем Київським. Святий Борис у цей час повертався з походу, так і не зустрівши печенігів, які, ймовірно, злякалися його і пішли в степи. Дізнавшись про смерть батька, він сильно засмутився. Дружина вмовляла його піти до Києва і зайняти великокняжий престол, але святий князь Борис, не бажаючи міжусобної чвари, розпустив своє військо: "Не підніму руки на брата свого, та ще й на старшого за мене, якого мені слід вважати за батька!"
Однак підступний і владолюбний Святополк не повірив щирості Бориса; прагнучи захистити себе від можливого суперництва брата, на боці якого були симпатії народу і війська, він підіслав до нього вбивць. Святий Борис був сповіщений про таке віроломство Святополка, але не став ховатися і, подібно до мучеників перших століть християнства, з готовністю зустрів смерть. Вбивці наздогнали його, коли він молився за утренею у недільний день 24 липня 1015 року у своєму шатрі на березі річки Альти. Після служби вони увірвалися в намет до князя і пронизали його списами. Улюблений слуга святого князя Бориса - Георгій Угрин (родом угорець) кинувся на захист пана і негайно був убитий. Але святий Борис був ще живий. Вийшовши з намету, він став палко молитися, а потім звернувся до вбивць: "Підходьте, браття, закінчіть службу свою, і нехай буде мир братові Святополку і вам". Тоді один із них підійшов і пронизав його списом. Слуги Святополка повезли тіло Бориса до Києва, дорогою їм трапилися назустріч два варяги, послані Святополком, щоб прискорити справу. Варяги помітили, що князь ще живий, хоч і ледь дихав. Тоді один із них мечем пронизав його серце. Тіло святого страстотерпця князя Бориса таємно привезли до Вишгорода і поклали в храмі в ім'я святого Василія Великого.
Після цього Святополк так само віроломно умертвив святого князя Гліба. Підступно викликавши брата з його уділу - Мурома, Святополк послав йому назустріч дружинників, щоб убити святого Гліба дорогою. Князь Гліб уже знав про смерть батька і злодійське вбивство князя Бориса. Глибоко сумуючи, він віддав перевагу смерті, ніж війні з братом. Зустріч святого Гліба з убивцями сталася в гирлі річки См'ядині, неподалік від Смоленська. 5/18 вересня день мученицької кончини святого Гліба.
У чому ж полягав подвиг святих благовірних князів Бориса і Гліба? Який сенс у тому, щоб ось так - без опору загинути від рук убивць?
Життя святих страстотерпців було принесено в жертву основному християнському добродіянню - любові. "Хто каже: "Я люблю Бога, а брата свого ненавидить, той брехун" (Ін. 1, 4, 20). Святі брати зробили те, що було ще новим і незрозумілим для язичницької Русі, яка звикла до кровної помсти - вони показали, що за зло не можна відплачувати злом, навіть під загрозою смерті. "Не бійтеся тих, хто вбиває тіло, а душі не може вбити" (Мф. 10, 28). Святі мученики Борис і Гліб віддали життя заради дотримання послуху, на якому ґрунтується духовне життя людини та взагалі всяке життя в суспільстві. "Бачите, браття, - зауважує преподобний Нестор Літописець, - яка висока покірність старшому братові? Якби вони опиралися, то навряд чи б сподобилися такого дару від Бога. Багато нині юних князів, які не підкоряються старшим і за опір їм бувають убиті. Але вони не сподобляються благодаті, якої удостоїлися ці святі".
Благовірні князі-страстотерпці не захотіли підняти руку на брата, але Господь Сам помстився владолюбному тирану: "Мені помста, і Я відплачу" (Рим. 12, 19).
1019 року князь Київський Ярослав Мудрий, також один із синів рівноапостольного князя Володимира, зібрав військо і розбив дружину Святополка. За Промислом Божим, вирішальна битва відбулася на полі біля річки Альти, де було вбито святого Бориса. Святополк, названий руським народом Окаянним, втік до Польщі і, подібно до першого братовбивці Каїна, ніде не знаходив собі спокою і притулку. Літописці свідчать, що навіть від могили його виходив сморід.
"З того часу,- пише літописець,- затихла на Русі крамола". Кров, пролита святими братами заради запобігання міжусобним чварам, стала тим благодатним насінням, яке зміцнювало єдність Русі.
Великий князь Київський Ярослав Мудрий подбав про те, щоб розшукати останки святого Гліба, які були 4 роки непохованими, і здійснив їхнє поховання у Вишгороді, у храмі в ім'я святого Василія Великого, поруч із мощами святого князя Бориса.