- 11.02.2026
- 39 Переглядів
12 лютого Православна Церква вшановує Трьох Святителів Вселенської Церкви — Василія Великого, Григорія Богослова та Івана Золотоустого.
Згідно із Святим Переданням, у другій половині XI ст., у час правління Візантійського імператора Олексія I Комніна поштовхом до встановлення цього свята була велика суперечка про те, хто з цих трьох Святителів є більш цінний для Церкви.
Одні вище ставили святого Василія Великого, інші— святого Григорія Богослова, а треті – святого Івана Золотоустого. Через це між багатьма виник розбрат. Василіани ставили Василія Великого вище за інших святителів, називаючи його найвищим витією. Вони вважали, що він всіх перевершував словом і ділами, бачили в ньому мужа, який мало чим поступається ангелам, через твердий характер нелегко прощає провини і байдужий до всього земного.
Григоріани відстоювали святого Григорія Богослова, стверджуючи, що він переконливістю слова, майстерним тлумаченням Священного Писання та витонченістю побудови промов перевершив усіх найславетніших представників еллінської мудрості — і тих, що жили раніше, і своїх сучасників.
Іоанніти вважали найбільшим богословом Святителя Івана Золотоустого, бо той був схильний до помилування грішників і швидко допускав їх до покаяння. Бачили в ньому людину людинолюбну, яка розуміє слабкість людського єства, красномовного проповідника, який наставляє усіх на покаяння безліччю своїх медоточивих слів. Саме тому вони шанували його вище за Василія Великого та Григорія Богослова.
Через деякий час після того, як виникли суперечки, явилися ці великі святі, спочатку кожен окремо, а потім усі три разом – Іоану, єпископу Євхаїтському, який відзначався мудрістю, знаннями, чеснотами, і сказали: — Як бачиш, ми рівні перед Богом; немає у нас ні розділення, ні якоїсь протидії один одному. Кожний із нас, натхненний Божественним Духом, написав відповідні повчання для спасіння людей. Чого ми навчилися сокровенно, те передали явно людям. Немає між нами ні першого, ні другого. Якщо ти посилаєшся на одного, то з тим згодні й обидва інші. Через те накажи тим, хто сперечається щодо нас, припинити суперечки, бо, як за життя, так і після кончини, ми маємо турботу про те, щоб привести до миру й однодумності краї вселенної. Зважаючи на це, з’єднай в один день пам’ять про нас і, як належить, склади нам святкову службу, а іншим передай, що ми маємо у Бога рівне достоїнство. А тим, хто звершує пам’ять про нас, ми будемо заступниками у спасінні, бо сподіваємося, що маємо деяку заслугу у Бога.
Сказавши це єпископові, вони стали підніматися на небо, сяючи невимовним світлом і називаючи один одного на ім’я. Блаженний єпископ Іоан негайно відновив мир між тими, хто ворогував, бо він був мужем великим у чеснотах і відомим у любомудрії. Він встановив свято Трьох Святителів, як і повеліли йому святі, і заповідав церквам святкувати його з належною урочистістю. У цьому ясно виявилася мудрість великого мужа, бо він зрозумів, що в січні звершується пам’ять усіх трьох святителів, а саме: у перший день — Василія Великого, у двадцять п’ятий — божественного Григорія, а в двадцять сьомий — святого Золотоустого, — то він з’єднав їх у тридцятий день того ж місяця, увінчавши святкування їхньої пам’яті канонами, тропарями і похвалами, як це й належало.
В житті цих трьох святителів було багато спільного. Всі вони народилися в благочестивих християнських сім’ях і відчули на собі благотворну дію святої материнської любові, котра прагнула прищепити їм дійсно християнське благочестя, запалити в їхніх серцях вогонь ревності за істинну віру й бажання присвятити всі свої сили служінню Богу. Всі три майбутніх святителя дістали прекрасну світську освіту в найкращих школах того часу, були знайомі з різними науками, з філософією, з класичною літературою, вирізнялися високою природною обдарованістю, досконало володіли красномовством. Кожен з них, прагнучи принести начатки своїх дарувань та сил в благоприємну жертву Господу, провів по кілька років своєї молодості в напружених аскетичних подвигах: в трудах, молитвах, вивченні Священного Писання, в найстрогішому самообмеженні та пості.
Особиста безкорисливість допомагала їм втілити широку благочинність, а вірність заповідям Христовим давала сили бути “взірцем для вірних в слові, в житті, в любові, в дусі, в вірі, в чистоті” (1 Тим. 4.12) і примушувала заради виконання апостольської заповіді проповідувати слово “в час і не в час”, викриваючи, забороняючи, благаючи “зі всяким довготерпінням і повчанням” (2 Тим. 4.2).
Багато мудрості та мужності довелося проявити великим святителям в боротьбі за чистоту православної віри й за високий рівень християнської моралі. В цій самовідданій боротьбі вони не шкодували своїх сил, не страшилися ніяких небезпек й проявили себе славними і приснопам’ятними сповідниками. Добрим ділом для християн є вшановування пам’яті святих; співати їм славу та вихваляти їх — справедливо, але даремними будуть всі наші молитви й церковні пісноспіви, якщо всім цим закінчиться наше вшанування святих. Їх потрібно вшановувати тим, щоб слідувати їхньому прикладу й навчатися від них, як жити по Богу, як жити по Євангелію.
Святі, день пам’яті яких ми нині святкуємо, провозвістили в дивній красі, в досконалій істинності вчення Євангельське, вчення Христове, вчення апостольське, вчення православне. І чого ми повинні від них навчитися — так це подібної вірності кожному слову, любові до кожного слова, котре промовив Господь, і в котрих просіяла істина, правда, віра, надія й любов.
Святителі зуміли прозріти чистим серцем тайни Божі і так жити, щоб вся їхня віра стала життям, не словом, а ділом; образом життя, а не тільки вченням.
Згідно із Святим Переданням, у другій половині XI ст., у час правління Візантійського імператора Олексія I Комніна поштовхом до встановлення цього свята була велика суперечка про те, хто з цих трьох Святителів є більш цінний для Церкви.
Одні вище ставили святого Василія Великого, інші— святого Григорія Богослова, а треті – святого Івана Золотоустого. Через це між багатьма виник розбрат. Василіани ставили Василія Великого вище за інших святителів, називаючи його найвищим витією. Вони вважали, що він всіх перевершував словом і ділами, бачили в ньому мужа, який мало чим поступається ангелам, через твердий характер нелегко прощає провини і байдужий до всього земного.
Григоріани відстоювали святого Григорія Богослова, стверджуючи, що він переконливістю слова, майстерним тлумаченням Священного Писання та витонченістю побудови промов перевершив усіх найславетніших представників еллінської мудрості — і тих, що жили раніше, і своїх сучасників.
Іоанніти вважали найбільшим богословом Святителя Івана Золотоустого, бо той був схильний до помилування грішників і швидко допускав їх до покаяння. Бачили в ньому людину людинолюбну, яка розуміє слабкість людського єства, красномовного проповідника, який наставляє усіх на покаяння безліччю своїх медоточивих слів. Саме тому вони шанували його вище за Василія Великого та Григорія Богослова.
Через деякий час після того, як виникли суперечки, явилися ці великі святі, спочатку кожен окремо, а потім усі три разом – Іоану, єпископу Євхаїтському, який відзначався мудрістю, знаннями, чеснотами, і сказали: — Як бачиш, ми рівні перед Богом; немає у нас ні розділення, ні якоїсь протидії один одному. Кожний із нас, натхненний Божественним Духом, написав відповідні повчання для спасіння людей. Чого ми навчилися сокровенно, те передали явно людям. Немає між нами ні першого, ні другого. Якщо ти посилаєшся на одного, то з тим згодні й обидва інші. Через те накажи тим, хто сперечається щодо нас, припинити суперечки, бо, як за життя, так і після кончини, ми маємо турботу про те, щоб привести до миру й однодумності краї вселенної. Зважаючи на це, з’єднай в один день пам’ять про нас і, як належить, склади нам святкову службу, а іншим передай, що ми маємо у Бога рівне достоїнство. А тим, хто звершує пам’ять про нас, ми будемо заступниками у спасінні, бо сподіваємося, що маємо деяку заслугу у Бога.
Сказавши це єпископові, вони стали підніматися на небо, сяючи невимовним світлом і називаючи один одного на ім’я. Блаженний єпископ Іоан негайно відновив мир між тими, хто ворогував, бо він був мужем великим у чеснотах і відомим у любомудрії. Він встановив свято Трьох Святителів, як і повеліли йому святі, і заповідав церквам святкувати його з належною урочистістю. У цьому ясно виявилася мудрість великого мужа, бо він зрозумів, що в січні звершується пам’ять усіх трьох святителів, а саме: у перший день — Василія Великого, у двадцять п’ятий — божественного Григорія, а в двадцять сьомий — святого Золотоустого, — то він з’єднав їх у тридцятий день того ж місяця, увінчавши святкування їхньої пам’яті канонами, тропарями і похвалами, як це й належало.
В житті цих трьох святителів було багато спільного. Всі вони народилися в благочестивих християнських сім’ях і відчули на собі благотворну дію святої материнської любові, котра прагнула прищепити їм дійсно християнське благочестя, запалити в їхніх серцях вогонь ревності за істинну віру й бажання присвятити всі свої сили служінню Богу. Всі три майбутніх святителя дістали прекрасну світську освіту в найкращих школах того часу, були знайомі з різними науками, з філософією, з класичною літературою, вирізнялися високою природною обдарованістю, досконало володіли красномовством. Кожен з них, прагнучи принести начатки своїх дарувань та сил в благоприємну жертву Господу, провів по кілька років своєї молодості в напружених аскетичних подвигах: в трудах, молитвах, вивченні Священного Писання, в найстрогішому самообмеженні та пості.
Особиста безкорисливість допомагала їм втілити широку благочинність, а вірність заповідям Христовим давала сили бути “взірцем для вірних в слові, в житті, в любові, в дусі, в вірі, в чистоті” (1 Тим. 4.12) і примушувала заради виконання апостольської заповіді проповідувати слово “в час і не в час”, викриваючи, забороняючи, благаючи “зі всяким довготерпінням і повчанням” (2 Тим. 4.2).
Багато мудрості та мужності довелося проявити великим святителям в боротьбі за чистоту православної віри й за високий рівень християнської моралі. В цій самовідданій боротьбі вони не шкодували своїх сил, не страшилися ніяких небезпек й проявили себе славними і приснопам’ятними сповідниками. Добрим ділом для християн є вшановування пам’яті святих; співати їм славу та вихваляти їх — справедливо, але даремними будуть всі наші молитви й церковні пісноспіви, якщо всім цим закінчиться наше вшанування святих. Їх потрібно вшановувати тим, щоб слідувати їхньому прикладу й навчатися від них, як жити по Богу, як жити по Євангелію.
Святі, день пам’яті яких ми нині святкуємо, провозвістили в дивній красі, в досконалій істинності вчення Євангельське, вчення Христове, вчення апостольське, вчення православне. І чого ми повинні від них навчитися — так це подібної вірності кожному слову, любові до кожного слова, котре промовив Господь, і в котрих просіяла істина, правда, віра, надія й любов.
Святителі зуміли прозріти чистим серцем тайни Божі і так жити, щоб вся їхня віра стала життям, не словом, а ділом; образом життя, а не тільки вченням.